Розділ 37

Українські дивізії на польському фронті. – 3'єднання з Українською Армією

 

Ще до підписання військової конвенції між Польським і Українським урядами в кінці березня 1920 року до польського фронту, в район Старої Ушиці, пробився український відділ під командуванням полклвника Удовиченка. З цього відділу за короткий час було наново сформовано 3-ю дивізію. До 3-ї дивізії приєдналася галицька кінна бригада, що підняла повстання в запіллі червоних, а пізніше примушена була під натиском червоних відійти в район Могилева. Водночас до дивізії приєднався кінний полк донських козаків під командуванням полковника Фролова з Добрармії, який з гаслом "За самостійну Україну, за самостіїйний Дон!" увійшов до складу Української Армії та до кінця 1920 року брав участь у всіх боях, виявляючи безприкладну хоробрість і відвагу.

Разом з тим у Брест-Литовську приступили до формування 6-ї піхотної стрілецької дивізії під командуванням генштабу полковника Безручка. Ця дивізія увійшла до складу 3-ї Польської Армії. Формувалася вона зі старшин і козаків, що були інтерновані в польських таборах.

Крім вищезгаданих двох піхотних дивізій спішно формувалися дві запасні бригади, які мусили поповнювати польові дивізії людським матеріалом; гарачкова праця відбувалася над організаціями апарату військового міністерства, на чолі якого стояв генштабу генерал-хорунжий В. Сальський.

Велася підготовка для проведення мобілізації коней і людей у повітах, зайнятих польськими військами, хоч польське командування затримувало і відтягувало дозволи на оголошення мобілізації, чекаючи на вияви настроїв українського населення до польських військ.

Українське населення повітів, зайнятих польськими військами, заскочене швидким розвитком політичних подій, підозріло ставилося до приходу поляків. Сотні більшовицьких агітаторів пускали чутки про наміри поляків відібрати від селян колишні панські землі, про повернення власників до своїх маєтків, про контрибуції, що мусять селяни заплатити за зруйноване панське господарство, та ін. З другого боку, польські війська поводилися з населенням, як у завойованій країні. Відбувалися самочинні безконтрольні реквізиції збіжжя, цукру, фуражу, коней і худоби. Скарги населення залишалися без наслідків, а це призвело до напружених взаємовідносин між українцями й поляками. Лише в квітні, коли Український Уряд, наспіх налагодивши адміністративний апарат, який рішуче став на оборону інтересів населення, взаємовідносини поліпшилися.

На початку травня Український Уряд нарешті добився згоди на оголошення мобілізації в кількох повітах. Ця мобілізація дала змогу довести 3-ю й 6-у українські дивізії до 5000 багнетів.

До складу 3-ї дивізії, яка тим часом була одинокою представницею Української Армії на спільному польсько-українському фронті, влилося чимало старшин і козаків української національності, що дійшли до польського фронту з відділом Добрармії під командуванням генерала Бредова та яких поляки обеззброїли. Але головні кадри Української Армії з досвідчених і свідомих вояків, наших лицарів, ще перебували десь у запіллі Червоної Армії. З ними вже кілька місяців не було жодного зв'язку. За долю їх турбувався Український Уряд. Кілька людей, висланих для зв'язку з Українською Армією, не повернулися. Очевидно, при переході через фронт Червоної Армії їх було спіймано.

На початку травня 1920 року 3-я українська дивізія, що займала фронт на правому крилі 6-ї польської армії (район Могилева на Дністрі), з боями вийшла на лінію Ямпіль-Чернівці. 5 травня ще зранку із запілля Червоної Армії було чути гарматні постріли. Один із висланих роз'їздів від 3-го кінного полку несподівано зустрівся в Дзягівці з роз'їздом 1-го запорозького кінного полку Української Армії, шо прорвався через фронт Червоної Армії. Ранком 6 травня всі славетні лицарі-вояки після кількаденного бою, прорвавши ворожий фронт, зосередилися в районі Ямполя.

Нарешті, скінчився їхній славний похід протягом 6 місяців без сталого пристанища, без спочинку, в оточенні білої та червоної армій. У житті молодої Української Армії починалася нова ера. Хоч вернулася вона повністю виснажена, втративши тисячі вояків на полі бою і від хвороб, але повна патріотичного запалу і віри у свою перемогу, вона гарячково приступила до виконання своїх важких обов'язків.


на головну сторінку

до змісту