§4. УКРАЇНСЬКІ ФАХОВІ ОБ'ЄДНАННЯ

Разом із культурно-просвітницькими, молодіжними, жіночими товариствами в умовах, коли «на звалищах кривавої совєтської тиранії в західних областях України, звільнених Німецькою Армією, самотужки відроджується організоване українське життя не тільки формою, як це було за большевиків, але й змістом»,48 виникли і професійні об'єднання. Це — «Спілка українських журналістів» (голова — Микола Голубець, заступник голови — Осип Боднарович, секретар — Євген Яворівський, скарбник — Михайло Яцків (Одолян)); «Спілка українських письменників» (голова — Василь Пачовський, заступник голови — Микола Мельник-Матвіїв); «Спілка українських скульпторів» (голова — Володимир Лісовський); «Союз діячів українського театрального мистецтва» (голова — Володимир Блаватський), а також «Спілка українських музикантів» на чолі з відомим композитором Станіславом Людкевичем, до складу правління входили З. Лисько, В. Витвицький, В. Цісик, М. Антонович.49

Незабаром професійні спілки діячів української культури об'єднались у «Літературно-мистецький клуб».50 На загальних зборах вибрано управу, схвалено статут та програму новоствореної організації. 21 липня 1941 р. відбулося спільне засідання правлінь культурно-мистецьких об'єднань м. Львова, в якому взяли участь представники від письменників, журналістів, музикантів, скульпторів, діячів театру, самодіяльних колективів, «Літературно-мистецького клубу», «Жіночої Служби Україні».51 Предметом обговорення були питання ідеології та організаційних справ. Наголошено на значенні системни культурно-мистецької діяльності, що покликана зіграти важливу роль в розбудові національного життя. Крім того зауважено, що представники української культури повинні об'єднатись у спільноту, яка розуміє і усвідомлює свої обов'язки перед нацією. Прийнято відповідне рішення, що членство в літературно-мистецьких організаціях вимагає суворого відбору. Повинні враховуватися не лише мистецькі, але й ідеологічні особливості кваліфікації. Тому особи політично підозрілі залишились поза межами спілок. Вирішено, як вияв перших результатів, видати в кооперативі «Українська книга» альбом українських патріотичних пісень, підготовленого спілкою музикантів.

Одним з перших в умовах окупації Східної Галичини виникло професійне об'єднання художників та скульпторів «Спілка українських образотворчих митців». Вона функціонувала спочатку, як самостійна організація, а з січня 1942 р. ввійшла, як одна із секцій, до культурно-освітнього відділу УЦК у Львові. Головою спілки керівництво УЦК призначило Івана Іванця, його заступником — Василя Дадинюка, відповідальними секретарями — М. Дметренка та С. Гординського.52 До управи спілки ввійшли також І. Луцик та Е. Козак. Після того, як Луцик виїхав зі Львова, до правління кооптовано скульптора С. Литвиненка. Ця спілка головний акцент зробила на налагодженні творчої мистецької роботи. Насамперед це стосувалося проведення виставок творів живопису і скульптури, першу з яких спілка митців організувала 20 грудня 1941 р. — 1 лютого 1942 р. Проведення виставок не зводилось лише до встановлення та огляду експозиції. За задумом керівництва спілки, вони були покликані засвідчити, що і в умовах лихоліття людина здатна творити і мислити.

Прагнучи до організованості та плановості в роботі, «Спілка українських образотворчих митців «намагалась спрямовувати свою діяльність в інтересах всього суспільства та сподівалась на підтримку серед широких верств населення. Саме з цією метою і передбачалось проведення виставок, читання доповідей, публікації репродукцій у пресі, проведення сезонних ретроспективних і тематичних виставок не лише у Львові, але також і по всій Галичині. Крім цього, виношуючи плани об'єднання всіх представників образотворчого мистецтва митців краю, керівництво спілки планувало створити філіали при всіх територіальних підрозділах УЦК. Важливим напрямком діяльності спілки читців була матеріальна допомога її членам, щоб вони могли «у спокої, здалека від щоденних турбот за хліб насущний працювати й реалізовувати свої творчі задуми». У реалізації своїх статутних завдань вона спиралась на матеріальну підтримку з боку УЦК, а також інших організацій та установ таких, як «Українське видавництво», «Союз купців», «Маслосоюз», «Центрсоюз», «Ревізійний союз» та ін.53

У русло національно-культурної розбудови була спрямована «Спілка українських письменників», очолювана Василем Пачовським. Її робота проводилась через посередництво трьох секцій: видавничої, бібліотечної та імпрезової. Широкий обсяг матеріалів, пов'язаний з її діяльністю, знаходимо на сторінках літературно-мистецького місячника «Наші дні». Левова частка публікацій журналу припадала на поезію, повісті, новели, оповідання, нариси, драматичні твори, літературні інтерв'ю, репортажі, критику, дослідження з історії української літератури. Зусиллями письменницької спілки у надзвичайно складних умовах нацистської окупації проводились літературні конкурси<,sup>54 відбувались літературні вечори, зустрічі відомих майстрів слова, на яких обговорювалась та оцінювалась їхня творчість,55 відзначались ювілеї.56 У заходах, проведення яких ініціювала спілка літераторів, висвітлювалася творчість таких визначних постатей, як Улас Самчук, Євген Маланюк, Юрій Косач, Аркадій Любченко, Микола Куліш, Станіслав Гординський, Олександр Олесь та ін.

