XV

ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ Й КУЛЬТУРИ НА МОСКОВСЬКУ



1. Низький рівень московської культури


У Москві було багато перешкод, що завжди ставали на дорозі до культурного розвитку. Шкіл було мало, та й на науку там завжди поглядали скоса, вважали її за дияволів плід. Відомий архієпископ Новгородський Геннадій наприкінці XV віку так скаржився на темноту в Москві: «От, — пише він, — приведуть мені мужика на посвяту, я дам йому читати Апостола, а він і ступити не вміє; я дам йому Псалтиря, а він і тут насилу бреде. Я його вижену, а на мене за це скаржаться: «Земля, кажуть, така; не можемо роздобути людини, щоб грамоти вчила»... І б'ють мені чолом: «Пожалій, господине, звели навчати!» Я накажу проказувати йому єктенії, а він і до слова пристати незугарний. Ти йому одне, а він тобі друге. Накажу йому вчити азбуки, а він посидить трошки, та й втікає геть»...1.

На низьку освіту скаржаться в Москві й у XVI віці. Так, у постановах Стоглавого собору 1551 р. кріпко наказують, щоб ті люди, яких висвячують на попів, бодай би грамоти вміли, хоч і не сподіваються, що це можна здійснити. «Мы, — казали ставленики,- — учимся у своих отцов или у своих мастеров, а инде нам учитися негде; сколько отцы наши и мастеры умеют, по тому нас и учат. А отцы их и мастеры, — насмішкувато додає Стоглав, — сами мало умеют, да и учитися им негде»...2.

Такою ж була освіта на Москві й в пізніші часи. Як і давніше, довго сперечались тут, як треба співати, чи «Господи, помилуй» чи «О Господи, помилуй», чи двічі співати алилуйя чи тричі, чи з процесією йти ліворуч з церкви чи вправо («по солонь», по сонцю), чи писати Ісус чи Іісус і т. ін. Навіть у XVII віці Москва животіє в темноті, і на науку там дивились, як на «порождениє исконнаго врага человеческаго рода — диавола»3.



1 Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Спб., 1888. С. 329.

2 Стоглав. Гл. 25.

3 Морозов П. Феофан Прокопович. Спб., 1880. С. 49.



Західної науки й культури боялись і тікали її. Склалось навіть прислів'я: «Кто по-латыни научился, тот с праваго пути совратился» 1.

Року 1660-го на Москві скоїлась ось така сумна пригода, що добре характеризує її культурний стан. У боярина Ордина-Нащокіна був син Воїн; це був розумний, талановитий юнак; учителями були в його бранці-поляки, і вони закохали свого учня до західної культури. І скінчилось на тому, що коли в лютому 1660 р. цар послав був молодого Нащокіна в Лівонію, той «своровал» — утік за кордон...

Це була велика провина на Москві, це була справжня зрада — втікти за кордон... Бідний батько з горя та досади подався у відставку й чекав собі смертної кари...

Але цар Олексій простив батькові, й розважав його в листі: «Учинилось нам ведомо, что сын твой попущением Божиим, а своим безумством объявился во Гданьске, а тебе, отцу своему, лютую печаль учинил, и той ради печали, приключившейся тебе от самого сатаны, и мною, что и от всех сил бесовских, изшедшу сему злому вихру и смятоша воздух аерный, и разлучиша и о'тторгнуша напрасно сего добраго агнца яростным и смрадным дуновением от тебе, отца и пастыря своего... А тому мы не подивляємся, что сын твой сплутал: знатно то, что с малодушия то учинил. Он человек молодой, хощет создания владычня и творения руку Его видеть на сем свете...»

І Олексій звелів, щоб наказали Нащокіну: «О сыне своем промышлял бы всячески, чтоб его, поймав, привести к нему, за что сулитьи и давать 5, 6 и 10 тысяч рублей; а если его таким образом промышлять нельзя и если Афанасью (Нащокину) надобно, то сына его извести бы там...» 2.

Так легко було з Москви попасти за кордон...

Друкарня на всю Росію була тільки одна, в Москві, і вона постачала самі тільки церковні книжки — нічого іншого давня московська друкарня не знала 3.



1 П. Морозов. Феофан Прокопович. Спб., 1880 р., С. 34.

2 Соловьев С. История России. 1861. Т. XI. С. 93 — 97.

3 Пыпин А. История русской литературы. Спб., 1902. Т. II. С. 257, 318.



Людині з освітою трудно було жити в Москві, тому не диво, що захожий Максим Грек, особа високої західної освіти, хутко попав тут до в'язниці, де й просидів більше 20 років. Не диво й те, що з тих 30 молодих людей, що їх послав був Борис Годунов навчатися за кордон, додому вернувся тільки один...1.

У самім кінці XVII віку, 1698 р., ще й Петро І скаржився патріархові: «Священники у нас грамоте мало умеют... Ежели бы их... в обучение послать в Киев в школы...» 2.

Життя громадське в Москві завжди було цілком придушене. Вищі верстви громадянства під царем не мали жодної волі. Втікачі, що інколи бігли до нас в Україну від гніву грізного царя, розказували про своє підневільне життя, і дивувалися, приглядаючись до вільної волі українського панства. І тому не диво, що, каже дослідник, «южнорусские православные паны часто становятся главными начальниками войск, идущих против Московскаго государства; так, даже князь Осторожский с ожесточением воевал против Москвы, и свою ненависть к Москве передал и сыну» 3. Тому-то й українське військо було під Москвою вкупі з польським під час Смутної Доби.

І в той час як в Україні було повне самоврядування, в Москві містами правили воєводи, що їх цар розсилав по Росії «для прокормления»: і воєводи ці тільки й дбали якнайбільше пограбувати народ; звичайно, якогось там суду на воєвод годі було й шукати... От чому українське громадянство завжди з такою неохотою вдавалося до московського уряду 4.

«Москва долго не хотела сознаваться в недостатке своих образовательных средств», — пише академік А. Пиши 5. Школи справжньої, гарної в Москві ніколи не було, і там навіть не знали, що вона таке 6. Ще 1640 р. славний наш митрополит Київський Петро Могила писав цареві Михайлу Федоровичу, що в Москві дуже потрібно завести науку, а коли б цареві було завгодно, то він обіцяв йому прислати учителів. Але цар не звернув на це своєї уваги 7.



1 Див.: Иловайский. История России. M., 1890. T. III. C. 363 2 Морозов П. Op. cit. C. 61.

3 Архив Южной и Западной России. Ч. 1. Т. V. С. 16.

4 Див.: Там же. С. 17.

5 Див.: Пыпин А. История русской литературы. Т. 2. С. 260.

6 Там же. С. 314.

7 Див.: там же. С. 260.



Року 1645-го на Москві пробував грецький митрополит Феофан; він дуже радив цареві завести школу, покликати вчителя-грека. щоб той навчав філософії та богослов'я. Він навіть трохи згодом послав був у Москву, вже до царя Олексія, архимандрита Венедикта, чоловіка великої освіти, що в нього й він сам колись учився. Про цього Венедикта митрополит написав цареві і радив доручити йому заснувати школу в Москві.

Венедикт, прибувши в Москву, написав цареві прохання, подав їх у Приказ і просив відповіді; він добавив наприкінці про самих москалів, що «другие дают здесь совет противный, думая, что они сами великие мудрецы и ученые»...

І за те, що Венедикт прозивав себе вчителем та богословом, за те на нього в Москві розгнівались і дали йому таку відповідь: «Талан подає сам тільки Господь-Бог, і ніхто не може прозивати себе вчителем та богословом, — таку хвалу можна приймати хіба тільки з чужих уст; св. Павло, що потрудився найбільше за всіх апостолів і високо линув в богослов'ї, проте вважає себе найменшим від усіх... А особливо ж при патріархові буде нечемно й зовсім нахабно, коли молодший у сані почне прозивати себе вчителем та богословом... Повинно не забувати й кріпко пам'ятати, як Господь судив книжників та фарисеїв, що любили прозивати себе вчителями...» 1.

Венедиктові відмовили, бо в Москві тоді ще не розуміли навіть самого слова вчитель...

В однім рукописнім прописі 1643 р. читаємо таке: «Ащо кто ты речет, веси ли всю философию? И ты ему рцы: еллинских борзостей не текох, ни риторских астроном не читах, ни с мудрыми философы не бывах, — учуся книгам благодатнаго закона, аще бо мощно моя грешная душа очистити от грех...»

Про життя московське академік Пипін каже, що там були «церковный фанатизм, вражда к науке, упрямый застой, нравственное одичание и ожесточение...» 2.



1 Див.: Пыпин А. История русской литературы. Т. П. С. 261.

2 Див.: Там же. С. 380.



