Розділ 45

Мирна конференція в Ризі між Польщею та Совєтами. – Перспективи. – Наміри Української Армії відновити бойові дії. – Нарада. – Заключення миру між Польщею й Совєтами

 

У Ризі розпочалася конференція між Польщею й Совєтами. На вимогу більшовиків до складу делегації не було допущено делегатів від Уряду УНР. Уряд Польщі погодився з цим. Однак до складу своєї делегації більшовики демонстративно включили голову фіктивного Українського Радянського Уряду товариша Раковського.

Недопущення на конференцію делегації від УНР свідчило, що проблема подальшої боротьби Української Армії й доля її будуть вирішені залежно від інтересів двох сторін (Польща - Совєти) у відсутності третього чинника, що брав участь у війні, та, певно, і на рахунок його. Але тим часом оборону інтересів Уряду УНР та його армії мусила взяти на себе польська делегація. Про те, що мирний договір буде заключений, не було жодного сумніву, бо московська Червона Армія була небоєздатною, а внутрішнє становище в Совєтах рішуче вимагало миру.

Польща ж та її армія досягли всього, що вимагала їхня політика. А що станеться з Українською Армією, коли буде підписано мир між Польщею і Совєтами? Перед Українською Армією постала дилема: або вона складає зброю, капітулює, або на власний ризик веде боротьбу з цілою армією Совєтів.

Які результати й які наслідки могли бути з такої нерівної боротьби? Безперечно, поразка Української Армії. В разі успішного наступу Української Армії, розбиття червоних військ та енергійного переслідування їх наша армія могла б за тиждень вийти на лінію ріки Буг, що могло б послужити першою натуральною позицією для зупинки. На лінії Бугу Українська Армія мусила б зустрітися зі свіжими московськими частинами, що їх було б перекинуто з польського фронту. Якщо за такої ситуації праве крило Української Армії було більш-менш в безпечному стані з огляду на відсутність червоних у південній Україні та з огляду на неможливість для Совєтів перекинути їх у короткий час з польського фронту, то ліве крило нашої армії було в загрозливому стані. Червона Армія мала велику кількість кавалерії, тому для 14-ї совєтської армії неважко було зосередити хоч би в районі Козятина якусь групу, яка ударом в ліве крило Української Армії відрізала б її від польського кордону, притиснула до Дністра і там би її остаточно знищила.

Отож у такій ситуації мусила б опинитися Українська Армія, такий трагічний кінець чекав би її. Передбачаючи, що Ризька мирна конференція закінчиться неминучим заключенням миру між Польщею й Совєтами і що Українська Армія вестиме боротьбу на власний ризик, серед старшого командного складу виникла думка атакувати Червону Армію, поки вона не оправилася від поразок та не привела себе до боєздатності. Ця думка знайшла підтримку у командарма, і він віддає наказ армії про перехід у загальний наступ 1 листопада, не чекаючи кінця перемир'я. На фронті цей наказ було прийнято з радістю. Дивізії приготувалися до бою, але за кілька годин до початку наступу від штабу армії одержали наказ такого змісту: "Виконання наказу про наступ на 1 листопада відкладається з огляду на політичні обставини".

Для обговорення політичної й військової ситуації, що виникла, і для прийняття відповідних рішень Головний Отаман С. Петлюра скликав нараду членів Уряду та вищого командного складу. Нарада відбулася 7 листопада в Ялтушкові. Вже траплялося, що і Уряд, і Українська Армія переживали трагічні часи, але знаходили вихід, хоч і шляхом кривавих жертв. Однак це було в ті часи, коли Червона Армія ще була слабо організована, коли її сили були розкидані на численних зовнішніх і внутрішніх фронтах. Зараз же стратегічна ситуація змінилась на користь Червоної Армії. Останній фронт білої армії генерала Врангеля було ліквідовано. За тиждень мав бути ліквідований і польський фронт. Для 500 000 Червоної Армії – цього колоса – залишалося ліквідувати останній фронт – 20 000 Української Армії, численних повстанців, приборкати український народ, що так уперто боровся за свою незалежність. У такій боротьбі сили були нерівні. Кожний з присутніх на нараді ясно розумів ту долю, яка випала Українській Армії у двобої з Червоною Армією. Кожний переживав повноту духовної трагедії і відчував фізичне безсилля, але ніщо не могло зломити їх духовно. Дух і воля – боротися до останнього за незалежність України – панували серед присутніх і в армії. Скласти зброю перед Москвою – це було б негідним для молодої Української Армії, знеславило б її перед народом, перед історією, а, врешті, ніхто про це й не думав.

