РОЗДІЛ ІI

ПРОРИВ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО ФРОНТУ
Й ВИХІД УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА НА ЛІНІЮ

Староконстантинів - Проскурів - Кам'янець Подільський

Прорив. Сх. ч. 6, 7.

Для безпосереднього керування, північними групами (С.С. Волинською Та Запорізькою) з огляду на те, що з ними важко тримати зв'язок, з Тернополя в Крем'янець виїхав бувший помічник Наштадарма отаман Василь Тютюнник. Він повинен був впровадити в життя наш плян, корегуючи його згідно з обставинами.

Операція до прориву большевицького фронту розвивалася пляново й успішно. Запоріжці, прожогом прямуючи на схід, торощать большевиків, не зважаючи на їх опір біля Катербургу на Горині та на інших пунктах, і на 2-ге червня вони виходять на лінію сел: Волиця Вонсовича - Катеринівка - Пахутинці. Група С.С. теж енергійно просувається уступом за лівим крилом Запоріжців, забезпечуючи їм фланг і тили у північно-східньому напрямку; на 2-ге червня вона з боями виходить на лінію р. Горинь біля сіл Корниця і Ляхвці і швидко наступає на Білгородку. Волинська група, тримаючи фронт на північний захід, боронить Запоріжців і С.С, від поляків і большевиків.

Таким чином, Запорізька група вже на 2-ге червня сильно виграє фланг і висить над тилами червоних частин, що тримають лівий беріг р. Збруча.

Отже, небезпечний момент минув і коло, що охоплювало Українську Армію, було прорване на північному сході.

Критична ситуація в ніч з 2. на 3. червня. Сх. ч. 7.

Але не так успішно йшла справа на напрямку Тернопіль-Волочиське. 2-го червня 39-тий піший польський полк здобув з боєм Тернопіль, і штаб Дієвої Армії, а також усі урядові установи переїхали на ст. Богданівку.

Найбільш критичний час з 2. на 3. червня пережили Штаб Армії й уряд на ст. Богданівка.

Польські сильні стежі ведуть переслідування вздовж залізниці. Рештки нашого державного майна в ешельонах на залізниці Тернопіль-Підволочиське, а Волочиське ще боронять большевики й ведуть бій з другою укр. дивізією. Всі станції забито ешельонами. З заходу противник на відстані 18 верстов, а зі сходу на 6-8 верстов. Для самооборони ми мобілізуємо урядові установи. Зі старшин, телеграфістів, урядовців і службовців Штабу Дієвої Армії імпровізується сотня під кермою полковника Омеляновича-Павленка і виставляється як заслона проти поляків і місцевих большевиків. До Підволочиського стягується рухомий склад.

Ешельон 2-го Генерал-Квартирмайстра Штабу Армії прибуває до Підволочиського під час розпалу сильного бою за переправи на р: Збруч і наражається на обстріл большевицької гармати. Цей ешельон виставляє від себе заставу й посилає в бій комендантську сотню. Все ж не бойове - урядовці, родини службовців Штабу - з тремтінням чекають своєї долі. Перед Урядом і Штабом стала в увесь зріст дилема: якщо 3-го ми не здобудемо Волочиського, то можемо опинитися в полоні Польському або большевицькому.

Стався рідкий в історії випадок: Штаб Армії та уряд між двома ворожими арміями на гарматний стріл від одної і на крісовий від другої.

Затримка виникла із за нерішучих і кволих дій Запорізької Січі (2-а див.): вона скупчувалась дуже поволі й спізнилась з наступом майже на дві доби.

Комічна сторона справи.

Але трагічність цієї хвилини меншає чрез комізм, з яким переводилося мобілізацію особистого складу всіх державних установ, так само, як і невійськовим виглядом директорiв департаментів з крісами в руках.

Мобілізувати персональний склад Міністерств було доручено начальнику рлззвідчого відділу сотникові Коваленкові, людині енергйіній, але надто палкій, неурівноваженій і незвичайній. З револьвером у руці він вигонив усіх з ешельонів, хапав перехожіх і ставив їх до шерегу. Директорів департаментів, старих старшин і навiть членів трудового конгресу, всіх волік до шерегу, загрожуючи силою. От уже дійсно: загадай йому богу молитись... а він і лоб...

