§4. СХІДНОГАЛИЦЬКІ ПРОБЛЕМИ В УРЯДАХ
ГЕНЕРАЛЬНОЇ ГУБЕРНІЇ ТА ДИСТРИКТУ ГАЛИЧИНА

Нацистська окупаційна політика в Східній Галичині була логічним проявом регіонального курсу вищого державно-партійного керівництва Німеччини. Визначаючи мету цієї політики, Генеральний Губернатор Ганс Франк у Кракові на засіданні Інституту для німецької праці на Сході заявив, що Генеральне Губернаторство перестало бути якимось східним завершенням Великонімеччини.66 На його думку, це не колонія, ані домініон чи протекторат. Генеральне Губернаторство всіма своїми силами служить німецькій державі, є організаційним інструментом для здійснення «Епохи Сходу» з пристосуванням до німецьких державницьких потреб. Німецький елемент, заявив Франк, є провідним у Європі. Його роль буде чим раз зростати, але це не означає, що німці хочуть винищити чи германізувати чужонаціональний елемент. Хто лояльно підпорядковуватиметься німецьким потребам, до того також лояльно будуть ставитися представники німецького ладу. Німецький народ не прагне насилля, він хоче лише встановити в майбутньому новий життєвий лад для всіх європейських народів, — переконував Г. Франк.

А прибув він у Львів 21 жовтня 1941 р., щоб познайомитися із станом справ у новоствореному дистрикті Галичина та визначити напрями розвитку. І під час поїздки по східногалицьких землях Ганс Франк, виступаючи перед представниками німецької влади та української адміністрації міста Станіслава, зазначив, що Генеральне Губернаторство є творенням держави Адольфа Гітлера. Його мета: народам, які живуть на цьому просторі, забезпечити мир, працю і хліб. А це випливає з інтересів як українського, так й інтересів інших народів, що встановлюють новий європейський лад.67 Тому завдання Генерального Губернаторства полягає не в продовженні польських державних традицій, а у встановленні німецької державної форми. Німецька держава не має намірів вести політику національного винищення та обмежувати можливості культурного і релігійного розвитку.

Подібного роду заяви були зроблені керівництвом дистрикту Галичина. Так, виступаючи зі звітом перед Генеральним Губернатором, губернатор Ляш, наголосивши на жахливих наслідках дволітнього більшовицького панування на українських землях, доповів, що вживає з допомогою обласних управ усіх заходів для наведення порядку в краї. На першому місці стоять господарські справи, передусім ті, що стосуються промисловості та сільського господарства. А з ними тісно пов'язані і політичні питання. Широкі кола громадськості, підкреслив губернатор, висловлюють велику вдячність за визволення з більшовицької неволі. Для української молоді на всій території засновуються різного роду фахові школи. Головні зусилля уряду дистрикту спрямовані на вишкіл потрібної кількості вправних керівників сільського господарства, а також на підготовку чиновників для роботи в адміністрації та інших державних установах з числа українців.

У що переросли ці гучні заяви вищого керівництва Генеральної Губернії та дистрикту Галичина, свідчать матеріали журналу «Ідея і чин». З приходом нового окупанта, зауважив журнал, наступили в Україні великі політичні зміни. Не змінився, щоправда сам факт політичного гніту, економічного визиску та фізичного винищування українського народу: «Сьогодні знову по всій Україні шаліє окупаційний терор. Німецький наїзник вдаряє не тільки в ОУН і в українських націоналістів, але також в українську самостійницьку ідею та увесь український народ. Подібно як терор Москви, терор Німеччини проти українських націоналістів є терором ворожого імперіалізму проти життєвих інтересів народних мас України».68

У Львові й багатьох містах Галичини німецька поліція, повідомляв журнал «Ідея і чин» у січні 1943 р., провела масові полювання на людей до роботи. При цьому виловлювано також політично підозрілих осіб, причому акції, проведені проти українського населення, нічим не відрізнялись від подібних акцій, спрямованих проти єврейського населення Галичини.69 У селі Любича Королівська Рава-Руського повіту з невідомих причин згоріла стайня з трьома кіньми. Негайно після цього прибув відділ гестапівців та вчинив криваву розправу. Розстріляно на місці 45 невинних селян. Варто зауважити, зазначалось у журналі, що саме в тому часі це село було відзначене за взірцеве виконання контингенту.

