Розділ 48

Обеззброєння Української Армії. – Табори інтернування

 

Згідно з умовами договору, заключеного між Українським та Польським Урядами, Українська Армія мусила здати зброю, коней та все військове майно. Трагічним був той час. Старшини й козаки мусили розлучитися зі зброєю, яку вони тримали в своїх руках з 1917 року, з якою билися за волю України. Ще важче було пережити козакові розлуку з конем, із своїм вірним бойовим товаришем. Загартовані в боях козаки плакали, цілували своїх коней, передаючи їх в чужі руки.

Через кілька днів рештки Української Армії, зберігаючи внутрішню організацію, було відправлено до концентраційних таборів у різних кутках Польщі.

За короткий час вояки перебороли важкі моральні переживання, відпочили фізично й, не гаючи часу, приступили з повною вірою у здійснення національних мрій до удосконалення своїх знань — розпочали військовий вишкіл, наладили культурно-освітню роботу. У таборах розпочалася жвава праця й очікування того часу, коли вояків знову буде покликано до зброї.

Було засновано військові школи, культурно-освітні курси, відкрито різні майстерні, побудовано церкву, театр, організовано хори, літературні гуртки, видавалися свої газети, журнали, книжки. Частину вояків відправили на працю за межами таборів. Життя в таборах вирувало. Всі вірили, що незабаром вояки знову будуть покликані до боротьби, бо в Україні палахкотіли повстання селян.


на головну сторінку

до змісту