Свій внесок у розвиток культури зробила і «Спілка діячів українського театрального мистецтва» на чолі з Володимиром Блаватським. Її головною заслугою було заснування Українського театру, що розмістився в приміщенні Львівського театру опери та балету. Він уже 19 липня 1941 р., тобто в перші дні окупації, показав першу виставу-оперу П. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» (режисер Й. Стадник).57 Діяльність «Спілки українських музикантів», очолюваної видатним композитором Станіславом Людкевичем, спрямовувалась також насамперед на організацію концертів,58 музичних імпрез, творчих вечорів, виступів хорів,59 радіотрансляції концертів української музики.60

Інтересами легальних мас-медіа опікувалася «Спілка українських журналістів», на чолі якої спочатку стояв Микола Голубець, якого пізніше замінив Осип Боднарович. Вона представляла журналістів перед органами влади, зокрема перед відділом пропаганди рейху та головою пресового відділу дистрикту Галичина Георгом Леманом, які контролювали вихід періодичних видань у краї. Спілка сприяла всебічному, виходячи з можливого, відображенню культурної та економічної ситуації краю.61 Вагомим результатом її діяльності було відкриття 26 квітня 1943 р. в залах Картинної галереї у Львові виставки української преси ХІХ-ХХ ст., у т. ч. періодичних видань (щоденників, тижневиків, журналів, релігійної преси), що побачили світ на галицькій території у 1940-1943 рр.62

Рішенням Генерального Губернатора 29 березня 1942 р. на територію дистрикту Галичина поширювалась дія розпорядження про культурну діяльність від 8 березня 1940 р., згідно з яким «всі, хто працює прилюдно у ділянці музики, плястики, театру, фільму, преси й фотографіки, підлягає наглядові Відділу народної освіти і пропаганди при уряді Генерального Губернаторства».63 Культурною діяльністю, згідно з розпорядженням, вважалась праця, тим чи іншим чином пов'язана з мистецькою творчістю, репродукцією, духовною чи технічною переробкою, поширенням, зберіганням, реалізацією, посередництвом у реалізації результатів мистецьких звершень.

Окреме місце серед фахових організацій Східної Галичини періоду окупації належить «Українському учительському об'єднанню праці», що постало як орган, покликаний представляти інтереси вчительства перед шкільною адміністрацією, сприяти підготовці та перепідготовці вчительських кадрів, надавати їм матеріальну та моральну підтримку в суворих умовах воєнної дійсності. Воно було легалізовано розпорядженням Головного відділу внутрішнього правління в уряді Генеральної Губернії, погодженого з Головним відділом науки та навчання від 13 червня 1942 р. Це сталось у відповідь на прохання керівництва УЦК. «Українське учительське об'єднання праці», що діяло на території дистриктів Краків та Люблін, поширило свою діяльність на територію дистрикту Галичина.64 У «Напрямних УУОП», затверджених німецькою владою, зазначалось, що фахове об'єднання покликане: 1) піклуватися про те, щоб українське вчительство виконувало свої виховні завдання в дусі повного довір'я до Німеччини і спрямовувало свої зусилля на реалізацію в життя спільних європейських завдань; 2) здійснювати перепідготовку вчительських кадрів; 3) при необхідності надавати матеріальну допомогу; 4) допомагати практично втілювати в життя розпорядження шкільної влади. З метою реалізації поставлених завдань передбачалось проводити навчання вчительських кадрів, інформувати населення краю про освітянські проблеми через профільні та інші видання, видавати підручники, заснувати педагогічні часописи та переплачувати їх вчителям, дбати про забезпечення оздоровлення вчителів та їхніх сімей в будинках відпочинку та санаторіях. Практичну роботу УУОП проводили її співробітники на чолі з мужем довір'я, який призначався головою УЦК. Для розв'язання поточних питань розвитку освіти та діяльності вчительського об'єднання проводилися наради вчителів, двічі у рік з'їзди членів об'єднання, один раз у рік загальна конференція УУОП Генеральної Губернії.

Східногалицькі часописи відзначали, що між передвоєнними товариствами вчителів та УУОП існували суттєві відмінності. По-перше, УУОП об'єднало всіх українських вчителів, незалежно від того, в школі якого ступеня вони працювали. По-друге, УУОП організаційно входило до складу УЦК, не мало прав самостійної організації і стало лише добровільним об'єднанням вчителів, які вже були членами УЦК. Його керівництво призначалося УЦК. Мужем довір'я УУОП в дистрикті Галичина був С. Левицький, колишній керівник Уладу українських пластунів, а його заступником — І. Тесля (до того — муж довір'я для Лемківщини та Холмщини).