Отже, залишалося прийняти тільки одне рішення: вступити в нерівну боротьбу з московською Червоною Армією.

Таке рішення і було прийнято одноголосно.

Під час наради докладно було з'ясовано загальний стан Української Армії та її ресурси для продовження війни.

З моменту заключення миру між Польщею і Совєтами Українська Армія мусила спиратися виключно на свої матеріальні засоби.

До цього часу матеріальні потреби Української Армії (харч, одяг, взуття, зброя, амуніція) у міру можливості задовольняла Польська Армія, хоч і в дуже обмежених розмірах. З моменту заключення перемир'я Українська Армія втратила і це джерело, в той час як 10 000 вояків перебувало при обозах без зброї.

Наприкінці жовтня почалися морози, що доходили до 10 ступенів. Більшість вояків не мали шинелей, а взуття було в лихому стані.

Для підняття боєздатності частин командири використовували всі можливості. Тут на позиціях було влаштовано майстерні, в яких направляли зброю, перечищали заржавілі набої, знайдені у селян, шили обмундирування, черевики, кожушки, робили сідла і навіть списи для кінноти.

Селянство, в якого господарство сильно підупало, ледве годувало себе, однак ділилося зі своєю армією останнім шматком хліба. Сіль і нафта були рідкими і цінними продуктами. За гроші майже нічого не можна було купити, бо вони були повністю знецінені. Головною валютою став цукор. Багато цукроварень у районі розташування армії тримали на своїх складах сотні тисяч пудів цукру – цього цінного продукту, що його так потребувала Румунія і Польща. За цукор для армії і населення можна було дістати з цих країн усе необхідне – сіль, нафту, шкіру, сукно, білизну, мануфактуру, медикаменти та ін. – усе, крім зброї.

Цукор допоміг, врешті, налагодити нелегальну торгівлю з Румунією, уряд якої, боячись більшовиків, не відважувався легалізувати ці стосунки, тому йшла ця торгівля "пачкарським способом" – вночі з відома румунської влади. Головними контрагентами були жиди, які дерли надзвичайні відсотки за пачкарський крам.

Але найболючішим невирішеним питанням було питання амуніції. Кожний рушничний чи гарматний набій мав колосальну вартість. Армійські запаси були повністю вичерпані. Спеціальні відділи з селянських дітей за оплату шукали набої на місцях попередніх боїв, сапери шукали їх навіть на дні Дністра, де згідно з чутками під час Великої Війни затонула баржа з набоями.

Усі ці примітивні засоби для забезпечення амуніцією не дали належних наслідків. Напередодні відновлення бойових дій стан був такий: козак мав на рушницю від 10 до 40 набоїв. Кулемет – від 2000 до 3000. Гармата – від 50 до 100 гранат чи шрапнелей. Як рушничні, так і гарматні набої втратили свої основні балістичні якості, наприклад половина гарматних набоїв не вибухала. Наша піхота призвичаїлася до ощадності набоїв у боях з піхотою ворога, бо діяла вона здебільшого багнетом і маневром. Але за такого запасу амуніції вона була майже беззахисною проти Червоної Армії, яка мала велику кількість кавалерії.

У такому стані Українська Армія опинилася напередодні перемир'я. Після закінчення наради в Ялтушкові, незважаючи на сумні перспективи перед Українською Армією, командний склад її в бадьорому настрої роз'їхався по своїх частинах, повний гарячого бажання виконати свій обов'язок перед Батьківщиною до кінця.

За кілька днів до 9 листопада з Риги надійшли відомості, що між Польщею і Совєтами підписано мир.

на головну сторінку

до змісту