Народився Симон Васильович Петлюра 10 травня 1879 р. у Полтаві від батьків козацького роду. Він був сином своєї бурхливої епохи. Публіцист, політик, військовий діяч, він завжди дотримувався принципових позицій. Талановитий організатор, він зумів згуртувати досвідчених військових і політичних діячів, з його іменем пов’язана збройна боротьба українського народу за визволення з-під ворожої окупації, за свою державність (1917–1921 рр.).

Загинув Симон Петлюра в Парижі 25 травня 1926 року від семи куль більшовицького агента Шльоми Шварцбарта, який стріляв, нібито, з помсти за погроми в Україні, хоча Петлюра був рішучим противником тих погромів. Про це свідчить звернення Симона Петлюри, спрямоване на попередження погромів.

Головний Отаман Республіканських Військ звернувся до Українських Військ з слідуючою відозвою:

Вояки Української Армії! Українське Народне Республіканське Військо Наддніпрянщини і Наддністрянщини, з’єднане в одну Армію, побідним маршем іде наперед, розбиваючи ворога, з кожним днем здобуває все нові та нові простори України, звільняючи від грабіжників-большевиків, і цим несе Українському Народові свободу, волю і надії на світлі дні державного ладу і порядку.

Большевицька анархія і безладдя, страшний червоний терор, панування чрезвичайок, каторжан, у яких немає нічого святого в житті, виснажили останні соки у нашого народу і залили наші степи річками крови невинних і сльозами людськими.

З дзвонами в церкві, з хлібом-сіллю, квітками і сльозами радос-ти зустрічає стомлений, знесилений і обідраний Український Нарід вас, хоробрі лицарі, як визволителів з-під ярма і знущань большевицьких, і як плоть від своєї плоті, і як кров від своєї крови.

Великий національний ентузіязм охоплює наш нарід при вашому вході в села і міста, і урочиста зустріч вас завжди чекає, а виновниками всього цього являєтесь ви, старшини і козаки Української Армії. Славні і ніколи незабутні хвилини переживаєте ви в цей час, а з вами і всі народи, які живуть на терені українському.

Свята боротьба за визволення поневолених, незглядно на належність їх до тої чи другої нації, за панування правди і волі, народоправства і за самостійність нашої Республіки, — ось ваші ідеали в цій боротьбі. Об’єднання всіх демократичних сил України всіх національностей, які стали на ґрунті самостійности нашої Республіки і участь їх в державному будівництві буде запорукою нашої перемоги над ворогами і запорукою нашого самостійного і ні від кого не залежного життя.

Але вороги наші не сплять і уважно слідкують за кожним нашим кроком, аби тим чи іншим вчинком внести розлад серед нас і цим пошкодити скорішому здійсненню змагань нашого народу. Ті ж самі большевики вважають Україну спадщиною Москви, тільки різниця та, що раніш була спадщина чорної, а тепер червоної Москви. Вони бачать, що прийшов уже кінець їх пануванню на Вкраїні, бо сам нарід укра-їнський повстав проти них, але вони не гублять ще надії на поневолення народу українського.

Провокацією, на яку вони витрачають величезні суми, вони хотять розкласти нас зсередини, підкуплюючи злочинний елемент, який підбурює наших козаків до різних бешкетів і до погромів над невинним єврейським населенням, і цим хотять накласти тавро погромників на чоло лицарів, які несуть визволення всім народам на просторах України.

Цим способом наші вороги хотять роз’єднати українські і єврейські працюючі маси, шляхи яких дійсно зв’язані і мають за собою 300 років знущання і гніту російського царизму. Наша Народня Армія мусить нести рівність, братерство і визволення українському і єврейському громадянствам, бо останнє активно підтримує Правительство У.Н.Р. Всі його партії, як-то: Бунд, Об’єднавчі, Поалей-Ціон і Фолкс-Партей стали на ґрунті самостійности України і беруть участь у будівництві Республіки.

Я сам знаю, коли представники єврейського населення допомагали нашому війську і підтримували законну республіканську владу. Вороги нашої державности — большевики розстрілювали і розстрілюють не тільки українське населення, але й єврейське, часто із останнього забирали останні засоби для життя. З великою пошаною я ставлюся до тих жертв єврейського населення, які воно понесло на вівтар нашої отчизни в цій боротьбі.

З донесення командуючих нашими славними дивізіями та корпусами і од державних інспекторів я знаю також і про те, що єврейське населення допомагало нашим хворим і раненим, і діти євреїв обмивали кров з ран у наших козаків в шпиталях, наскоро улаштованих за 3–5 верст од бойової лінії.

Мене зворушили сльози подяки на очах наших козаків до євреїв за їх сердешне піклування і допомогу ближньому, і я з приємністю спостерігав, як козаки нашої армії ставили варту біля крамниць та склепів єврейських, охороняючи їх майно від грабунків.

Виправлення мосту єврейським населенням під Староконстянтиновом, зруйнованого большевиками, в дуже короткий термін і допомога харчами, білизною теж говорять за льояльне до нашої армії відношення. Маю певність і тверду надію, що такі факти надалі будуть частішими з боку єврейського громадянства і принесуть користь, так потрібну в справі заспокоєння для нашого краю. Міністер Єврейських Справ цілим рядом заходів вплинув уже на большевицькі кола єврейства, і вони вже не підтримують большевиків, бо бачать в цьому свою загибель. Разом з вами кличу єврейське громадянство йти з нами і всім допомагати нашому війську і правительству, і тоді можна сказати з певністю, що правительство УНР і ви, його армія, справитесь з тою великою і одповідальною роботою, яку ви провадите, одночасно руйнуючи силу большевиків і творячи нашу самостійну Республіку, в якій кожний нарід має право вільного, спокійного життя...

Ctаршини і козаки української армії! Уникайте провокацій, а з провокаторами, хто сам чинить погроми... будьте безпощадними. Карана смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів.

З Богом за велике і святе діло визволення народів з тяжкого ярма большевицького. Головний Отаман Петлюра 12 жовтня 1919 року.

С. Єфремов 26 травня 1926 р., записав у щоденнику: «...Тільки большевикам міг заважати цей носій єдиного популярного на Україні і не заплямованого перекинчинцтвом політичного ймення. Навіть тепер, коли у нього не було жадної реальної сили, все ж сама мара цього ймення грізно стояла перед большевиками». На цей же слід вказувалось у комунікаті комітету з поховання С. Петлюри: «Вороги Українського Народу, окупанти його Країни, насильники його волі, а не месник жидівської народності на Україні, направили руку вбивці на Симона Петлюру».

У відозві ЦК УСДРП зазначалось: «25-го мая 1926 року в Парижі убитий большевицьким агентом Симон Петлюра, голова Директорії і головний отаман військ УНР. Московські комуністи, які панують залізом і кров’ю над українським народом, підіслали свого найнятого ката, який горячою кров’ю вірного сина України зросив вулицю світового города...».