Розділ 49

Спроба підняття повстання в Україні. – Розстріл совєтською владою 359 українських старшин і козаків під містом Базаром на Волині

 

З відходом Української Армії на територію Польщі повстанці в Україні ані на хвилю не припиняли своїх дій. Вони часом займали цілі повіти, в яких нищили совєтську адміністрацію й військові частини. Совєтська влада, звільнившись від фронтів, мала в своєму розпорядженні досить військових сил для боротьби з повстанцями. Але коли прийняти до уваги, що управління діями повстанських відділів налагодити було надзвичайно важко, бо вони розпочиналися стихійно в різних місцях, то совєтські війська поодинці легко розбивали повстанців. У 1921 році совєтська влада розпочала свої реформи в Україні; водночас з тим виявилась сильна недостача хліба в Росії. У зв'язку з цим совєтська влада розпочала реквізицію хліба, худоби і птиці в Україні, відбираючи останній шматок хліба від українського селянина. Реквізиції провадилися в жорстокий спосіб. Розстріляно було десятки тисяч селян, цілі села знищено гарматним вогнем, спалено за відмову здачі хліба. В Україні вперше розпочався голод. Населення всіма силами боролось із насильством совєтської влади, присилало делегації до Уряду УНР з проханням про висилку на допомогу повстанцям окремих старшин, а то й цілих відділів. Обминаючи в різний спосіб перешкоди, що їх чинила польська влада, сотні українських вояків з таборів нелегально пішли в Україну. Врешті, Уряд УНР на чолі з Головним Отаманом С. Петлюрою, зважаючи на прохання повстанців, постановив вислати в Україну значну бойову групу, що стала зватися Українською Повстанською Армією, яка мусила послужити головним ядром і базою для повстанців, а штаб її мав координувати дії повстанців. Інтерновані старшини й козаки горіли бажанням піти на повстання, тому до цієї групи зголосилося кілька тисяч вояків. З огляду на технічні й політичні обставини до складу групи входило 2000 вояків.

Командування Українською Повстанською Армією доручено було генералу Юркові Тютюнникові, а начальником оперативного штабу призначено генерального штабу полковника Юрка Отмарштайна.

Найбільше труднощів було в справі озброєння людей та у транспортуванні їх на совєтський кордон, бо польська влада чинила перешкоди намірам Українського Уряду. Ці перешкоди тим чи іншим способом врешті пощастило усунути, але сприятливий момент для акцій було втрачено, бо наступила зима при морозі від 15 до 20 ступенів.

На початку листопада 1921 року повстанський відділ згрупувався в лісах на кордоні з Совєтами, на південь від Сарн. Третина групи взагалі не мала жодної зброї, решта мала набої, навіть списи, кількасот ручних гранат. Було озброєно рушницями до 200 вояків при кількох набоях. Половина групи не мала теплого одягу, а на ногах – що попало: шмаття, діряві чоботи, драні черевики. В такому стані цей відділ мусив вирушити в Україну, пробитися через совєтську кордонну охорону, вступити в бій з найближчими частинами совєтських військ та за їх рахунок озброїтись. Завдання було важке, навіть божевільне. Люди йшли на явну смерть, вони це розуміли, але добровільно, без примусу готові були віддати свое життя, ще раз, може в останній, виконати свій обов'язок перед Батьківщиною.

Уряд розумів труднощі цієї операції. Розуміли їх і начальник відділу генерал Тютюнник, його штаб і всі учасники походу, але гаряче національне почуття кликало їх на жертви.

4 листопада 1921 року так звана "Волинська Група" підходить до кордону через село Боровські Будки й о 2-й годині ранку біля села Нетреби, оминувши лісною доріжкою польські стежі, переходить границю й рушає у свій геройський похід у напрямку Коростень-Київ. Друга, менша, група Української Повстанської Армії, так звана "Подільська Група", під командуванням полковника Мих. Палія-Сидорянського і його помічника полковника Сергія Чорного у складі 44 старшин і 330 козаків перейшли 25 жовтня 1921 року річку Збруч у районі Гусятина. Ця група складалася виключно з кіннотників, але без коней. Коні козаки мали здобути у совєтських військ, а далі ця група мала з'єднатися з "Волинською Групою" в районі Коростеня. "Подільська Група", пробувши в окупованій Україні від 26 жовтня до 6 грудня, зробила 1500 кілометрів маршу, мала чисельні бої з більшовиками, одних розбивши, а інших зовсім знищивши. Втрати групи протягом усього часу – 3 козаків забитими й 25 пораненими. Усіх їх вивезено за кордон. Одначе цій групі не пощастило з'єднатися з "ВолинськоюГрупою" генерала Ю. Тютюнника. Група щасливо прибула 6 грудня до кордону, який перейшла біля Острова, зложила зброю, а польська влада відправила її до Рівного.