Це завдання можна було виконати значно простіше та без мелодрами: взяти списки від усiх комендантів ешельонів і потім їх фактично перевірити. Бо ж всі добре розуміли небезпеку і змагали активно їй протиставлятись.

Бої 3/VІ.

Але вже 3-го червня 6-та Запорізька дивізія після запеклих боїв захорлює Чорний Острів і тим значно полегшує наступ Запорізької Січі. Червоні, занепокоєні появою у себе в тилах на залізниці нашого війська, не ставлять великого опору. Вони з Волочиського відходять на схід.

Треба зазначити, що отаман Божко при форсуванні р. Збруча виявив мужність, підбадьорюючи власним прикладом козаків, що працювали під сильним гарматним і скорострільним обстрілом, улаштовуючи переправу.

Большевики в безладді відходять вздовж залізниці і в південно-східньому напрямку на Фельштин-Ярмолинці. Полковник Удовиченко (начальник 3-ої п. д.) по-мистецьки форсує р. Збруч і після тяжких боїв здобуває Кам'янець Подільський.

Бої 4/VI.

Четвертого червня 6-та Запорізька дивізія остаточно зламала опір большевикiв в районі Чорного Острова.

У тойже час большевики з Проскурова атакують 7-му Запорізьку дивізію, що її було розташовано на північний захід від Проскурова. Молодий, палкий начальник цієї дивізії, сотн. Демоловський відбив атаку, сам повів енергійний наступ на Проскурів, хвацько і швидко заволодів станцією й частиною мiста. Але... Також швидко він був контр-ударом большевиків відкинений в район на північний захід від Проскурова, куди почала надходити резерва командувача Запорізької групи - 8-ма Запорізька дивізія.

Група С.С. з боями веде далі наступ своїм правим крилом на залізничу лінію в напрямі на станцію Антоніни, лівим вона відтискує большевиків на місто Заслав.

Волинська група успішно виконує попереднє завдання.

Бої 5/VI. Сх. ч. 8.

П'ятого червня большевики, підбадьорені своїм успіхом під Проскуровом, підтягнувши резерви, переходять в контр-наступ у двох напрямках: з північного сходу, з району Шепетівки, на правий фланг групи С.С. і на Кам'янець-Подільський (на 3. див.), намагаючись стиснути нас з двох боків. Проскурівську залогу вони також підсилюють.

Дивізія полк. Удовиченка і група С.С. відповідають енергійним наступом. Розпочинаються сильні зустрічні бої. Вони у висліді закінчуються поразкою большевицьких груп. С.С. здобувають ст. Антоніни, В. Пузирки, Удовиченко б'є червоних під Шатавою.

У Запоріжців - перегруповання й націлювання частин для атаки Проскурова.

Запорізька Січ (2. див.), отримавши завдання після захоплення Волочиського наступати через Фельштин на Ярмолинці, в районі Фельштина неспрдівано наскочила на большевицькі частини, що відступали з районів Чорного Острова і Волочиського і. подались трохи назад.

Бої 6/VI. Сх. ч. 8.

Шостого червня полк. Сальський повів рішучий наступ на Проскурів двома дивізіями: 6-тою від Чорного Острова, 8-мою з північного сходу. 7-му дивізію він тримає в резерві.

6-та дивізія відважно акатує Проскурів і після гарячого бою захоплює його. Большевики уперто оборонились, великий підтрим їм давали 3 бронепотяги, що стійко боролися з нашою артилерією. Настирливість та енергія 6-тої дивізії, а теж і загроза Проскурову з боку 8-ої дивізії вирішили справу. В наші руки дістається велика здобич: 8-ма дивізія не встигла взяти безпосередньої участи в бою. Зосередилася вона на північ від Проскурова, фронтом на схід.

Большевики відходять на Жмеринку. Наш бронепотяг просунувся за ними на ст. Деражня.

Загальна оцінка. Сх ч. 6-9.

Таким чином наш марш-маневр дав додатні висліди. Большевиків на всьому фронті розбито й відкинено на схід. Ми захопили 30 гармат, десятки машинових крісів, 700 вагонів, багато паротягів і вогнепального припасу. Також здобули потрібний нам простір і важливі осередки Ярмолинці і місто Кам'янець-Подільський. Тепер вже стало можливим почати евакуацію з Галичини через Проскурів до Кам'янця державних установ і рештків наших запасів.

Одначе цю перемогу куплено дорогою ціною. Чисельність наших груп північних значно зменшилася від тяжких переходів, боїв і захорувань.