Уже по рокові німецької окупації, доведене до краю терором, арештами та розстрілами провідних людей, ловленням та вивозом до Німеччини на працю молоді, спаленням сіл за уявний зв'язок з більшовицькими партизанами, безприкладним економічним визиском, непосильними панщизняними роботами, биттям, знущанням та наругами, — населення України зрозуміло, що тільки організована збройна самооборона може захистити його перед фізичним знищенням.70

З іншого боку, німецьке управління в Східній Галичині здійснювалося через посередництво української адміністрації, тому становище українського населення краю, у порівнянні з Східною Україною чи Польщею, не дивлячись на всі жахіття, пов'язані з тягарем війни, було дещо кращим. Зокрема, часопис «Рідна земля» вже у перші місяці окупаційного режиму писав: «Все німецьке урядування в Генеральнім Губернаторстві ціхує міцна співпраця з місцевим населенням, якому влада йде на руку, та готова кожночасно помагати. Доволі згадати, що 700 тис. українців в дотеперішніх дистриктах Краків (на Лемківщині та Посянні), Люблін (Холмщина і Підляшшя) мали не тільки відповідну кількість середнього шкільництва, але й змогу свобідно організовувати читальні, кооперативи, тіловиховання, часописи і видавництва. За два роки існування Генерального Губернаторства піднялися українці, його мешканці, дуже високо в організації і освіті і не диво, що вони завжди виявляли свою вдячність Генерал-Губернаторові доктору Франкові, який часто розглядав українські справи та потреби в безпосередній зустрічі з українцями».71

Перебуваючи в листопаді 1943 р. у Львові, Генеральний Губернатор Ганс Франк, повідомляв часопис «Станіславівське слово», прийняв українську делегацію Українського Центрального Комітету, Військової Управи та українських радників управління міста Львова.72 Від імені делегації голова УЦК міста Львова виголосив заяву, що українське населення Галичини вдячне німецькій державі за визволення від більшовицького панування. Під німецьким керівництвом галицькі українці мають можливість розвиватися. Почав рости український купецький стан, добре розвивається фахове шкільництво. Але особливо, зауважив голова УПЦ міста Львова, «тішить нас те, що завдяки адміністративним курсам ми маємо вишколений персонал для низової адміністрації, який виявив свої спроможності в місті і в краї».

Звертаючись 29 грудня 1943 р. до українського населення з нагоди Різдва, Г. Франк, зокрема, зауважив: «Ви, українці, є найдальшим на Сході моральним і національним бастіоном Європи перед темним нігілістичним хаосом, що його створили большевики на Сході. Ваша історія, яка ніколи не була чимось іншим, як тільки історією боротьби народу, що признається до Європи, проти московського імперіалізму, навчила Вас, що німці і українці завжди мали спільних ворогів. У цьому не зміниться ніщо у майбутньому».73 Українці будуть горді, що вірно та з почуттям обов'язку разом із німцями боролися за честь і майбутнє українського народу, підсумував Франк.

Оцінюючи становище українського населення, Генеральний Губернатор на прийомі з приводу заяви українців у новому, 1944 р., підтримати бойовий фронт аж до знищення більшовизму, заявив провідникові УЦК Володимирові Кубійовичу, що українці Генеральної Губернії можуть бути задоволені своєю долею, яку приніс їм фюрер.74 Українські селяни обробляють поля. Українські чоловіки працюють у Німеччині. Українські культурні установи знову розвиваються, незалежно від того, чи це народні школи, середні школи чи академічні інститути. Українські церковні справи приведені до порядку, і «все це діється на гордому підножжі, щоб таким чином українці Генерального Губернаторства в загальних рамцях даного Фюрером ладу могли жити для себе, для своєї народної чести і культури».

Як бачимо, неоднозначною і суперечливою була політика урядів Генеральної Губернії та дистрикту Галичина. З однієї сторони, високопарні заяви державного керівництва про рівноправне німецько-українське співробітництво, дещо сприятлива політика в галузі розвитку української культури, релігійного життя, участі в низових чи другорядних ланках управління, з іншого — жорстокі репресії проти цього ж населення, політичних сил за найменший спротив владі або навіть підозру такого спротиву.

Очевидно, істина захована у висновку, до якого прийшов активний учасник тих подій Кость Паньківський: «Великонімеччина приділила українські землі для свого житьового простору — «Лебенсраум», прирікаючи українство в недалекому майбутньому до загибелі. Сьогодні з німецьких документів бачимо, які були німецькі плани на «одно тисячоліття». Тоді ми тільки із здивуванням дивились на те, що творять німці, не розуміючи їх поведінки. Але все ж таки, якби хтось був нам сказав тоді, що Генерал-Губернатор Франк, людина з правознавчою освітою, визначний і надійний адвокат у Мюнхені, запише у своєму щоденнику сентенцію: «Раз ми закінчимо переможно війну, то тоді, наскільки я в тому зацікавлений, вони можуть зробити з поляків і українців січене м'ясо. Ми зможемо робити, що нам подобається...», ми не повірили б тому, нам здавалося б, що це злісна, ворожа німцям пропаганда».75

 

------------------------------------------------------------------------

[66] Станіславівське слово. — 1942. — 1 листопада.

[67] Тризуб. — 1941. — 9 листопада.

[68] Ідея і чин. — № 2. — С. 8; 1943. — № 5. — С. 223.

[69] Ідея і чин. — № 2. — С. 28.

[70] Ідея і чин. — 1943. — № 5. — С. 16.

[71] Рідна земля. — 1941. — 12 жовтня.

[72] Станіславівське слово. — 1943. — 21 листопада.

[73] Станіславівське слово. — 1944. — 7-9 січня.

[74] Станіславівське слово. — 1944. — 23 січня.

[75] Паньківський К. Роки німецької окупації. — С. 11.