Розділ 35

Прорив на лінію польського фронту

 

Загальна політична ситуація в кінці квітня 1920 року складалася так: Польша і більшовики були в стані війни між собою. Польський й Український уряди дійшли згоди. Маршал Пілсудський і Головний Отаман С. Петлюра знайшли спільний шлях для спільної боротьби проти Москви. Польща визнала Україну як незалежну державу та уклала з Українським Урядом військовий союз. На території Польщі розпочалося формування українських частин. На польський фронт, що проходив по лінії: Ямпіль (на Дністрі)-Жмеринка-Козятин-Житомир-Коростень, прибув у лютому 1920 року до Могилева на Дністрі з групою повстанців полковник Удовиченко, який пробився з Одеси. Протягом тижня він створив зі старих українських вояків відділ в силі до 1500 багнетів та за згодою з польським командуванням зайняв відтинок фронту від Дністра до Нової Ушиці.

Командарм уже знав про ситуацію на польському фронті, тому й вів армію в північному напрямку, шоб за першої нагоди з'єднатися з українськими частинами на польському фронті. Кінець "Зимового походу" наближався, але перед Українською Армією стояло важке завдання – прорватися через червоний фронт. Було одержано відомості, шо деякі галицькі бригади повстали проти більшовиків. 1-2 травня розпочалась операція щодо прориву фронту. Загальний напрямок для прориву було визначено такий: район Вапнярка-М'ясківка-Ямпіль. Найважчим завданням було форсування залізниці Жмеринка-Бірзула, якою курсувало до 5 бронепотягів. На станції Вапнярка був штаб 45-ї совєтської дивізії та стояли численні ешелони з піхотою; в Тульчині – штаб 60-ї дивізії і штаб 14-ї совєтської армії. Цей район треба було вважати за найближче запілля, в якому перебували резервні частини 14-ї совєтської армії та штаби фронтових дивізій.

План прориву був такий: Запорозька група захоплює Тульчин і Журавлівку та прикриває з півночі перехід решти груп та численних обозів при переході ними залізниці Жмеринка-Бірзула. Київська група атакує Вапнярку зі сходу. Волинська група переходить залізницю в районі Крижополя. Після переходу через залізницю всі групи зосереджуються в районі М'ясківка.

1 травня групи приступили до виконання наказу. Хід подій розгорнувся таким чином:

Запорозька група з боєм займає Тульчин, де бере в полон штаби 41-ї, 45-ї й 46-ї дивізій, але 2 травня з боку Журавлівки та Брацлава її атакують червоні в силі до двох дивізій. Після цілоденного жорстокого бою Запорожці відходять на південну околицю Тульчина, але на допомогу їм прибувають повстанці отамана Волинця. Спільними зусиллями Тульчин знову перейшов у наші руки. Виконавши своє завдання, Запорожці 3 травня розпочали відхід, між Вапняркою-Журавлівкою перейшли залізницю і розташувалися по селах, в районі М'ясківка.

Київська група атакувала Вапнярку зі сходу. Завдання її було найважчим. При підтримці трьох бронепотягів ворог виявив надзвичайну упертість. Батареї киян стріляли з віддалі рушничного вогню та понесли великі втрати. Надвечір Київська група зайняла Вапнярку. Ворог розбігся по лісах, скинувши свої два бронепотяги з торів залізниці.

Волинську групу, що наступала на Крижопіль, зустріли вогнем два ворожих бронепотяги та відділи піхоти. Розпочався бій, який затягнувся до вечора 1 травня. Врешті Крижопіль опинився в наших руках. Уночі з боку Вапнярки прибуло кілька ешелонів ворожої піхоти, яка міцним ударом знов оволоділа станцією, але 3 травня Волинська група після рішучої атаки таки сфорсувала залізницю.

З 1 по 3 травня всі групи вели запеклі бої. Полонених не брали як з одного, так і з другого боку. 4 травня всі групи зосередились у районі М'ясківка-Савчино-Томашпіль, де опинились у надзвичайно заплутаній ситуації.

З виходом Української Армії в район М'ясківка вона опинилася в безпосередньому запіллі червоних дивізій, які билися проти поляків. Останні розбили червоних і гнали їх на схід. Створилася ситуація, внаслідок якої польські війська натискали на червоних, останні – на Армію УНР, а з боку Вапнярки, в її запіллі, наступали червоні частини, що їх спішно було перекинуто для ліквідації "петлюрівських" військ.

Наші групи втратили зв'язок між собою та з командармом. Шляхи були заповнені тисячами возів червоних і наших частин, які почали битися між собою. Одні одних брали в полон, щоб пізніше помінятися ролями. 4 травня ранком до місця розташування наших груп почала наближатися ворожа піхота, що відступала перед поляками. Але випробувані в боях командири груп, хоч не мали зв'язку між собою, дали собі раду. Кожна наша група почала прориватися на захід крізь фронт червоних. Розпочалися запеклі бої, після яких групи прорвалися через фронт червоних, та 6 травня 1920 року передові наші роз'їзди зустрілися з роз'їздами 3-го кінного полку 3-ї української Залізної дивізії, що в районі Ямполя гнала перед собою ворога. Українське військо вивело всі свої обози, захопило до 2500 возів ворога та взяло до 1000 полонених.

7 травня 1920 року після шестимісячного перебування в запіллі ворога Українська Армія, зайнявши відтинок фронту та виставивши сторожову охорону, вперше могла спокійно відпочити, маючи тепер забезпечене своє запілля.

Залишивши в запіллі ворога для подальшої боротьби частину своїх сил, Українська Армія налічувала в своєму складі 397 старшин, 5950 козаків, 14 гармат і 144 кулемети.

За 180 днів армія пройшла 2500 кілометрів. За цей час вона провела велику бойову і пропагандістську працю і була тим моральним і духовним осередком, з якого українське населення черпало силу й енергію в боротьбі проти Москви. Своє завдання вона виконала блискуче. В пам'ять цього походу Український Уряд нагородив усіх його учасників відзнакою – Залізним Хрестом.


на головну сторінку

до змісту