РОЛЬ І ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВИ
У ПРОЦЕСІ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ
На прикладі національно-інтеграційного і мовного розвитку Словаччини

Словацька літературна мова, як державна мова Словацької Республіки, є одним із символів державності Словацької Республіки, символом її територіальної цілісності. Літературною мовою укладаються міжнародні договори, вона є мовою армії, діловою мовою державних органів і  взагалі — мовою офіційного спілкування в державі. Таку ж роль виконують державні мови в усіх цивілізованих країнах із демократичною системою управління і правління. Природне таке ставлення і повага до мови і з боку громадян у багатьох країнах, і тому в них немає потреби приймати особливий закон про державну мову. У Словацькій Республіці виникла потреба прийняти законодавчі заходи, які б забезпечували повагу до словацької мови як державної.
Природно, що в ролі державної мови, як загального засобу офіційного спілкування всіх громадян Словацької Республіки, функціонує літературна мова, що цим засобом не може стати жодна з інших форм національної мови. Треба, звичайно, пам’ятати, що наша сучасна теорія і практика в галузі культури мови не виключає із контексту літературної мови нелітературні форми (скажімо, діалектні), якщо вони в цьому контексті виконують чітко окреслені функції вжитку. В цьому розумінні закон про державну мову в Словацькій Республіці не ставить ніяких перешкод для вжитку нелітературних форм національної мови. Як мова офіційного спілкування, державна мова є інтегруючим фактором, який забезпечує громадянам Словацької Республіки всіх національностей рівні можливості для участі в суспільному житті (в адміністративній роботі, шкільній освіті, економічному житті і т. п.). Закон про державну мову Словацької Республіки від 1995 року установлює ті сфери офіційного спілкування, в яких повинна вживатися державна мова. Держава, у свою чергу, зобов’язана забезпечити всім своїм громадянам можливість на відповідному рівні вивчати державну мову. Сфера вживання інших мов установлюється Законом «Про вживання мов національних меншин в офіційному спілкуванні» від 1999 року.
Закон про державну мову не заторкує його кодифі-кацію, однак потребує враховувати діючу кодифікацію, основану на результатах наукових досліджень у наукових установах. Дієвість і обов’язковість цієї кодифікації декларується Міністерством культури Словацької Республіки, що подає список наукових праць (орфографічних, граматичних, словникових, орфоепічних), які містять діючу і обов’язкову кодифікацію. Кодифікаційної форми національної мови (літературної мови) повинні, за законом про державну мову, дотримуватися передусім так звані суспільні діячі, які професійно користуються літературною мовою — своїм хлібом насущним. Тут необхідно підкреслити, що важливіше від будь-якого закону є глибоке внутрішнє ставлення до своєї мови як успадкованої культурної цінності. Не тільки школа, хоча вона передусім повинна виховувати почуття такого ставлення.
Для громадян Словацької Республіки, словацької національності, словацька мова є ознакою етнічної належності. Вона виконує важливу репрезентативну і національно-інтеграційну функцію. Якість ознаки етнічної належності визнають за літературною мовою всі словаки, незважаючи на ступінь володіння кодифікованою словацькою мовою. Цієї якості літературна мова набула протягом свого історичного розвитку, починаючи з кінця XVIII сторіччя, в якісно новій суспільній ситуації, в якій літературна мова (єдина, спільна, спочатку передусім — писемна мова нації, яка формується в новому віці) набуває функції атрибута нації нового віку. Треба нагадати, що основною розрізнювальною ознакою у феодальному суспільстві були не привілеї, не мова, не етнічна належність.
Ми, звичайно, не можемо стверджувати, що мова в ті часи зовсім не виконувала функції ознак етнічної належності. Ми тільки підкреслимо, що цю функцію не виконувала єдина спільна для етнічної спільноти писемна мова. Тому словаки в разі необхідності могли вживати кілька мов, передусім — латину і чеську мову  — щоразу в різних галузях її (писемного) вжитку.
До утворення літературної мови функцію ознаки етнічної належності виконувала словацька мова у формі діалектів та інших культурних (культивованих) мовних проявів. Єдність мови формувалась у процесі етнічного національно-інтеграційного розвит-      ку — в підсумку цього розвитку. Єдність словацької мови можна схарактеризувати, описати на основі суто мовних знаків. Цю єдність мають усі форми існування національної мови. Ця спільна для всіх словаків мова, від найдавнішого часу існування словацької етнічної спільноти, виконує роль ознаки, атрибуту цієї спільноти. Тому, наприклад, чеська мова, яка певний час  відігравала у словаків роль практичного спілкування, передусім у писемній формі, не зробила майже ніякого впливу на розвиток словацької (спільно-словацької) мови. Це тому, що вона потрапляла на територію Словаччини в той час, коли внаслідок процесів етнічної і мовної інтеграції у словаків давно вже  закріпилася словацька (спільно-словацька) мовна свідомість, що стала природним виміром (критерієм), нормою, яка непогрішимо установлювала правила спонтанної адаптації іншомовних елементів у словацькій етнічно-мовній ситуації. Мовно-історичний розвиток у словаків відбувався досить-таки визначеним шляхом — шляхом культивування власної словацької мови. Адаптації, що відбувалась у відповідності із закономірностями, закодованими в загальнословацькій мовній свідомості, зазнали, звичайно, і запозичення із  інших мов.
Суттєві знаки мовної єдності стають складовими мовної свідомості, яка охоплює основні закономірності, правила функціонування мови. Ці закономірності, у свою чергу, установлюють також правила адаптації інородних мовних елементів. Мовна свідо-мість формується в дитинстві разом із засвоєнням рідної, материнської мови.
Отже, із етнічно-інтеграційними процесами пов’язане відчуття етнічної взаємності, формування спіль-ної мови, етнічного суспільства, яке інтегрується, а також його самоназивання. Історична глибина цих процесів знаходить своє відображення в історичній і мовній свідомості сучасного словацького народу. Згадані процеси і результати історико-етнічного і мовного розвитку є для сучасників вийнятково важливим уроком і водночас гарантом успіху сьогоднішнього і майбутнього розвитку, що продовжує торувати давно намічений шлях.

Ян ДАРУЛЯ,
професор,
м. Братислава