Розділ 21

Галицька Армія й Армія Української Народної Республіки. — Захоплення Проскурова. — Бої за Жмеринку. — Бої на Вапнярському напрямку

16 липня 1919 року Галицька Армія примушена була покинути свою рідну територію. Це була трагічна подія для неї. Вона опинилася в нових обставинах, перед лицем нового ворога — Москви. Майбутнє її не було в рожевих фарбах, але вихід для неї був один: спільними силами з Армією УНР звільнити від ворога територію Великої України та створити Українську Незалежну Державу з центром у Києві. Це завдання з'єднаних українських армій було єдиною моральною втіхою і могутнім імпульсом, що вів її на нові терпіння й на нові подвиги.

Хоч ми не раз ще будемо говорити про Галицьку Армію та її трагедію, однак зараз можемо сказати, що з часу переходу її через Збруч, 16 липня 1919 року аж до 1 червня 1920 року, вона втратила забитими та померлими від ран, тифу та інших хвороб майже 17 000 вояків.

Кожна з двох українських армій мала свої характерні особливості, а саме (1): “Галицьку Армію скомплектовано майже виключно з тих елементів, з яких складалася Австрійська Армія, тому цілком зрозуміло, що Галицька Армія мусила заховати деякі риси, аналогічні з австрійською. Ось ці риси: організованість, нахил до муштри і карність навіть у дрібницях, акуратність, упертість і витривалість у боях суцільним фронтом з забезпеченими крилами, порив в атаці, однак без належної завзяття та настирливості довести її до кінця за всяку ціну. Негативні: страх за свої фланги та запілля, велика обережність у маневрах на одшибі, відсутність взаємної виручки як наслідок різномовності армій та ворожнечі між різними націями; до того при відвороті австрійці швидко губили всяку упертість, досить легко підпадали паніці й боялися кінних атак. Ще помічалась у них відсутність широкої ініціативи і чекання на детальні розпорядження й накази зверху.

Але разом з цим Галицька Армія витворила деякі нові позитивні якості, а головне: одноманітний, національне вихований, з палкою любов'ю до свого краю елемент. Взагалі це була селянська армія, ще не захоплена заразливим і розкладовим духом революції. Вояки багато не вибагали й радо слухалися своїх старшин та були м'яким воском у їх руках.

Щодо командного складу, то він був різноманітний. Значний відсоток вищого командного складу та офіцери генштабу були німці-австрійці, елемент знаючий, працьовитий, енергійний; вони чесно виконували свої обов'язки щодо Галицької Армії й бажали добра своїй новій батьківщині. Решта старшин була різноманітна. Значний відсоток з них мав бойовий досвід, чималий відсоток був з вищою загальною освітою. На жаль, більшість не мала належного стажу й досвіду для керування великими відділами, на чолі яких їм випало стояти.

Таким чином, на нашу думку, Галицька Армія уявляла з себе боєздатну регулярну армію з не зовсім відповідним командним складом; у ній панував лад, карність і надзвичайно добре було організоване запілля. З національного боку це була одноманітна маса з піднесеним національним почуттям.

Головним ворогом для Галицької Армії були поляки, тому з огляду на це почуття треба брати під розвагу характер подій у майбутньому, які спричинилися до поважних політичних кроків командування Галицької Армії.

Щодо характеристики Армії УНР, що створилася на руїнах російської армії, то виглядала вона так: ... За мирних часів “хахли”, як їх називали в армії, були найбільш бажаним елементом у кожній частині. Це були здебільшого селяни, слухняні, нерозбещені, розумні. Великий відсоток із них ішов у фельдфебелі, вахмістри й лишався на понадтерміновій службі. Була також значна кількість “малоросів”, що комплектувала гвардію, флот і кінноту. Взагалі українці складали чудовий бойовий елемент. Таким чином, щодо вояцького складу Українська Армія мусила бути зразковою. На жаль, частина з бувших солдат зіпсувалася через революцію; деякий, правда, незначний відсоток, порушував дисципліну. Однак із цим легко можна було управитися, зміцнивши карність, бо значна більшість надавалася до ладу зі своєї істоти. А до того козаки перейнялися традиціями Запорожжя з його суворою карністю в поході і в бою. Краще заосмотрення армій, безумовно, сприяло зменшенню негативних явищ.

Зрештою, в армії лишився, так би мовити, войовничий, переконаний і національно освічений елемент. Щодо старшинства, то воно уявляло різноманітний елемент. Поруч з видатними, бойовими, національно вихованими старшинами з великою ініціативою і відвагою ще залишався гурт, якому бракувало відповідної школи, муштри й виховання. Старшини генштабу, за невеликим винятком, були пристосовані до обставин сучасної війни.