От такою була культура московська в той час, як у нас вона досягла великої міри. І тепер нема жодного сумніву, що культура українська за всі старі віки, аж до XIX віку, завжди була значно вища від культури московської. Кращі вчені, що досліджували старе наше життя, давно вже прийшли були до такої ж думки — нагадаю академіка Пипіна, професора Архангельського, професора П. Морозова, академіка Перетця, професора

Петрова й багато інших. Я вже казав, як свідчить про нашу стару культуру професор Архангельський; наведу ще слова професора Морозова: «Петр видел, что московское духовенство в своем образовании стоит неизмеримо ниже киевлян, что в Великороссии видится только «заматерелое грубости чудо, всех ужасных видов ужасное», и нет людей, которые могли бы руководить просвещением духовенства, заботиться о школах, следить за ходом и результатами преподавания; вот почему, желая поднять уровень образования в этой среде, он необходимо должен был обратиться к киевским ученым» 1.

Академік А. Пипін про це ж саме пише: «Тем новым элементом, который с конца XVI века и особливо в течение XVII вмешался в московскую книжность и в конце концов возобладал над нею, были образование и литература, развившиеся в западной Руси и в Киеве... Но чем дальше, тем необходимее становились, однако, связи Москвы с юго-западом; собственных сил явно недоставало: из Москвы зовут киевлян для ученой работы... К половине XVII века в Москве было наконец понято, что для книжного дела нужны настоящие ученые люди: у себя дома таких людей не было; их стали призывать из Киева...» 2.



1 Морозов П. Феофан Прокопович. С. 61.

2 Пыпин А. История русской литературы. Т. 2. С. 316, 324, 298.








2. Українці закладають школи в Москві


Тому нема нічого дивного, що свою культуру ми почали передавати на Москву. Так скрізь буває в житті: народ з більшою культурою, з більшою освітою завжди впливає на свого сусіда, а сусід переймає все краще.

І нема нічого дивного, що наші українці рано почали сунути в Москву, де їм давали великі посади. Ще в XIV і XV віках в Москві було вже немало українців, а в XVI віці їх часто кличуть туди на службу. А з 1654 р., з року приєднання України до Москви, цей рух на Москву набрав великого розмаху, і з того часу земляки наші «начаша приходити в великороссийское царство и водворятися» 3.



3 Рукоп. Синод. № 452, л. 13 об.



Москва бачила культуру українців, охоче приймала їх до себе і добре платила. І тому в «далеку Московію», в «московския страны» перейшло багато людей, що придбали там слави і собі, і своїй Україні. Земляки ці наші понесли культуру свою на далеку північ, збудили її від віковічного дрімання й заклали там міцні підвалини нової культури,

Ще до Никона, коли в Москві визнали потребу мати вчених людей і задумали видрукувати справну Біблію, то цар Олексій усе це попросив з Києва, і 12 липня 1649 р. приїхали в Москву українці-справщики Арсеній Сатановський, Єпифаній Славинецький та старець Феодосій, а через рік прибув туди ж Дамаскін Галицький з іноком Марком 1. Серед них найбільше вславив себе Єпифаній Славинецький (помер 1675 р.). Це була людина високої освіти, «муж многоученый, аще кто ин таков во времени сем, не токмо грамматики и риторики, но и философии, и самыя феологии известный бысть списатель и искуснейший разсудитель» 2. Славинецький придбав собі славу чоловіка «вельми ученаго и мудраго» і мав великий вплив у Москві; він добре знав декілька мов, був «опасный претолковник еллинскаго славянcкаго и польскаго диалектов» 3 і лишив по собі «Лексикон греко-славяно-латинский».

Через 15 років, 1624 р., прибув до Москви українець Семен Полоцький (1629 — 1680), покликаний туди вчити царевичів Олексія й Федора та царівну Софію; навчав він і царевича Петра. Це була людина високої освіти, вже освіти західної; він мав великий вплив на Москві і в державному житті, і в літературі, де він особливо вславився як поет; він написав багато праць і серед них такі, як «Обед душевный» 1681 р. та «Вечеря душевная» 1683 р., придбали собі великої слави.

А потім і потягли на Москву наші земляки і «за ласощі та за прихоті панськії» понесли туди свої сили та знання. Стефан Яворський (1658 — 1722), Димитрій Ростовський, в миру Данило Туптало, (1651 — 1709) багато зробили в Москві, а Феофан Прокопович (1681 — 1736) мав величезний вплив і на московську науку, і на нову московську літературу 4.



1 «Прав. Обозр.». 1887. Т. 1. С. 163 — 164.

2 Морозов П. Op. cit. C. 50.

3 Там же.

4 Див.: Петров Н. Акты... Т. V. С. 24.



На Москві була сила роботи, і українці стали там бажаними людьми. Коли патріарх Никон розпочав перевіряти церковні книжки, то до діла цього він покликав українців 1. Никон поважав українців і закликав їх до свого Іверського монастиря, де й доручив їм друкарню 2.

Звичайно, до Москви йшли українці з різних причин, були й такі, що про них писав Лазар Баранович у листі до Галятовського 1670 р.: «Ти скаржишся, що не знаєш, де б його дістати навіть шеляга. Проте, бувши під державою государя, повинно дбати не про шеляги, а про копійки...» 3.

Кращі люди в Москві, ті люди, що визначались освітою, що не цурались західної культури, завжди дружили з українцями, шанували й боронили їх. Такими були: патріарх Никон, потім Андріян, сам цар Олексій Михайлович, боярин Ртищев, Сильвестр Медведев, князь Василь Голіцин, царівна Софія, цар Федір і багато інших. Цар Федір, що вчився в Семена Полоцького, завжди шанував українців і кохався в їх книжках. «Он, — каже про нього наш літописець, — великую любовь до нашого народу мел» 4. Багато декому за цю дружбу з українцями доводилось під гірші часи зазнати й тяганини. Прикладом, коли судили патріарха Никона, йому згадали і його нахил до українців.

Ще в половині XVII віку, 1649 р., українці заклали в Москві першу в Росії організовану школу. Коханець царський, молодий Федір Ртищев, з дозволу царя й патріарха, заснував був у двох верстах від Москви монастиря, і 1649 р. покликав туди з Киева «иноков, изящных в учении грамматики словенской и греческой, даже до риторики и философии». Приїхало сюди до тридцяти українців. І вони зараз же почали навчати своєї науки, і першим учнем був у них сам Ртищев 5.

«Киевская наука была в Москве делом неслыханным и производила различное впечатление, — пише академік А. Пипін, — одни отнеслись к ней с полным сочувствием и желали отправиться в самый Киев для более широкаго образования; другие, верные старому обычаю, заподозрили в ней нечто зловредное и спасное!» 6.



1 >Див.: Морозов П. Op. cit. C. 35.

2 Див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 102.

3 Письма Лазаря Барановича. С. 101.

4 Летопись Самовидца. К., 1878. С. 162.

5 Пыпин А. История русской литературы. Т. 2. С. 262.

6 Там же. С. 262.



І на другий рік уже густо посипались доноси на українську школу. Зняли велику тривогу, пішли труси та допити. На допитах казали: «учится у киевлян Федор Ртищев греческой грамоте, а в той грамоте и еретичество есть... А боярин-де Борис Морозов держит отца духовнаго (тільки) для прилики людсько, а еретичество-де знает и держит... Кто по латыни научится, тот с праваго пути совратится...» 1.

Двоє учнів, проте, поїхали в Київ. І з цього знову зняли в Москві цілу бучу. «Поехали они доучиваться у старцев-киевлян по-латыни, — скаржились богобоязливі москвини, — и как выучатся и будут назад, то от них будут великия хлопоты; надобно их до Киева не допустить и воротить назад»...

Ще до цього накинулись на духовника цих бідолашних любителів просвіти, щоб він відмовляв їх їхати в Київ: «Не отпускай, Бога ради, — казали йому. — Бог на твоей душе этого взыщет» 2.

Так українці заводили школи в Москві.



1 Пыпин А. История русской литературы. Т. 2. С. 262.

2 Там же. С. 262 — 263.








3. Українські книжки в Москві


Ще більше за людей посунули на Москву українські книжки. Своїм змістом вони були в Москві великою новиною й тягли до себе всіх цікавих та освічених людей. І книжки наші хутко розійшлися по всім московськім царстві, вкрили всю велику державу. Книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові твори — все це сунуло на Москву з України. Книжки наші на одправу Служби Божої широко розпливлися по різних церквах. І навіть і зараз сливе, що й не знайдете в Росії архіва, чи бібліотеки, чи просто церкви, де б не було якоїсь старої української книжки 3.



3 Див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский С. 131.



А коли придивимось до записів на цих книжках, то побачимо, що наша книжка вкрила всю Росію від Вологди до Астрахані. Так, скажемо, з написів на книжці «Небо Новое» 1665 р. Іоаникія Галятовського знати, що її читали, крім усієї України та Галичини, ще й у Москві, у Володимирській губернії, в Астраханській губернії, у Вологді, у Великому Устюзі й по інших місцях 1.

