Розділ 46

На фронті під час перемир'я. – Російська армія генерала Перемикіна

 

Напередодні заключения перемир'я (18 жовтня) (1) червоне командування вживало заходів спочатку через командування польське, а потім і через своїх парламентерів, висланих 18 жовтня (1) на фронт Української Армії, щоб остання припинила бойові дії. 14-а совєтська армія була безсилою спинити рух Української Армії на схід, тим більше що в її запіллі повстанці знову відновили активність.

Навіть після того як перемир'я наступило на фронті Української Армії, червоне командування настільки боялося її наступу, що вимагало від польських парламентарів гарантій, щоб Українська Армія не відновила своїх бойових дій. На початку перемир'я червоні війська додержувалися умов перемир'я, але за кілька днів грунтовно змінили свою тактику. В нейтральній смузі (15 км) вони розпочали реквізиції, насилля над селянами, грабіж. Селяни жалілися і просили захисту в українських частин. Останні висилали парламентерів до червоних військ з протестами проти порушення умов перемир'я, проте українських парламентерів червоні не приймали і одсилали з попередженням, що Української Армії вони не визнають і після закінчення перемир'я знищать її.

Польське командування свої "репрезентаційні" курені вивело з району Української Армії, бо ж червоні охоче прийняли умови перемир'я.

Разом з насиллям над українським селянством у нейтральній смузі червоні частини розпочали відверто провадити перегрупування своїх сил і вели розвідку, з якою наша сторожова охорона вступала в сутички. Часом на фронті зав'язувалися і більші бої. В міру того як кінець перемир'я наближався, червоні частини виявляли більше активності. А це свідчило про те, що з кінцем перемир'я між Українською Армією та червоними мусять відновитися бойові дії.

Через брак сил Українська Армія не могла зайняти суцільну лінію фронту, а займала тільки опорні пункти, якими завжди були села. Між цими опорними пунктами відстані часто-густо доходили до 15 кілометрів, і ці відстані були лише під доглядом стеж.

У наших частинах ішла енергійна підготовка до боїв. Дух вояків був добрий, але матеріальний стан армії – жахливий. Як уже сказано, крім браку зброї й амуніції одяг також був злий. Вояки не мали шинелей і чобіт та під час служби на варті дуже мерзли.

Під час перемир'я було заключено договір між Урядом УНР та Російським Політичним Комітетом у Польщі, на чолі якого стояв Б. Савинков, видатний протибільшовицький діяч і організатор.

Комітет той визнав незалежність України, а сформовані ним на території Польщі російські військові сили підпорядкував командуванню Армії УНР. Ці сили складалися із двох піхотних дивізій та однієї кінної, які й увійшли до складу Української Армії як Окрема Російська Армія під командуванням генерала Перемикіна. Ця армія перебувала в стадії формування. Лише одна кінна дивізія була готова до бойових дій. Складалася вона з російських старшин і солдатів, що з відділом генерала Бредова (Добрармія) перейшли на територію Польщі в лютому 1920 року, з примусово мобілізованих до Червоної Армії донських козаків, що перейшли на бік Польської Армії, та ін. Усього в складі її здатних воювати було до 3000 піхоти, до 800 кінноти при 12 гарматах. Уперше російські й українські війська, маючи кожне своє окреме політичне завдання, розпочали співпрацю проти спільного ворога. Армія генерала Перемикіна мусила оперувати на лівому крилі Української Армії в напрямку Проскурів – Вінниця. На жаль, з огляду на незакінчене формування, ця армія, крім одної кінної дивізії, лише частково взяла участь у боях.


на головну сторінку

до змісту