Практичну діяльність учительське об'єднання проводило через комісії, що займалися розробкою програм, виданням підручників і періодики, підготовкою вчительських кадрів, наданням матеріальної та правової допомоги. УУОП видавав журнал «Українська школа», що був єдиним українським фаховим вчительським часописом на теренах Східної Галичини. Він мав на меті підтримувати зв'язок з широкими педагогічними колами й допомагати в самоосвіті та праці з шкільною молоддю.65 Як наступник довоєнних товариств «Взаємна поміч українського вчительства» та «Учительської громади», УУОП головні зусилля спрямовувало на підготовку та перепідготовку освітянських кадрів. З цією метою були організовані курси підвищення кваліфікації. Так, у 1943 р. курси типу А закінчило 800 вчителів, а курси типу Б, закінчення яких давало право на курси типу А на наступний рік, закінчило 456 чол.66 З метою координації роботи вчителів, розв'язання поточних справ професійного об'єднання, визначення перспектив діяльності, УУОП проводив з'їзди, конференції, в яких брали участь представники місцевих владних структур.67

Інтереси спеціалістів у галузі юриспруденції було покликане захищати «Об'єднання праці українських правників», очолюване І. Вачківим. Крім представництва відповідних фахівців перед владою, воно ставило перед собою завдання популяризації правових знань серед населення та його правовий захист.68

В умовах Другої світової війни в Східній Галичині склалися до певної міри сприятливі умови для розвитку українських фахових сил. Як відзначалось на сторінках часопису «Тернопільський голос»: «Український народ у своїй більшості майже виключно селянський хлібороб. Від найдавніших часів українські міста мали чужонаціональний характер, бо всі важніші ремісничі та торговельні підприємства були в руках спроваджених з чужих країв фахівців». Звідси поява українських «Об'єднань праці купців» та «Об'єднання праці ремісників»69 стала справою національного значення. Ці об'єднання були покликані вирішувати не лише завдання, пов'язані з професійними інтересами, але й завдання загального характеру. Зокрема, дбаючи про підтримку фахового шкільництва, брали участь у різного роду громадських акціях. Також, наприклад, збирали пожертвування на проведення радіоконцерту для добровольців дивізії «Галичина».

Як бачимо, визнані німецькою владою, маючи офіційний статус, об'єднавши в своїх рядах широкий загал фахових сил краю, українські професійні організації сприяли реалізації завдань національного життя, закладали основу майбутньої держави. Особливість їхньої діяльності полягала в тому, що вони поєднували в собі функції, як громадсько-політичних організацій, так і професійних спілок.

 

------------------------------------------------------------------------

[48] Українські щоденні вісті. — 1941. — 8 липня.

[49] Львівські вісті. — 1941. — 8 листопада.

[50] Українські щоденні вісті. — 1941. — 8 липня.

[51] Українські щоденні вісті. — 1941. — 24 липня.

[52] Львівські вісті. — 1942. — 2 квітня.

[53] Хроніка мистецьких подій // Наші дні. — 1942. — Ч. 3. — С. 14.

[54] Довкола літературного конкурсу // Наші дні. — 1943. — Ч. 4. — С. 5.

[55] Хроніка мистецьких подій // Наші дні. — 1942. — Ч. 7/8. — С. 18.

[56] Львівські вісті. — 1943. — Ч. 281.

[57] Український театр м.Львова // Наші дні.— 1941. — Ч. 1. — С. 15.

[58] Краєве концертне бюро // Вісник Українського Центрального Комітету. — 1942. — Ч. 6. — С.17.

[59] Вислід першого краєвого конкурсу хорів // Вісник УЦК. — 1942. — Ч. 8. — С. 28.

[60] Хроніка // Наші дні. — 1942. — Ч. 12. — С. 14.

[61] Львівські вісті. — 1941. — 12 грудня.

[62] Львівські вісті. — 1943. — 2-3 травня; Станіславівське слово. — 1943. — 4 квітня; 9 травня.

[63] Львівські вісті. — 1942. — 25 квітня.

[64] Рідна земля. — 1942. — 26 липня.

[65] Українська школа — часопис українського вчительства в Генеральній Губернії // Українська школа. — 1942. — Ч. 1-2. — С. 1, 23.

[66] Огляд шкільного життя: Підсумки шкільної праці за роки 1939-1943 // Українська школа. — 1943/44. — Ч. 1-3. — С. 68.

[67] Львівські вісті. — 1943. — Ч. 227.

[68] Львівські вісті. — 1943. — 13 лютого.

[69] Тернопільський голос. — 1943. — 10 жовтня.