Сила українських книжок була в бібліотеках царів, патріархів, єпископів, бояр, як була їх сила й у простих грамотних людей. До нашого часу дійшли описи старих бібліотек XVII віку, і з цих описів ми бачимо, як у Москві охоче читали українську книжку 2. «Малорусския книги, — каже дослідник цього питання, — имели широкое распространение не только в Западной, но и в Московской Руси» 3. З цієї причини Інокентій Гизель навіть клопотався, щоб скасували мито на нашу книжку в Москві 4.

Нашу українську книжку в Москві шанували й охоче читали. Так, «Псалтирь рифмованная» Семена Полоцького так була широко скрізь розповсюджена, що з наказу царів Івана та Петра її поклали на ноти 5. Року 1667-го з наказу великого государя розіслали по архієпископіях книжку Барановича «Меч Духовный», і звелено було взяти за неї по 3 рублі 6. Український «Требник» Петра Могили був поширений у Москві, і архієпископ Афанасій Холмогорський правив Служби по цім Требнику 7. Про книжку Могилину «Лифос» митрополит Сочавський Досифей писав ось так: «Я давно слыхав, ныне же видех, прочитах сице совершенну сущую, зело удивихся, и почто, мню, не часто друкують: великая бо сия книга предстательница и вежа твердая Церкви Православной и на изменники победа, ,а изъявление^обнажаючи волка от кож овечих» 8.

Орловський батюшка XVII віку, автор «Статира», називає українське «Учительное Евангелие» Кирила Транквіліона «светильником», і він витвердив цю книжку навіть напам'ять... Він же розказує, що книжку цю він знайшов де в кого з своїх орловських парафіян, і їм вона дуже вподобалась 9. Сам патріарх Яким читав цю книжку 1675 р. людям у церкві 10.



1 Див.: Огиенко И. Отражение в литературе «Неба Новаго», 1912. С. 3 — 6.

2 Див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 124 — 126, 72 — 74.

3 Там же. С. 118.

4 Див.: Моск. Арх. Мин. ин. дел, Грамоты Малоросе. № 414. 5 Див.: Шляпкин И. Op. cit. C. 126.

6 Див.: Там же. С. 122.

7 Див.: Там же. С. 127 — 129.

8 Рукопис Києвософійського собору. № 364. Л. 439.

8 Див.: Архангельский А. Из лекций. С. 129.

10 Див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 124.



Патріарх Адріан в одній справі покликався 1696 р. на українську книжку — «Мир с Богом» Гизеля 1.

Твори св. Димитрія Ростовського широко розійшлися по Росії. Так, його «Руно Орошенное» мало 8 видань, і зараз немає старого збірника, де б не було чогось виписаного з цієї книжки 2. Широко розійшовся по Москві й плід 20-річної праці (1684 — 1705) св. Димитрія — його «Четьи Минеи», про які дослідник каже, що твір цей «остается до сих пор, вместе с «Прологом», настольной книгой благочестиваго русскаго грамотника; труд единственный в своем роде, какого, без сомнения, не мог бы совершить никто из московских книжников» 3.

Я не буду перелічувати, які книжки наші попали в Москву, — бо цього й зробити не можна; всі книжки наші сунули на північ — твори Галятовського, Радивиловського, Транквиліона, Петра Могили, Гизеля, Беринди, Зизанія, Смотрицького, Барановича й сила-силенна всяких інших.

Але мову нашу не всі розуміли, тому рано почали перекладати потрібні книжки наші на російську мову; так, переклали в XVII віці твори Галятовського, Смотрицького, Димитрія Ростовського, Петра Могили, Транквиліона, Гизеля і багато інших 4.



1 Див.: Шляпкин И. Op. cit. C. 129.

2 Див.: Огиенко И. «Руно Орошенное» св. Д. Ростовского. 1912.

3 Архангельский А. Из лекций. С. 134.

4 Див.: Шляпкин И. Op. cit. С. 132.









4. Широкий український культурний вплив


І український вплив широкою річкою покотився на Москву, і дедалі він ширшав усе більше та більше. Українці принесли з собою всю велику культуру, й вплив їхній відбився у Москві на всьому житті. Він відбився на будівництві, на малюванні, на одежі, на співах, на музиці, на звичаях, на праві, на літературі й навіть на самій російській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Усяких ремісників діставали з України; до Москви їздили наші ковалі, гончарі, шапошники, каретники, шевці, масловари, шевці рукавиць, селітровари, злотники, кахлярі й т. ін.; був окремий ряд в Москві, що прозивався польським (нас часто в Москві прозивали поляками 1). Сучасник так пише 1652 р. про наших купців у Москві: «При проходе польских послов купцы с товарами проходят под начал и оборон послов без всякаго мыта. А товары те суть, которые из Литвы с Руси Польской и из иных украйн купцы к Москве приносят: сукна, вещи шелковыя, атласы, камки... Временем и безлепицы коекакия привозят, откуды им от того и большая прибыль бывает, понеже бо и Московские люди временем худое скорее доброво купят; кому што попало по руке, тот за то больши и денег дает» 2.

Ремісники-українці то самі їздили на Москву, то їх туди закликали; в науку до них поступали росіяни, і вони готовили сукна, мила, шапки, одіж, римарські речі й т. і н.3.

Німецьку одіж ще до Петра на Москву занесли українці. Так, літопис Самовидця розказує, що за царя Федора Олексійовича «одежу московскую отменено, але по нашому носити позволил» 4. А в другому місці про те ж саме читаємо в Літопису, що цар Федір «одежу малороссийскую великороссиянам повелел-казал носить»5. А Двинський літописець пише, що 1679 р. із-за моря на кораблях приїхали «к Архангельскому городу выходцы из Турския земли полоненые люди: Яким малороссиян да Константин украинец, оба в немецком платье»6.

Наші співаки-українці занесли на Москву й свою співацьку одіж, і ця одіж осталася скрізь по Росії ще й до нашого часу — в кафедральних церквах співаки ще й тепер одягаються в особливу одіж, яку перейнято від українців ще в XVII — XVIII віках. Одіж ця складалась із короткого кольорового жупана, а поверх його зодягали кунтуша з вильотами — пишну довгу одіж з відкидними прорізаними рукавами. Одіж українська дуже припала до вподоби в Москві, і там її завели спершу для придворних співаків/ а потім, з наказу царя Миколи І з 21 вересня 1832 р. І для всієї Росії7.



1 Див.: Материалы для истории московского купечества. Т. I, Прил. 2. M., 1886.

s Шляпкин И. Op. cit. C. 56.

3 Там же. С. 55 — 56.

4 Летопись Самовидца. С. 152.

5 Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. К., 1888 С. 32.

6 Титов. Летопись Двинская. М., 1889. С. 41.

7 Див. про це: Ш-ий К.: Украинское происхождение певческих костюмов в кафедральних храмах России // Укр. жизнь. 1913. Кн. 7 — 8. С. 116 — 119.



Вплив український на московську церкву був такий великий, що в Москві по церквах скрізь запанувала українська вимова, і ця вимова лишалася тут аж до початку XIX віку, а де в чому вона осталась аж до нашого часу 1.

Кращі люди в Москві раз у раз переймали з українців. Учитель Петра І, князь Голіцин, зачісувався по-козацькому 2. Патріарх Никон їздив в українській бричці. Року 1666-го межигірський монах призначається царським садівником, і привозить з Києва сливи, виноград та дулі 3. Царські потіхи в XVII віці улаштовували українці 4. З нашого краю просять навіть 1671 р. «хлебника, который гаразд хлебов и пирогов печь...» 5.

Наших же українців завжди кличуть навчати царських дітей.

Друкарська справа в Україні стояла дуже високо. Київські друкарські шрифти так припали до вподоби в Москві, що 1669 р. Інокентія Гизеля дуже просили надрукувати в Києві книжок для Москви 6.



1 Див.: Тимковский. Мое определение на службу // Москвитянин. 1852. Ч. 20.

2 Див.: Шляпкин И. Op. cit. С. 65.

3 Див.: Там же. С. 64.

4 Див.: Там же. С. 65.

5 Русск. Истор. библиотека. Т. V. Спб., 1878. С. 769.

6 Шляпкин И. Op. cit. С. 123.



Український вплив у друкарстві відбився навіть у дрібних деталях; так, у Москві в друкованих книжках спершу нумерація була по листах, і тільки потім, під нашим впливом, стали нумерувати кожну сторінку; під нашим впливом стали розривати в друкованих книжках слово від слова, а до того їх друковано вкупі; навіть знак переносу слів (дефіс) позичили від нас. Заголовок книжки в Москві любили давати з кінця, і тільки під нашим впливом почали ставити ці заголовки на початку книжки.