Оцінка бойових операцій.

Вкажемо на умови, що сприяли успішному виконанню нашого пляну:

1) Перехід до загального наступу Української Наддніпрянської Армії на фронті майже 140 верстов був цілком несподіваний для большевиків і приголомшив їх командування. Українська Армія стояла на краю загибелі і враз так яскраво виявляє себе - певно, якісь зовнішні сили її підтримали (так здавалось комуністам). В большевицьких частинах ходили безглузді чутки: "Петлюра наступає всіми шляхами і веде силу війська, з ним Галицька Армія і Поляки".

2) широкий фронт і хуткість наступу не дали спромоги большевикам перевести в життя будь-який плян і вони кидають наосліп свої резерви: інтернаціональні частини, охоронні сотні при чрезвичайках і старшинські школи - все було кинуто назустріч нашому війську.

Спочатку большевикам не було теж відомо, в який бік замірено наш головним удар: на Шепетівку чи Проскурів, а через те й захисту Чорного Острова і Проскурова не було ними відповідно організовано.

3) Добре скомбінований і рішучо переведений наступ.

4) Виключна, надзвичайна активність Запоріжців - це був вихор, що змітав усе на своєму шляху. Нема машинових крісів і гармат - вперед, треба здобути їх у ворога. Командуванню було важко стримувати цей стихійний рух вперед.

Цітую характерну доповідь командувача Запорізькою групою:

"таким чином, військо Запорізької групи від Почаєва пройшло пішки сто п'ятдесят верстов, і треба дивуватись тому настрою, який панує в рядах славних Запоріжців. Підчас походу, не дивлячись на недостачу харчів, зброї, брак скорострілів і гармат, Запоріжці били ворога, де тільки з ним стрічалися, і гнали його. Після тимчасових неуспіхів не вдавалися в журбу, а горіли бажанням боротьби з ним. Назагал стомлених Запоріжців важко було стримати, щоб пляново виконати завдання та уникнути зайвих трат. Треба поклонитися перед самопожертвою та героїчним запалом лицарів-Запоріжців, що доконали такого чину. Відзначилися також своєю героїчною працею партизанські відділи Павловського, Кобзи, Р. Сушка та Соловчука. За час цієї операції славними Запоріжцями розбито 12 зареєстрованих полків і взято силу здобичі". (Оперативна Доповідь полк. Сальського з 7 червня, ч.: 0929 а.)

Значну ролю до суцільности операцій Запорізького корпусу відіграв його начальник полк. Сальський. Він тримав свої дивізії зосереджено і наносив сильні концентричні удари. Це вже був не "отаманчик". Запоріжці відразу перейнялися довір'ям і повагою до свого нового досвідченого начальника.

Взагалі можна сміло сказати, що головну ролю в цьому прориві і врятуванні Української армії від цілковитого її знищення відіграли Запоріжці. Менше видатна, але тяжка і відповідальна роля випала на долю групи С.С., якій довелося активно на великому фронті прикривати лівий фланг і тили Запоріжців від большевиків з боку Шепетівки і Староконстантинова. Назагал своє завдання вони виконали своєчасно і добре. Правда, большевики не виявили спочатку значної активности в цих напрямках.

Волинська група, не зважаючи на її тяжкий фізичний і моральний стан, теж дала собі раду.

Треба ще відмітити вмілі чини молодого начальника 3-ої див. п.полковника Удовиченка щодо форсування річки Збуча, заволодіння м. Кам'янцем-Подільським та оборони його від контратак. Теж він виявив організаційний хист, хутко реорганізувавши численні дрібні частини, що увійшли до складу 3-ої дивізії. Отже, енергія та активність цієї див. також спричинилися до нашого успіху.

Немалу ролю в процесі цієї операції відіграв отаман Василь Тютюнник. Він з початком наступу прибув до Кремінця, де скупчилися різні частини груп; на них тиснули з двох боків большевики й поляки. Великих зусиль треба було докласти, щоб відповідним чином їх націлити. Отаман Тютюнник всі непорозуміння поміж військом розв'язував на місці хутко авторитетно і цим багато допоміг справі.

Нарешті, почали давати свої висліди контакти нашої делегації з поляками; бож вони дальше Збруча не просовувались і не тиснули груп Волинської і С.С. і цим не перешкоджали нашому наступові.