Армія УНР уже в період проскурівської операції являла собою майже регулярну армію з деякими особливостями, викликаними революцією і національним рухом. Вона мала різноманітний старшинський склад із здоровим бойовим осередком, прекрасний вояцький елемент, але потребувала більшої карності та налагодження запілля. Бойова здібність за умов партизано-більшовицького фронту і завзятість були назагал дуже високі.

Якщо порівнювати обидві армії, то армія УНР була менше організованою й упорядкованою, ніж галицька, карність теж слабша, запілля і постачання погано налагоджені. Почасти це можна пояснити надто рухливою війною. Зосталася ще з часів Великої Війни звичка отримувати всі запаси з баз і не турбуватися про використання місцевих засобів, на що були такими спритними голодні німці й австрійці.

З боку суто бойового, як здібність маневрувати на широких фронтах і битися на всі чотири сторони, як і щодо персональної ініціативи, то Армія УНР була сильніша за Галицьку, особливо в умовах партизано-більшовицького фронту. Приклади цього добре видно з акцій Запорожців, 3-ї дивізії й групи Січових Стрільців у проскурівській операції. Самі методи боротьби, напівпартизанські, краще знані були Армії УНР, ніж Галицькій.

Акуратність, невибагливість, послух і лад галичан, ініціатива, войовничість з широким розмахом козаків з Наддніпрянщини були доброю комбінацією, що доповнювали одні других.

Після переходу за Збруч командування над Галицькою Армією прийняв генерал Тарнавський. Начальником його штабу було призначено полковника Шаманенка.

Після розгрому ворога нашими військами на кам'янецькому напрямку та після з'єднання двох армій командування Української Армії за згодою з командуванням Галицької Армії вирішило:

1) 3 метою захоплення Проскурова Українська Армія за допомогою 2-го галицького корпусу 26 липня розпочинає загальний наступ. Після захоплення Проскурова українські сили виходять на лінію річки Бужок. 1-й і 3-й галицькі корпуси відпочивають.

2) 2-а дивізія з повстанцями Тютюнника мають завдання зайняти станцію Жмеринка.

3) 3-й дивізії дається завдання захопити Вапнярський залізничний вузол та міцно його тримати.

Сили ворога та наміри його виглядали приблизно так: зазнавши поразки на кам'янецькому напрямку, ворожі сили значно ослабли та доходили в Проскурівському районі до 6500 багнетів і шабель. Вільних сил ворог не мав, бо все було скероване на боротьбу з армією Денікіна, що успішно просувалася на Правобережній Україні.

На допомогу своїй проскурівській групі червоне командування змогло вислати лише ті частини, що стояли на польському кордоні, а саме: 1б-й прикордонний полк та відділ китайців. Свою Жмеринську групу ворог зміцнив дрібними відділами з Києва й інших районів та збільшив її до 4000 багнетів. На вапнярському напрямку, який найбільше турбував ворога, з огляду на успіхи 3-ї дивізії ворог виставив 45-у піхотну дивізію у складі до 4000 багнетів, для якої увесь час йшли підкріплення з Одеси.

Наступ українських військ розвивався дуже успішно. 29 липня Запорозький корпус о 7 годині ранку вривається в Проскурів, у той час як Січові Стрільці займають Чорний Острів. 2-й галицький корпус обходить Проскурів із сходу, наступаючи в напрямку на станцію Деражню.

На 30 липня наші війська сповна виконують директиву штабу армії та виходять на лінію річки Бужок. Нами взято велике військове майно та сотні полонених. Ворог у паніці відходить на північ. Наша кіннота його переслідує.

У Жмеринському напрямку 2-а дивізія разом з повстанцями отамана Тютюнника веде наступ на Жмеринку вздовж залізниць Проскурів — Жмеринка та Бар — Жмеринка. Ворог уперто б'ється, спираючись на свої численні бронепотяги. На допомогу нашим військам надходять повстанці з району Летичева, яким дається завдання наступати на Жмеринку з півночі, але, незважаючи на це, до 30 липня Жмеринка залишається в руках ворога. Ворог під Жмеринкою наробив дротяних перешкод, які наші війська не змогли подолати, бо бракувало відповідної кількості артилерії (всього у нас було 8 гармат). Крім цього, повстанці ще не мали часу в належний спосіб переорганізуватися.

На вапнярському напрямку 3-я дивізія захопила станцію Рахни, виставляючи там заслін у бік Жмеринки, її завданням було після захоплення Вапнярки йти на південний схід, але цей рух був дуже небезпечним, поки Жмеринка була в руках ворога. Отже, 3-я дивізія, скупчивши свої сили в районі Джурин — Мураса, короткими ударами б'є частини ворожої 45-ї дивізії. З огляду на те, що на долю 3-ї дивізії випало почесне завдання оберігати праве крило фронту Української Армії, в напрямку на Одесу, увесь цикл боїв за оволодіння Вапняркою й утримання її в своїх руках надалі будемо називати “Вапнярською операцією”.


на головну сторінку

до змісту