Бажаючи мати в себе гарні друкарні, ще навіть Петро І посилав своїх людей у науку до друкарень у Київ та Чернігів. Так, у лютому 1701 р. «отправлен был из Московскаго Приказа книгопечатнаго дела в Киев и Чернигов книгопечатнаго дела знаменщик Михайла Дмитриев в книжныя типографии для научения книжному печатному делу, составлять чернилы и всякому книжному урядству»... Особливо Київська друкарня славилась тоді дуже гарним шрифтом, папером та чистою роботою 1.

Відбився наш вплив і на будівництві. Українці будували палати й розмальовували їх по-своєму 2. Року 1673-го годинникар-українець Петро Висоцький зробив в Коломенській палаті край царського місця дивовище: мідних левів, що самі ворушились і ревли 3; Семен Полоцький на цих левів написав навіть вірші в своєму «Рифмологіонї»... Перейшли до Москви й ті надгробки» могильні пам'ятники, що були скрізь по нашому краю 4.

Наші малярі часто ходили до Москви, часто їх і закликали туди 5; тому не диво, що український вплив відбився і на московській іконографії: західний вплив через Польщу, або й прямо йшов до кас, а ми його несли на Москву. Це через нас скаржились старовіри, що «образы святые пишут неподобно: очи с лузгами, лицы румянныя за плотию жирны и дебелы, ризы немецкия...» 6. Наші гравюри та так звані «народні картинки» в великому числі сунули на Москву.

«Как литература московская, — каже академік Ф. Ів. Буслаєв, — во второй половине XVII века была под сильнейшим влиянием южнорусской, из которой она вносила в северо-восточную Русь западныя идеи, так и живопись московская той эпохи, без сомнения, многими успехами обязана мастерам южнорусским, произведениями которых были украшены как рукописи, так и старопечатныя книги» 7.


1 Див.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России. К., 1903. С. 486, 605.

2 Див.: Шляпкш И. Op. cit. С. 60.

3 Див.: Забелин.. Домашний быт русских царей. С. 150.

4 Див.: Шляшсин И. Op. cit. С. 63. 6 Див.: Там же. С. 55.

6 Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 60.

7 Успенский А. И. Царские иконописцы и живописцы XVII века. М., 1913. С. 23.









5. Український вплив на московську літературу


Земляки наші, опинившись у Москві, хутко занесли туди «єресь новую» — почали по церквах казати проповіді. В Україні це було звичайним ділом, але в Москві можна було якусь там проповідь хіба тільки прочитати із книжки. І з цього зразу земляки наші придбали собі ворогів. «Заводите вы, ханжи, — лаяли їх, — єресь новую, людей в церкви учите, а мы людей прежь сего в церкви не учивали, учивали их в тайне... Беса вы имеете в себе, и все вы канжи...» 1.

А один з орловських священиків, що перейняв собі від українців церковні казання, так скаржився: «Мало было у меня истинных любителей, — почти все дышали ненавистью... Всем я был в камень претыкания; все друг друга подговаривалися не слушать учения моего, думая, что я ввожу новости. Были у нас, говорили они, и прежде священники добрые и честные, а так не делали, жили попросту, а мы были в изобилии... А этот откуда вводит странное?» 2. Але минув час, і українська проповідь запанувала в Москві...

Першими казнодіями в Москві були наші Єпифаній Славинецький та Семен Полоцький. І навіть у XVIII віці кращими промовцями казань у Петербурзі та Москві завжди були українці, і їх завжди закликали на посади до соборів у столичні міста.

Про це часто писали в Київ так, як ось писали 1738 р.: тоді прислали царського наказа «о требовании студентов с епархии Киевской, кои уже учением окончили богословию и жития воздержного, и буде оны, оженясь, в Санкт-Питербурхе в Петропавловском, Троецком и Исакиевском соборах и в инних приходських церквах для обучения катехизиса и сказиваниа предик к церквам вышозначенних соборов пожелают...» 3.

Українці багато зробили й коло нової московської літератури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопович, що разом з Кантемиром і розпочав цю літературу. Так званий класицизм у московській літературі був занесений з України; у нас цей класицизм бачимо ще з самого початку XVIII віку в творах Прокопо.вича та Сковороди 4.

Переклади з західної літератури довгою низкою пливуть до Москви в XVI та XVII віці; проте переклади ці сунули на Москву чи просто з України або робили їх українці 5.



1 Православ. собеседник. 1872. Кн. II. С. 485 — 486.

2 Статир. 1683; Архангельский А. Из лекций. С. 130.

3 Петров Н. Акты... Т. П. С. 446.

4 Див.: Петров Н. Акты... Т. II. С. 47, 27.

5 Див.: Архангельский А. Из лекций. С. 65.



Україна кохалась в драматичній поезії й утворила безліч драматичних творів. І Україна понесла твори свої на Москву: московський театр, московська драматична література — це діло рук наших, українських. Ще в XVII віці занесли українці свою драму до Москви; «Львовскаго повета шляхетской сын» Степан Чижинський, учитель латинської мови, ставив у Москві «Комедию о Давиде с Голиафом и иныя комедии, и учил комедийному делу 80 человек всякаго чина людей» 1.

І ми бачимо, що в XVII та XVIII віках драму ведуть у Москві самі тільки українці. Драматичні твори С. Полоцького, Д. Ростовського, Ф. Прокоповича, Л. Горки, І. Хмарного, С. Ляскоронського й багатьох інших українських драматургів цілком заполонили московський театр. У Московській Академії ставили п'єси самі українці. «О школьных пьесах Московской Академии, — пише професор H. Петров, — можно сделать такое заключение: они пересажены были в Москву из Киевской Академии и культивировались выписанными из Киева учителями, которые весьма часто брали сюжеты, образы представления и мотивы для своих драматических произведений из Киевских школьных пьес» 2. А коли Петро І розпочав свої реформи, то київські драматурги щиро допомогли йому тим, що славили ці реформи в своїх творах, і думки Петра оозказували на сцені 3.

У XVIII віці українці рознесли свої драми по всій Росії й заклали театри в найдальших закутинах її. Так, українці ставили свої п'єси й утворили шкільні театри в Харкові, Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську й навіть занесли його до австрійських сербів 4. В Росії українці перші заклали драматичні вистави й давали їх протягом майже всього XVIII століття. Навіть не забули українці й далекого Сибіру, де наш митрополит Тобольський — Філофей Лещинський (1702 — 1727) «славныя и богатыя комедии делал». Сибірський літописець так розказує про це: «Филофей был охотник до театральных представлений, и когда должно на комедию зрителям собиратца, тогда он, владыка, в соборные колокола на сбор благовест производил» 5.



1 Морозов П. О. История русского театра. Спб., 1889- С. 190 — 191.

2 Петров Н. Акты... Т. V. С, 200.

3 Див.: Там же. С. 152.

4 Див.: Там же. С. 216.

5 Там же. С. 253; Морозов П. О. История русского театра. С. 111.



А ось оповідання, як українці «делали комедию» у Шклові. Священик Ілля Турчиновський, що вчився в Києві в Академії, розказує, що коло 1715 р. «прилучившийся из Киева два студента желали у Орши или в Могилеви ходить до школ, но не приняти за тим, что благочестивые. С ними я потрудился, и на светлое Воскресение выправили диалог с интермедиею. На який многолюдствие благочестивых собралось, и римлян, и самих езовитов и доменекан, и жидов. И все тому удивлялись, яко там, в тих краях, той вещи не видали. Не малую себе римляне болезнь и безчестые принявши, умыслили, яко би вигнать нас из города Шклова» 1.

Наш вертеп, що ним так славилась стара Україна. земляки наші позаносили теж по всіх закутках Росії, і його ми бачимо в Смоленську, Новгороді й навіть у Сибіру — Тобольську та Іркутську, куди його позаносили вчителі-українці 2.

Так українці закладали театр по всій Росії.

Своє замилування до писання віршів українці занесли й до Москви, і вже з половини XVII віку в московській літературі досить помітно починає розвиватись силабічна поезія. «Это было, — читаємо в одного з дослідників московської літератури, — одно из ближайших влияний юго-западной образованности на далекую московскую Русь» 3. Пізніше українці занесли до Москви й свою піїтику, якої багато навчали по всіх українських школах; з піїтики цієї потім і постала та теорія словесності, якої навчають по школах всієї Росії ще й тепер.

Відкриття тонічного розміру — величний момент в історії вірша. У нас довго панувала думка, ніби тонічний розмір придумав Тредяківський; отже, академік В. Перецт довів 4, що тонізація вірша вперше постала в Україні; а щодо самої Москви, то й там ця тонізація була в пастора Глюка ще перед Тредяківським.



1 Киевская старина. 1885. Кн. 2. С. 326 — 328.

2 Див.: Петров Н. Акты... Т. І. С. 514, 519, 522.

3 Архангельский А. Из лекций. С. 474.

4 >Див.: Перетц В. Материалы и исследования. Т. 1.



