Розділ 25

Початок Вапнярської операції

 

Директива штабу армії зазначила кінцевим завданням для 3-ї дивізії захоплення та утримання у своїх руках станції Вапнярка та забезпечення правого крила армії. Ініціативу для виконання цього завдання передано в руки командира цієї дивізії генштабу полковника Удовиченка. Дивізія в своїх бойових чинах мусила спиратися тільки на свої сили, маючи до 2300 багнетів, 100 шабель, 18 гармат, з них — 4 гаубиці.

Фронт її охоплював простір до 50 — 70 кілометрів. Сили ворога складалися з 45-ї дивізії (до 4000 бійців піших, кінного полку — 600 шабель, 15 гармат, 7 бронепотягів). На підсилення 45-ї дивізії увесь час надходили окремі частини, що формувалися в Одесі, різної кількості й якості. Часом окремі підсилення 45-ї дивізії доходили, як, наприклад, морський полк, до 2500 багнетів. Нечисленна 3-я дивізія мусила дуже обережно вести свої операції, бо найменша невдача загрожувала їй повним-знищенням. Слабкість ворога полягала в тому, що він висилав свої резерви на фронт “пачками”, а 3-я дивізія розбивала їх по черзі. Таким способом 3-я дивізія за час Вапнярської операції розбила 22 ворожі частини в загальній кількості до 11 000 бійців.

20 червня через Заміхів 3-я дивізія рушає на схід. Збиваючи ворога, вона перетяла залізничний шлях та підійшла до Копайгорода. Несподівано численний відділ червоних, що його перекинуто було із Жмеринки, атакує ліву її колону — 9-й стрілецький полк полковника Шандрука. Під час запеклого бою 9-й полк, хоч і зазнав великих втрат, та не тільки відбив атаки ворога, але і розбив його вщент. Переслідуючи здеморалізованого ворога, дивізія виходить на лінію Шаргород — Мурафа. З метою прикрити своє запілля і ліве крило з боку Жмеринки один курінь її займає станцію Рахни, чим не дає ворогові змоги перекинути свої резерви з району Одеси на допомогу 44-й совєтській дивізії, що захищала Жмеринку.

Бажаючи за всяку ціну утримати залізничну колію Жмеринка — Одеса в своїх руках, командування 14-ї совєтської армії намагається відкинути 3-ю дивізію на захід. Для чого на підтримку 45-й дивізії мобілізує всі свої резерви, перекидаючи їх переважно з району Одеси — Херсона. Перший резерв — Матроський полк у складі 2500 багнетів при одній батареї вивантажується на станції Юрківці. Командир 3-ї дивізії рішає розбити цей полк, доручаючи це завдання 7-у Синьому полкові під командою полковника Вишнівського. Хоч цей полк був і невеликий за складом (до 600 багнетів), проте командир його раптовою атакою розбив ущент матросів. Кількасот полонених, 4 гармати разом з командиром матроського полку опинилися в наших руках. 7-й піхотний Синій полк продовжує свій рух уздовж залізниці та захоплює станцію Юрківці, де його батарея вступає в бій з бронепотягами. 8-й Чорноморський полк полковника Царенка з батареєю з Шаргорода веде наступ на Джурин, де розбиває вщент два червоних полки. Між тим у Могилеві ще перебувають ворожі сили, які намагаються просунутися в запілля 3-ї дивізії вздовж залізниці на Жмеринку. Для ліквідації цього ворога з Шаргорода іде частина 9-го полку, яка б'є та жене його вздовж Дністра до Ямполя. Фронт дивізії значно поширився і доходив 60—70 кілометрів. Для безпосереднього прикриття вапнярського вузла 45-а совєтська дивізія займає фронт від Журавлівки до Томашполя, маючи на своєму лівому крилі, в районі Дзигівка, кінний полк і курінь піхоти. До 45-ї ворожої дивізії увесь час прибуває підкріплення. Загальна чисельність її доходить до 6000-7000 багнетів, бригади кінноти — 600 шабель, 20 гармат, п'ять бронепотягів, причому один з них мав 6-ти дюймову гаубицю.

Ворог готувався до наступу. Командир 3-ї дивізії рішив попередити наміри його та приблизно 10 червня сам перейшов у наступ, причому 7-й полк з одним із куренів 9-го полку атакували Журавлівку, а головний удар завдав 8-й Чорноморський полк по лівому крилі ворога — на Томашпіль. Решта 9-го полку зосереджується за правим крилом 8-го полку як резерв. 7-й Синій полк під міцним вогнем ворожої артилерії та бронепотягів (усього 15 гармат) атакує Журавлівку та після цілоденного гарячого бою вибиває ворога зі станції.