Головний відділ групи під командуванням генерала Тютюнника легко збив кордонну охорону совєтських військ та рушив у напрямку на Коростень, де згідно з повідомленням зберігалися запаси зброї. По дорозі він нищить усі дрібні відділи совєтських військ, спеціальні відділи для реквізиції хліба та доходить до Коростеня, атакує його і після жорстокого бою займає, але, в свою чергу, через годину внаслідок контратаки значних сил залоги міста наш відділ примушений був покинути Коростень. Однак перед тим він звільняє всіх політичних в'язнів з місцевої в'язниці. Маючи завдання якнайглибше пройти на територію України і з'єднатися з повстанцями, генерал Тютюнник спрямовує свій відділ у напрямку на Київ. Після бою за Коростень червоне командування негайно розпочало концентрацію військ для оточення генерала Тютюнника. Назустріч йому кинулася кінна дивізія Котовського в складі до 2000 шабель. Наближаючись до Києва, відділ генерала Тютюнника зустрічає дивізію Котовського, яка починає систематично атакувати його вдень і вночі. Козаки змушені ночувати в лісах, при 20-ступневім морозі, в глибокому снігу. Третина людей відморозила руки й ноги. До генерала Ю. Тютюнника поступово приєднуються окремі повстанські відділи з місцевих селян; окремі села розпочинають повстання, але більше половини людей не має рушниць. У той час совєтська кіннота безперестанно її переслідує, не дає змоги спочити. Великий обоз із пораненими й обмороженими вояками затримує її рух. Уже тиждень відділ ночує в лісах, у полі без гарячої страви.

Не доходячи 40 кілометрів до Києва, група Тютюнника була повністю оточена та примушена пробиватися на захід, до польського кордону. Вона не змогла виконати свого завдання, хоч персональний склад її виявив величезний героїзм і витривалість. При відвороті біля села Миньки червоні війська рішуче атакують напівозброєних героїв. Відбувся останній бій.

Ворожа кіннота увірвалася в лави повстанців, а за нею червона піхота добивала обезсилених, напівзамерзлих вояків. Не бажаючи здаватися в полон, поранені й знесилені вояки пускали останню кулю в себе, підривали себе ручними гранатами, а 359 старшин і козаків попали в полон (1), бо були без зброї, до 500 – гине від ворожих куль чи шабель, а решта проривається і повертається до Польщі.

Так трагічно скінчився національний порив 2000 вояків.

359 вояків, узятих в полон, було зачинено в церкві села Міньки. Героїзм наших повстанців вразив жорстоке, кровожерливе червоне командування, яке звернулося до полонених з обіцянкою повної амністії при умові, якщо вони перейдуть на службу до Червоної Армії. Наші герої категорично відмовилися. "Так ми вас розстріляємо!", – викрикнув Котовський, командир совєтської кінної дивізії. "Розстрілюйте! Ми всі готові вмерти, а вам служити не будемо! За нас помститься український народ!" – відповів козак 6-ї дивізії Щербак.

У Базарі на Волині відбувся військовий "суд" над полоненими, де усіх 359 вояків було приговорено до розстрілу (2). Засуджених поставили над довгою траншеєю-могилою і розстріляли з кулеметів (3). Перед розстрілом один з наших старшин подав команду "струнко", та всі заспівали національний гімн "Ще не вмерла Україна!". Під звуки національного гімну гинули наші герої. Тих, що не вмерли відразу, добивала жорстока рука червоного ката.

Так скінчилося заплановане повстання. Повстанці не змогли досягти поставленої перед ними мети, зате вони дали українському народу могилу 359 героїв під Базаром. Могила "359" – наша національна святиня. В ній спочивають 359 українських вояків – гарячих патріотів. Перед нею схиляємось ми, їхні бойові побратими, схиляє голову й увесь український народ.



на головну сторінку

до змісту