Усім відомо, що Ломоносов поділив російську мову на три «штилі» — «высокий, посредственный и низкий»; ця наука Ломоносова, що була надрукована 1757 р., мала великий вплив аж до часу Пушкіна. І цей поділ мови на «штилі» — українського походження. Ще задовго до Ломоносова про те ж саме вчили в нас в Україні в піїтиках 1, і Ломоносов, коли вчився в Києві, міг уже тут довідатися про це.



1 Див.: Кадлубовский А. Об источниках Ломоносовского учения о трех стилях (в Збірнику в честь Дринова. Харків, 1908. С. 83 — 89).







6. Граматичні українські впливи


Українці завели систему правопису на Москві, і вони ж провели її до життя. Ще з початку XVII віку, коли 1619 р. вийшла наша славетна граматика М. Смотрицького, скрізь по всьому слов'янському світі запанував той правопис, що подав його Смотрицький. Запанував він і в Москві, і з деякими змінами міцно держиться там аж до нашого часу. Добрий дослідник старої нашої літератури, професор Архангельський, пише: «Влияние «Грамматики» Смотрицкаго действительно весьма ощутительно сказывается с половины XVII в. на орфографии не только всей печатной, но и рукописной литературы московской. Смотрицкому, между прочим, в значительной степени принадлежала наша грамматическая терминология, удержавшаяся отчасти, даже несмотря на попытки Ломоносова изменить ее» 2.



2 Архангельский А. Из лекций. С. 139 — 140.



У граматиці Смотрицького знаходимо ось такі терміни, що залишились в московській граматиці ще й досі: «орфография, етимология, синтаксис, гласная, согласная, ударение, слог, единосложный, многосложный, запятая, двоеточие, точка, имя, местоимение, глагол, причастие, наречие, предлог, союз, междометие, склоняемая часть, несклоняемая, имя собственное, нарицательное, существительное, собирательное, прилагательное, числительное, вопросительное, притяжательное, усеченное, степени уравнения: положительная, превосходительная, роды: мужеский, женский, средний, общий, виды: первообразный, производный, число: единственное, двойственное, множественное, падежи: именительный, родительный, дательный, винительный, звательный, творительный, склонение, спряжение, глагол: личный, безличный, залог: действительный, страдательный, средний, отложительный, общий, лицо: первое, второе, третье, наклонение: изъявительное, повелительное, сослагательное, неопределенное, время: настоящее, прошедшее, будущее, спряжение: первое, второе, деепричастие, приложение» і багато інших.

Правопис Смотрицького був більше пристосований до старої церковнослов'янської мови, а в Москві його ввели навіть до живої великоросійської мови; от чому правопис у Москві так далеко відстав від живої вимови. Всі оці онЂ, однЂ, ея, як і сила граматичних деталей — скажемо, писати мір та мир, — все це занесли на Москву українці 1.

Коли з 1721 р. по Росії повелися нові школи, то вчителями туди пішли майже самі українці, головним чином духовенство, і от ці вчителі-українці й рознесли по всіх закутках Росії правопис Смотрицького.

Спинюсь тут на такому факті. У нас в Україні буква Ђть) завжди читалась як і 2 і, навпаки, часто замість і писали Ђ: камЂнь, жЂнка, тЂлко й т. ін. І от наші вчителі-українці по всій Росії й почали навчати, що Ђ пишеться там, де по-українському маємо і. Звичайно, правило це, що було живе й розумне в нас в Україні, було чудне, скажемо, десь у Новгороді чи Смоленську або Тобольську. І як це не дивно, правило це було рознесене по цілій Росії, й воно міцно держиться там аж до нашого часу...

Пізніше, в XIX віці, коли вже забули про вчителів-українців, багато разів здіймалася лайка проти цього дивовища — цього чудного в московській мові правила. Так, 1828 р. про це писав К. Хабаров: «Говорят, пишите Ђ во всех тех словах, в которых малороссияне произносят и. Покорно благодарим! Следовательно, чтоб писать по-русски, надобно ехать в Малороссию или иметь у себя ручного малороссиянина для справок...» 3.



1 Уже в «Требнику» Петра Могили 1646 р. (л. 62) знаходимо: «О мире всего мира».

2 Наша вимова «Мінськ» замість старого «Менск» зробилась загальною й залишилась ще й досі. (Див.: «Р. Ф. В.» за 1916 р. Кн. 4. С. 266).

3 «Рукопись покойного К. А. Хабарова». М., 1828. С. 41.



Писав про це й славний критик Бєлінський: «Говорят, будто есть правило, что слова, которыя в нынешнем малороссийском наречии, выговариваются через І, должно нам писать через ть ... Странное правило... Да какое же нам дело до того, как выговаривают или как не выговаривают малороссияне одинаковыя с нами слова? И если уж так, то почему же в правописании мы должны сообразоваться только с выговором одних малороссиян, а не сербов, не болгар, не поляков, не чехов и прочих соплеменных нам народов? Почему же нам необходимо сообразоваться в нашем правописании с выговором только малороссиян?» 1.



1 Белинский В. Сочинения. М., Т. 9. С. 491 — 495; рецензія на книгу Кадинского «Упрощение русского правописания».



Звичайно, Бєлінський не знав, що й увесь правопис завели їм ці «малороссияне»...

Такий був вплив України на Москву в XVII віці. «Киевляне, — каже професор А. Архангельський, — при всем предубеждении против них Москвы, уже со второй половины XVIII в. в Московской Руси — хозяева положения, лучшие, наиболее выдающиеся здесь деятели» 2. На церковнім, літературнім та науковім грунті українці завжди були першими в Москві. Українці щиро віддавали Москві всі свої сили, всі свої знання, і протягом XVII віку вони підготували родючий грунт для реформ Петра І, і вони ж таки були його найближчими помічниками, коли прийшлося ці реформи проводити до життя.



2 Архангельский А. Из лекций. С. 118.







7. Українці в Москві у XVIII ст.


У XVIII віці український вплив на Москву не тільки не зменшав, але зробився ще більшим. Цар Петро, що добре бачив українську культуру, рішуче став на її бік, завжди шанував і боронив тих українців, що допомагали йому. І ми знову бачимо, що за весь XVIII вік в московськім культурнім житті перед ведуть, як і давніше, самі українці. Вплив цей у XVIII віці відбивався на всім державнім житті.

Українці заклали в Москві Славяно-греко-латинську Академію на зразок своєї в Києві, і вчителів у цю Московську Академію набирали за увесь XVIII вік сливе з самих тільки українців.

Про це часто тоді Синод наказував так: «В славено-латинских Московских школах мало учителей, а ко учению философии весьма никого нет; а слышно-де, что в Киеве обретаются ко учению философии, риторики и пиитики способный мужи... И по его великаго государя указу велено способных ко учению персон из Киево-Печерскаго монастыря, или где инде кто обретается, отправить к Москве обычайно на подводах без замедления» 1.

Уряд академічний, професори та казнодії завжди були з українців 2. Московська Академія краще платила своїм професорам і пильнувала переманити до себе професорів з Києва; проте до Москви йшли без охоти, часто вертались, а дехто й помирав з незвички до клімату 3. Бували випадки, коли не вистачало справжніх професорів, то на професорські посади до Московської Академії брали навіть студентів із Києва 4.

На всіх вищих духовних посадах — митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами сиділи по всій Росії самі українці 5. Українці-монахи ще з початку XVII віку в великому числі переходили до московських монастирів 6, певне, втікаючи від утисків Польщі. А з 1654 р. ці переходи монахів зробилися дуже помітними, і московські монастирі наповнювались українцями. Так, ще 1688 р. в Савво-Сторожевськім монастирі було 165 монахів, і серед них 26 українців — і всі ці українці були за старшу братію в цім монастирі, з українців був і сам архімандрит — Сильвестр Черницький 7.

У XVIII віці геть усі чисто вищі посади не тільки в себе в Україні, але й по всій Росії прибрали до рук своїх самі українці, і вони тягли за собою теж українців. Дійшло до того, що московське духовенство почало хвилюватись, й найсвятіший Синод мусив заступитись за права великоросів. І 17 квітня 1754 р. за цариці Єлисавети видано було Височайшого наказа про те, що на архієреїв та на архімандритів можна висвячувати й москалів: «Всепресветлейшая Державнейшая Великая Государыня Императрица Елисавет Петровна, Самодержица Всероссийская, сего апреля 17 дня повелеть соизволила: чтоб к произведению на праздныя ваканции во архиереи Ея Имп. Величеству от Св. Синода представляемы были из архимандритов и великороссияне, да и в архимандриты производимы б были же и из великороссиян...» 8.



1 Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 39.

2 Довгий список їх див.: Там же. Т. I. Ч. II. С. 314 — 826; Т. II — V.

3 Див.: Там же. Т. I. Ч. П. С. XVI.

4 >Див.: Там же. С. 325.