8-й Чорноморський полк збив ворога під Томашполем, але в 8-ми кілометрах на схід від цього міста, біля Комаргорода, його атакували два ворожих полки. Протягом трьох днів ідуть жорстокі бої за Комаргород. Особливу упертість виявив відділ, який складався з комуністів і в якому чимало було жидів. Атаки, як з одного боку, так із другого, кінчалися боями врукопаш. Командир куреня 8-го полку полковник Озелицький мав 14 багнетних ран і загинув на полі бою. Червоні знущалися над нашими пораненими, вирізуючи ножами на тілі пасма шкіри, тризуби та інше, а потім добивали їх. Убивали навіть санітарів, що несли поміч як своїм, так і ворогові. 8-й Чорноморський полк втратив тільки забитими 23 старшини та до 150 козаків, але, врешті, на третій день останніми зусиллями відкинув червоних москалів до Вапнярки.

Протягом цілого тижня точилися надзвичайно криваві бої. Врешті, за допомогою 9-го стрілецького полку, що підійшов з Могилева, станцію Вапнярку 21 липня було зайнято полками 3-ї дивізії.

Завдання своє вона виконала, але понесла важкі втрати. До 40 старшин і до 200 козаків було забито. До 300 поранених і хворих відправлено в запілля. Після захоплення станції Вапнярки 3-я дивізія розпочинає цикл боїв за утримання її в своїх руках.

Становище 3-ї дивізії після захоплення Вапнярки було невідрадним. Жмеринка ще була в руках ворога. Звідти можна було чекати кожної хвилини або підходу червоних відділів, або бронепотягів. Як ліве, так і праве крило дивізії цілковито не були забезпечені, а в районі Ямполя на Дністрі з'явилася ворожа кіннота до 400 шабель. Залізниця на Христинівку й Одесу була в розпорядженні ворога для підвозу резервів. Але разом з тим, володіючи Вапнярським вузлом, 3-я дивізія, в свою чергу, могла загрожувати своїй південній частині Правобережної України. Командування 14-ї совєтської армії добре розуміло значення Вапнярки, тому всі свої зусилля скерувало на те, щоб знову перебрати її в свої руки.

Після кількаденного спокою на цьому фронті червоні починають систематично атакувати 3-ю дивізію. Одержавши підмогу — полк в складі до 2000 багнетів під командуванням якогось Мішки Японця (полонені говорили, що це відомий одеський бандит), — 45-а дивізія атакує Вапнярку. Червоним пощастило підійти аж до самої станції. Бій дійшов до ручних гранат. Незважаючи на міцний опір куреня 9-го полку, ми змушені були залишити станцію і тільки на другий день контратакою того ж куреня знову оволоділи нею. 3-я дивізія, залишивши заслін у напрямку на Христинівку, з метою надійного забезпечення Вапнярки розпочинає свій рух на Бірзулу — Одесу. Приковуючи ворога боями вздовж залізниці, вона обхідними ударами по лівому крилу змушує його поступово відходити на південь. Станція Крижопіль, потім Княжево переходять у руки 3-ї дивізії, але ворог підтягує свіжі резерви (54-й, 399-й полки, навчальний одеський батальйон) і починає рішучий контрнаступ з одночасним ударом з боку Тульчина. Зав'язалися безперервні бої, що тривали майже три тижні, без рішучих результатів у той чи інший бік. 3-я дивізія вичерпала всі свої резерви; у неї — повний брак набоїв, але 7-й, 8-й і 9-й полки упертістю і вдучними маневрами стримують ворожі атаки, хоч примушені були залишити Крижопіль. Надвечір 30 серпня становище 3-ї дивізії стало загрозливим. Дивізія зазнала великих втрат (до 40 відсотків свого складу). Поліг смертю хоробрих командир 8-го полку полковник Царенко. Командира 7-го полку полковника Вишнівського було важко поранено. Полковника Магеровського, що зайняв його місце, в той же день також було важко поранено. Забитими чи пораненими були всі командири куренів, а командирів сотень доводилося міняти двічі на день. Ворожим гарматним вогнем виведено зі строю 4 гаубиці і 5 легких гармат, підбито два наших бронепотяги. Лише 1 вересня останніми геройськими зусиллями з ударом по лівому крилу ворога 45-у дивізію було змушено відійти до станції Попелюхи. З огляду на повне вичерпання сил 3-ї дивізії штаб Дієвої Армії вислав на допомогу їй 11-у галицьку бригаду. З моменту прибуття цієї бригади 3-я дивізія знову відчула силу та почала готуватися до наступу на південь.


на головну сторінку

до змісту