5 Довгі списки їх див. в кінці кожного тому «Актов...» Н. Петрова.

6 Див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 99.

7 Див.: Белокуров С. Материалы для русской истории. М., 1888. С. 162.

8 Полное собрание законов Российской империи. Т. XIV. № 10216. С. 58 — 59.



Тоді були звичайними такі листи, як, скажемо, цей, де київського митрополита 1787 р. просять: «Пинский игумен Ревуцкий преставился... А как нет у меня людей, из коих бы мог кто тое место заступить, где особливо требуется начальник просвещенный и честной, то прошу покорнейше Ваше Преосвященство ученаго и качеств похвальных человека, для произведения туда во игумена, велеть, буди можно, немедленно ко мне отправить» 1.

А 16 травня 1794 р. було видано височайшого наказа: «Что как в новоучрежденных Минской, Изьяславской и Бряцлавской губерниях жители из унитов во многом количестве объявляют желание свое присоединиться к православной нашей церкве», то на це потрібні були «способный к тому духовныя особы», — звичайно, осіб цих набирають найбільше з українців. На це ж діло, щоб допомагати архієпископу Мінському, треба було ще й одного архімандрита, і на цю посаду Синод назначає Новгородського монастиря архімандрита Варлаама, «который природою из малороссиян, обучен риторике, философии, и богословию, и разным языкам». I Синод до того ще й наказав архієпископу Мінському: «Помянутаго архимандрита Варлаама определить епархии своей в самый выгоднейший монастырь настоятелем...» 2.



1 Труды Киев. дух. акад. Кн. 5. С. 344; Кн. 6. С. 568.

2 Петров Н. Акты... Т. V. С. 198 — 200.







8. Український вплив на російські школи


Здавна українці вславились, як гарні педагоги.

Шкіл у нас в Україні скрізь було багато, майже кожне село мало свою братську школу; тому роботи вчителям завжди було доволі, і не диво, що в нас бували дуже гарні педагоги. Україна виробила, під впливом західним, свою оригінальну педагогічну систему.

За Петра І по «Духовному Регламенту» 1721 р. та згодом і за пізніших царів по Росії були засновані духовні школи в кожному архієрейському домі, були засновані й семінарії. І от учителями пішли туди самі українці, бо їх вважали за найкращих педагогів, та й самі архієреї були українці 3.



3 Див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. II. С. XVI.



У Росію кликали наших учителів, крім віку XVII, й увесь XVIII вік, кликали навіть у XIX віці. На зразок приведу такий заклик: «Как мне известно, — пише архієпископ Могилівський 1786 р. митрополитові Київському, — что ныне в епархии Вашей является немалое число монашествующих заштатом, а в моей епархии недостаток в них имеется, то прошу Ваше Высокопреосвященство всепокорнейше от обилия Вашего иеромонахов и иеродиаконов, а хотя и монахов, грамоту знающих, особливо же не найдутся ли и в семинарию учить поэзию, риторику и философию, також языки еврейский, греческий и немецкий, способные, охотников отпустить ко мне десяток или полтора, коих за привозку в Могилев будет от меня уплачено принадлежащее...» 1

І українці пішли в Москву у великому числі 2, і перенесли туди свою педагогічну систему. В московських школах українці поклали свою велику ознаку, і вона була помітною ще й у XIX віці, а дещо там навіть до нашого часу.

Коло кожного архієрейського дому був особливий екзаменатор ставлеників, persona grata при школі. Екзаменатор цей мав великий вплив на школу, і на цій посаді в Росії більше були українці 3.

Ці посади були засновані з височайшого наказу 8 січня 1739 р. по всіх єпархіях Росії, в наказі про це читаємо: «Понеже того долго ждать, доколе семинарии по всем епархиям заведены и в доброе состояние приведены будут, а между тем впредь, чтоб церкви не опустошать, а и недостойных попов чтоб по-прежнему не наставить: и того ради имеет Синод во все епархии к архиереям из учительных священников или из иеромонахов по одному или по два учителями определить; должность же их в том состоит, чтоб они ставленников и прочих поповских и дьяконовых детей с крайним прилежанием обучали и надлежащими наставлениями исправляли, приводя к совершенному познанию должности священнической...» 4.

Коли архієрей переїздив у другу єпархію, він віз за собою й своїх земляків-учителів 5.



1 Труды Киев. дух. акад. 1877. Кн. 6. С. 569.

2 Див. у Н. Петрова на кінці томів списки українців-вчителів;: наприклад, Т. IV. С. 330 — 335.

3 Див.: Известия отд. русск. яз. и слов. Акад. наук. 1907. Кн. 3. С. 297, 299.

4 Полное собрание законов Российской империи. Т. X. № 7734. С. 705 — 706; Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 294 — 297.

5 Див.: Петров Н. Акты... Т. IV. С. VI.



І українці запосіли всі школи по Росії в найрізніших кутках її 1, запосіли навіть московський кадетський корпус 2.

Року 1786-го були засновані по всій Росії народні школи, і вчителями до них взяли силу студентів із Києва 3; тоді навіть на якийсь час Київська Академія стала неначебто головною учительською семінарією й постачала вчителів на всю Росію 4.

30 жовтня 1786 р. височайше наказувалось Синодові: «Как для снабдения остальных шестнадцати губерний потребным числом учителей к открытию в них народных училищ и сверх того для посылки в Англию ради обучения разным полезным знаниям потребно сто человек, то и желаем, чтоб снеслися с преосвященным митрополитом Киевским и с прочими архиереями о присылке в Комиссию народных училищ из Киевской Духовной Академии 30, из Черниговской и Переяславской семинарий по 15 да из прочих ближних епархий 40 человек» 5.

Голова «Комиссии об учреждении народных училищ» Петро Завадовський завжди просив учителів з Києва. Так, 4 жовтня 1789 р. він пише Київському митрополитові: «Нет ли еще охотников, которые бы учительскому званию определить себя пожелали. Если таковых человек 15 отыщется, то Ваше Преосвященство много меня и училища здешния одолжите, когда их ко мне сюда отпустите» 6.

Митрополит Самуїл Миславський з охотою вислав 15 учителів. Завадовський 4 листопада подякував митрополитові й знову просить: «Буде бы я не боялся обременить Вашу усердную преклонность, то еще бы просил к числу 15 человек прибавить 10» 7. Задовольнив митрополит і це прохання. «Обязательство тем усерднее и ревностнее исполняю, — писав він, — чем более нахожу опытов, удостоверяющих меня о пользе таковаго предприятия» 8.



1 Див.: Петров Н. Акты... Т. IV. С. 149; Т. I. С. 138.

2 Див.: Там же. Т. II. С. 91, 104.

3 Див.: Там же. Т. V. С. 167.

4 Див.: Там же. Т. V. С. 1.

6 Рукоп. Церк.-археол. музея, Муз. № 49. Л. 1 — 2.

6 Петров Н. Акты... Т. V. С. 175.

7 Там же. С. 179.

8 Там же. С. 179 — 180.



28 лютого 1790 р. Завадовський писав: «Сего февраля 14-го дня явилися у меня отправленные Вашим Преосвященством 25 человек; уже начали учение свое, и я по всему самых лучших успехов ожидать от них смею» 1.

І таке листування тяглося невпинно, і українці їздили на вчительські посади по всій Росії.

Наведу ще одного листа голови «Комиссии об учреждении народных училищ» Петра Завадовського; ось що він пише Київському митрополитові 4 жовтня 1789 р. про вчителів-українців: «Между всеми присланными к должностям учительским в Комиссию об учреждении училищ в разныя времена и из разных духовных семинарий людьми наилучшими, способнейшими, а паче благонравнейшими оказывались всегда обучавшиеся в Киевской Духовной Академии. По чему предпочтительно прочим и распределены к местам. Отправляя настоящие свои должности с прилежанием, искусством и благоповедением, споспешествуют они немало народному к сим училищам доверию, а потому и размножению самих училищ» 2.

Так українці працювали по школах усієї Росії.

Та й не тільки в самій Росії українці заклали школу — вони їздили вчителями майже по всіх слов'янських землях: вони закладали школи в Сербії та Болгарії. Так, 1733 р. ціла партія студентів з Києва їздила в Сербію, закладала там школи й навчала в них. Через рік митрополит Сербський писав про цих учителів-українців, що вони «в научении искусны, нравию доброжительны, и в наставлении учеников прилежны, тщаливи и охотни» 3.



1 Петров Н. Акты.., Т. V. С. 182.

2 РКП. Церк.-арх. музей., Муз. № 66. Л. 1.

3 Петров Н. Акты... Т. І. Ч. І. С. 235.



Я мушу тут згадати славного українця Юрка Гуця (Венелін, 1802 — 1839), родом із Карпат. Він зацікавився болгарами і все життя своє віддав цьому народові. Це Гуць написав першу історію болгар («О древних и новых болгарах», 1829 р.), це він воскресив болгарський народ, це він відродив національність їхню, що потроху гинула й забувала сама себе... Гуць став болгарським патріотом, і вдячна Болгарія збудувала монумент цьому славному українцеві.

В Україні по братських школах був такий звичай, щоб учителі видавали школярам «записки», і з бігом часу з цих записок і постали перші підручні шкільні книжки. В Україні шкільні книжки були з усіх наук, і ці підручники вчителі-українці понесли з собою й у Москву, де по них і навчалися через увесь XVIII вік, а то й далі.

Я вже раніше казав, що по Москві ходили наші граматики, букварі, підручник по історії і т. ін. Перший московський буквар 1634 р. хоч і мав у заголовку: «Труды и тщанием многогрешнаго Василия Федорова сына Бурцева и прочих сработников», проте це був простісінький передрук коротенького нашого букваря, що вийшов 1621 р. 1. Московські граматики 1648 та 1721 р. — дослівний передрук нашої граматики Смотрицького 1619 р.

Вчителями закону Божого по всіх кращих школах у Росії були більше українці, та й підручники книжками закону Божого за увесь XVIII вік були тільки ті, що їх склали самі українці, — це катехізис Феофана Прокоповича та Петра Могили 2.



1 Див.: Архангельский А. Из лекций. С. 141.

2 Див.: Ежов А. По каким книгам обучались у нас Закону Божию в XVIII ст. и чему обучались // Странник. 1896. Т. I. С. 607; Известия Отд. рус. яз. и сл. Акад. наук. 1907. Кн. 6. С. 297, 298; Петров Н. Очерки... С. 22.









9. Чужі мови. Катехізис. Справщики


Здавна українці славились, як гарні знавці чужих мов, і ми їх рано стрічаємо в Москві на службі товмачами та в Посольськім Приказі, де вони перекладали з чужих мов на московську або з московської на інші мови — німецьку, латинську, польську 3. У XVII віці це було звичайним, такою ж звичайною річчю лишилось воно і у XVIII віці.

На службі в Колегії Закордонних Справ було більше українців; та й взагалі, «искусного и верного латынских и польських писем перевотчика» послам за кордон беруть завжди з українців 4. І навіть 1795 р. для приказної служби в Росії виписують студентів із Києва 5.



3 Див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 95.

4 Див„: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 229.

6 Див.: Там же. Т. V. С. 488 — 505.



Українці рано пішли до місіонерської служби, рано понесли віру Христову до поганців. Багато праці поклали ще в XVIII віці наші місіонери в Сибіру, серед калмиків, камчадалів і т. ін.; тут себе вславили наші Федор Лещинський, Інокентій Кульчицький, Арсеній Мацієвич та інші 1. А коли треба було вирішити питання, як найкраще вивчити калмиків віри Христової, то це питання передають 1742 р. нашим київським вченим 2.

На службу до закордонних місій при дворах та посольствах завжди кликали українців, і вони служили в Голландії, Лондоні, Константинополі, Угорщині, Варшаві, Пекіні, Відні, Авгсбурзі, Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Парижі, Стокгольмі й по інших місцях. В актах Київської Академії дуже часто знаходимо, як кличуть студентів на ці служби, — то їх кличуть «для определения и посылки в Китайское государство в столичный град Пекин» 3, то кличуть до Константинополя тих, що можуть навчатись турецької мови 4, то їх назначали капеланами при російській місії в Токаї, в Угорщині 5 і т. ін. 6.

Коли була заснована в Петрограді медико-хірургічна Академія, то для неї завжди не вистачало учнів і їх завжди набирали серед українців — із студентів Київської Академії 7. Часто забирали наших студентів і до державних шпиталів та аптек, аби навчати їх медико-хірургії та фармації.



1 Див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. II. С. 31,3.

2 Див.: Там же. Ч. I. С. 297; Архів Київської дух. консисторії. Указная книга за 1742 р., № 77.

3 Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 269.

4 Див.: Там же. Т. IV. С. 234. 5 Див.: Там же. С. 185.

6 Див. ще: Там же. Т. I. Ч. II. С. 312; Т. V. С. 88, 542 — 556.

7 Д»в.: Там же. Т. IV. С. 236.



«Понеже желательно, — наказував 1754 р. найсвятіший Синод Київському митрополитові, — чтоб из самых природных российских достойных людей в медико-герургии и фармации воспитать в тех искусствах, произвесть в лекари и аптекари для употребления в высокославной Ея Имп. Вел. службе, а понеже не безизвестно, что в учрежденных семинариях в Киеве, в Харькове, в Чернигове и в Переяславе из малороссийских людей имеются самоохотно к наукам прилежающия, приказали: дабы самоохотно желающия из семинарий студенты к вышеозначенному обучению надлежащим порядком отпусканы были без задержания...»

Щоб заохотити студентів, у наказі перелічувались усі ті розкоші, що їх вони заживуть, коли підуть у ці школи; вони «в наилутчее себя состояние привесть могут, и в офицерские ранги... содержатся на казенном коште, жалованья производится по два рубля на месяц, и сверх того свободная квартера, дрова и свечи и доволная пища дается им, и для услужения определяется слуга»... 1.

Такі накази посилали в Київ дуже часто увесь XVIII вік.

Катехізис віри в Москві впорядкували українці; про катехізис українця Лавріна Зизанія, що той приніс його в Москву, митрополит Макарій каже: «Катехизис, и притом в таком обширном виде, в первый раз появлялся в русской церкви и был напечатан; но, кажется, в Москве не понимали тогда достаточно высокаго руководственного значения этой книги» 2.

Найкращі твори проти розколу написали теж українці — згадаймо хоча б «Жезл Правления» 1665 р. Семена Полоцького або «Розыск о брынской вере» 1709 р. Димитрія Ростовського 3.

У московських церковних книжках була сила помилок — і ці книжки перевіряли більше українці: це діло вони часто робили ще у XVII віці, до чого закликали їх і патріархи, і царі; книжки правили й по українських зразках 4.

А коли цариця Єлисавета розпочала нову Біблію, бажаючи видати її без помилок, то справа ця довго не лагодилась, аж поки 1747 р. не закликали українців, київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Сломинського. Про це найсвятіший Синод 22 січня 1747 р. наказував Київському митрополитові: «По Ея Императорскаго Величества указу велено: для некоего нужнейшаго церковнаго дела, кое производится по имянным Ея Имп. Вел. указом, Киевской Академии из учителей — Богословии иеромонаха Варлаама Лащевскаго, философии же иеромонаха Гедеона Сломенскаго, дав им на подъем и на подводы и путевое содержание, что по указом надлежит, выслать в Санкт-Петербург немедленно, без всяких отмен и отрицаний...»

І вони поїхали на північ, упорядкували там Біблію і надрукували її 1751 р. 5. І вже з цієї Біблії, виправленої українцями, друкують книжки Св. Письма без зміни ось і тепер. Тому-то і в теперішній слов'янській Біблії можна здибати старі українські форми або старий український наголос (акцент)...



1 Див.: Петров Н. Акты... Т. II. С. 107 — 110.

2 Макарий. История русской церкви. Т. XI. С. 47 — 59.

3 Див.: Архангельский А. Из лекций. С. 45.

4 Шляпкин И. >Св. Д. Ростовский. С. 125.

5 Див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 366, 368 — 370.










10. Українська вимова. Спів


Коли в Москві починалася нова літературна мова, то над цією московською літературною мовою багато попрацювали наші ж українці — вони дали кращі зразки її, вони залишили на Москві свою вимову, вони принесли в російську мову силу чужоземних слів, які там лишилися й до нашого часу...1.

Вплив українців на початкову літературну мову московську був настільки помітним, що відбився навіть на перших московських письменниках 2, скажемо, у Сумарокова під цим впливом можна знайти і стару українську лексику, і навіть стару українську складню.

У вимові московській українці лишили помітний слід; скажемо, перед твердою приголосною звук е під наголосом у московській мові завжди переходить в є: твёрдый, лёгкий. Українська мова не знає цього закону, як не знає його і давня слов'янська мова; і от ми бачимо, що в Москві під українським впливом, піддержаним церковнослов'янською мовою, викидають з ужитку літературної мови звук ё — і це ми помічаємо навіть у творах Пушкіна, де знаходимо в римах: побежден — Лафонтен, принужденно — пременно, просвещенный — священный3.

Свою вимову звука г українці поширили в Москві, і це. гекання довго чути було в літературній вимові і за XVIII вік, і на початку XIX віку 4.

Так, навіть А. Сумароков у своїй статті «Наставление ученикам» писав, що г вимовляється як латинське g тільки «в простонародных словах» 5.



1 Див.: Огиенко И. Об иностранных словах, вошедших в русский язык при Петре Великом // Русск. Фил. Вести. 1911. Кн. 3 — 4.

2 Див.: Житецький П. К истории литературной русской речи в XVIII веке // Известия отд. рус. яз. и слов. Акад. наук. 1903. Кн. 2.

3 Див.: Будде Е. Очерк истории современного литературного русского языка. Спб., 1908. С. 15.

4 Див.: Там же. С. 37, 9, 25; див. ще: Шахматов А. Очерк современного русского литературного языка. Спб., 1913. С. 59 — 63.

5 Сумароков А. Сочинения. М., 1782. Ч. X. С. 52.



Він же скаржився, що українці ніби псують у Москві російську вимову. Він писав: «лЂтá вместо лЂта г. Ломоносов утвердил; а не ввел сам собою, ибо малороссияне то ввели: а потому, что все школы ими были наполнены, так сие провинцияльное произношение и вкоренилося, яко всигды, теби, мья и протчия малороссийския испорченныя выговоры; а особливо певчия многое преобразили... малороссиянцы вместо ТебЂ Гóсподи — Тебе Господы и вместо Гóсподи помилуй поют иногда Госпóды помилýй и так даляе... Но естьли нам писать по выговору малороссийскому, так должны мы вместо лЂта говорить лита, а вместо только — тилько и протч., или вместо однако — однак и протч., из чево многое уже и восприято...» 1.

Вимову родового ея (замість её) занесли в Москву українці 2, і ця вимова лишилася скрізь по школах Росії навіть і тепер. Взагалі, українці занесли в Росію свій звичай читання — читати тільки так, як написано.

Про український вплив на російську мову ще з давніх віків академік А. Шахматов пише: «Церковнославянский язык был перенесен (з Болгарії) в России прежде всего на малорусскую почву, в Киев. Правда, Новгород крестился одновременно с Киевом, но он в умственном, литературном отношении находился в прямой зависимости от Киева и долгое время не имел в этом отношении самостоятельнаго значения». У Києві за старі віки утворилась своя школа; «усваивая себе церковнославянское произношение, новгородское духовенство подражало при этом Киевскому» 3. В іншому місці той же академік А. Шахматов пише: «Родина нашего великорусскаго литературнаго языка — Болгария. Но образовался он в Киеве, где испытал впервые благотворное влияние народной среды. Окончательно развился он в Москве...» 4.

Скрізь по церквах пішла наша вимова — наш наголос, наше г, навіть часом наше і замість Ђ; по церквах це було й за старих віків, а в XVIII віці зробилося річчю звичайною; а в придворних церквах наша вимова була заведена деякий час навіть офіційно...5.



1 Сумароков А. Сочинения. С. 26 — 27.

2 Будде Е. Очерк истории... С. 28.

3 Шахматов А. Очерк современного русского литературного языка. С. 59 — 60.

4 Украинский народ. Т. II. С. 704.

5 Див.: Тимковский. Мое определение на службу//Москвитянин. 1852. Ч. 20.



І наша українська вимова ще з найдавніших віків пішла по Росії, і міцно почувалася, сливе, що й до XIX віку чулась наша вимова не тільки в церкві, але й у мові московської інтелігенції.

Окрім усього цього українці занесли в Москву свої співи, і наше церковне співання скрізь було перейнято в Москві, і там воно лишилось аж до нашого часу. А у XVIII віці, за цариці Катерини, наші ж українці заснували й саме національне російське співання, куди вони поклали всю свою душу, викохану на українськім грунті. Це були славні композитори-українці: Дмитро Бортнянський (1751 — 1825), родом з Глухова, що попав до Петербурга звичайним співаком, але його там зразу примітили й послали вчитись за кордон, і Максим Березовський (1745 — 1777), з Глухова, земляк Бортнянського, що вважається найпершим російським церковним композитором; обидва вони вчилися в Італії. Згадаю тут ще Артема Веделя (помер 1806 р.), теслярського сина з Києва; вчився в Київській Академії, і потім дуже вславився як духовний композитор; до своїх церковних кантат він переніс багато з наспіву українських пісень. Він довго працював у Москві, а потім вернувся додому. За якісь політичні справи, з наказу Київського губернатора, Веделя схопили й засадили в «смирительный дом», де бідак і помер; похований він у Києві, в Кирилівськім монастирі.









11. Загальний підсумок


І в який бік життя московського ми не глянули б, скрізь у XVII та XVIII віці побачимо українців, насамперед духовних, їх так часто кликали до Росії, що 1745 р. встановили навіть для тих, кого викликали, постійну таксу прогонних від Києва.

Синод писав про це Київському митрополитові: «Понеже высыланным в прошедших годах из Киева, Чернигова, Белагорода и из Переяславля иеромонахам и прочим духовным персонам к определению в различные в Москве и в Санкт-Петербурге послушания на подъем и путевое их содержание и на наем подвод давано бывало денег не по равному числу, того ради отныне уравнения ради приказали чинить по сему: которые когда из монашествующих позваны будут в Москву или в Санкт-Петербург, какова либо ради знатного послушания, например, в Московскую Греко-Латинскую Академию в проповедники или учители, в Троицкую же Сергиеву Лавру в соборные или в наместника, келаря и казначея, а в Александровский монастырь в наместника ж или эконома и казначея, тем на подъем и путевое содержание и на подводы давать...» І була встановлена на це раз і назавжди постійна такса: до Москви за 890 верстов «зимним путем по 20 рублев, летом для коляски по 28 рублев», до Петербурга за 1624 верстви взимку 36 крб. 50 коп., літом — 44 крб. 50 коп.1.

І українці невпинно їздили в Москву, і потроху переносили туди свою культуру. Вони доклали сил своїх на всім збудуванні нового московського життя: вони заклали там науку, вони повели літературу, вони утворили школу...

Самий навіть Петербург будували українці, як будували вони й північні канали...

Про український вплив на Москву ось що пише професор П. А. Бессонов: «Пришельцы (малороссы) заняли здесь (в Великороссии) самые видные и влиятельные места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектированных школ, до кабинетных и типографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей. Все почти подверглось их реформе, по крайности неотразимому влиянию: богословское учение, исправление священнаго и богослужебного текста, печатание, дела раскола, церковная администрация, проповедь, храмовое, общественное и домашнее пение, ноты, внешность архиерейских домов, образ их жизни, экипажи и упряжь, одежда служителей, напр, певчих, вид и состав школ, предметы и способы учения, содержание библиотек, правописание, выговор речи устной и в чтении (церковное мягкое г вместо твердого), общественные игры и зрелища и т. д. и т. д.» 2.



1 Див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч, I. С. 346.

2 Бессонов П. А. Белорусские песни (предисловие). 1871. С. IV.



Коли сюди додамо, що українці були парафіяльними, придворними, військовими та закордонними священиками, працювали місіонерами, законовчителями світських шкіл, екзаменаторами, перекладачами, іконописцями, граверами, — то це буде охоплювати ту велику культурну роботу, що її вели в Росії українці...






ЛІТЕРАТУРА.


Про вплив України на Москву кращі праці ось такі: Пекарский П. Представители Киевской учености в половине XVII ст.//Отеч. Зап. 1862. Кн. 2, 3 і 4; Образцов Ив. Киевские ученые в Великороссии // Эпоха. 1865. Кн. I; Любимов С. Борьба между представителями великорусского и малорусского направления в Великороссии в конце 17 и нач. 18 в. // Ж. M. H. П. 1875. Кн. 8 и 9; Архангельский А. Борьба с католичеством и умственное пробуждение Южной Руси к концу XVI в. // Киев. Стар. 1886. Кн. 5 — 6; Його ж. Из лекций по истории русской литературы,: Казань, 1913 (особливо гл II); Эйнгорн В. Книги литовской и Львовской печати в Москве // Книговедение. 1894. Кн. 9 — 10; Його ж. О сношениях малороссийского духовенства с московским правительством в царствование Алексея Михайловича//Чтения в Моск. Общ. истории и древн. 1893 — 1894; Пекарский П.: Наука и литература в России при Петре Великом. Спб., 1862. Т. I; Харлампович К.: Малороссийское влияние на Великорусскую церковную жизнь. Казань, 1914. Т. І (на жаль, з цієї коштовної праці я не міг скористатися у своїй роботі); Архангельский А. Очерки из истории западнорусской литературы XVI — XVII века. М.,. 1888; Пыпин. А.: История русской литературы. Т. П. Гл. 8 — 9; Т. III. Гл. 4, 6 и 8; Шляпкин, И.: Св. Димитрий Ростовский и его время. Спб., 1891. Гл. 2, З і 4; Сумцов Н. Ф.: О влиянии малорусской схоластической литературы XVII в. на великорусскую раскольническую литературу XVIII в //Киев. Стар. 1895. Кн. 1.2; Мочульский. Отношение ю.-р. схоластики XVII в. к ложноклассицизму 18 в.//Ж. М. Н. П. 1904. Кн. 8.



Київ. 1917 р.