РОЗДІЛ XVII

КОРОТКИЙ ОГЛЯД СТРАТЕГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ
НА ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКОМУ ФРОНТІ В ЗВ'ЯЗКУ
З ОПЕРАЦІЯМИ АРМІЙ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ

Ситуація на фронті наших військ до вечора 31.VІІ.

Становище на всіх відтинках зазначено нами в попередньому розділі, - його видно на схемах чч. 10 і 11. Взагалі, ми міцно посідали Вапнярський та Проскурівський райони. Жмеринка хоч і була в руках ворога, але цей напрямок надійно прикривала група отамана Ю.Тютюнника.

Два галицькі корпуси вже 5 діб відпочивали в своїх районах, де вони набиралися фізичних і моральних сил по своіх важких пригодах.

Час було починати широкі операції; обставини для цього - як на Українському, так і на інших фронтах склалися досить сприятливо.

Розглянемо коротенько ситуацію на протибольшевицькому фронті й відведемо в ньому належну ролю Українській армії; без цього неможливо дати серйозної оцінки ні плянам нашого командування, ні істоті самих операцій, ні, нарешті, розібратися в усьому циклі подій, що так широко розгорнулися на Україні на протязі другої половини 1919 року.

БІЛІ АРМІЇ Й ЇХНІ ВОЖДІ

Сибірська армія і адм. Колчак.

Антанта вирішила підтримати протибольшевицькі мілітарні угруповання, щоб за їхньою допомогою повалити комісародержавіє, яке, подібно до прокази, роз'їдало велетенське тіло колишньої Російської імперії і простягало свої криваві долоні до здобутків европейської культури. Протибольшевицький фронт складали чотири окремі армії, що повинні були концентрично наступати на центр Росії і разом із тим погрожувати "авангардові русской революції" - червоному Петроградові.

В Сибіру організовано російський уряд з "верховним правителем" адміралом Колчаком на чолі. На цей уряд, як на кін, ставила Антанта свої ресурси. Його завдання звільнити Росію від большевиків і скликати Установчі збори.

Адмірал Колчак був без сумніву талановитий моряк, чесний патріот, муж сильної волі, нестримної енергії і високих моральних якостей. Був поміркованою ліберальною людиною.

На самовизначення народів Колчак дивився прихильно і вважав, що тільки націоналізмом можливо перемогти московський червоний інтернаціонал. Цікаво, що на посту командира Чорноморської фльоти в час революції і на початку большевизму адмірал діяв у повному контакті з українськими організаціями і завжди числився з ними. Він охоче дав свою згоду на українізацію Чорноморської фльоти. Дружина Колчака співчувала українському рухові і інколи в урочисті дні навіть появлялася в нашому національному вбранні.

Взагалі, Колчак користувався великою повагою в Чорноморській фльоті і в українського суспільства в Севастополі. За часів Центральної Ради делегати від фльоти і від наших українських організацій висували кандидатуру адмірала Колчака на пост морського міністра.

У Колчака було забагато моралі й шляхетної відвертости, але бракувало йому здібности пристосовуватися до обставин, так конче потрібної діячеві революційного часу. На жаль, не адмірал Колчак був нашим безпосереднім сусідом. Може б тоді інакше стала справа в московсько-українських взаємовідносинах року 1919-го.

Осередок Сибірської армії складали: Чеський корпус, що в 1918 році продерся з України на Сибір, Сибірські козаки і різні добровольчі частини. Між іншим, в армії Колчака була й окрема Українська бригада, в складі двох полків (сибіряки-українці). Загальна кількість армії - щось біля 100 тисяч бійців.

Добровольча армія і ген. Денікін.

На чолі так званої Добровольчої армії (Добрармії), після загибелі Корнілова і смерти ген. Алексієва, стояв генерал Денікін - видатний військовий керівник, але заслабий політичний діяч (про це він сам одверто говорив).

Зверхнє керування арміями в тій надзвичайно складній ситуації, яка утворилася на бувшому колись півдні Росії (Україна, Дін, Кубань, Кавказ) було генералові Денікіну не під силу.

В питаннях національних він розбирався слабо і міряв їх дореволюційним масштабом (ідея єдиної неподільної Росії трактувалася ним прямолінійно і без жодних компромісів). Генерал Денікін і той уряд, що створився при ньому, в своїй зовнішній і внутрішній політиці наробив багато кардинальних помилок. Найбільша з них - була ворожість до укрїнського національного руху. Ці помилки катастрофічно відбилися на його і наших справах, а також на загальних операціях на протибольшевицькому фронті.

Добровольча армія мілітарно являла собою значну силу, бо складалася з кращої в світі кінноти - донців і кубанців - і загартованоі в боях піхоти (пластунські й кубанські частини і добровольчі полки). Добровольча армія, з приєднанням до неї козачих військ і поширенням зони операцій, значно збільшилася, і число її бійців перевищило 200 тисяч, оперативне й тактичне керування та боєздатність були загалом високі.

Негативні риси Добрармії - це нахил деяких її тилових частин до грабіжництва, здирства і погромів, відсутність щільного злютування між козачими частинами і Добрармією, що, нарешті, й розкололо озброєні сили цієї армії і зруйнувало фронт. До негативних рис треба теж додати незграбність та злочинність тилу.

Армія ген. Юденіча.

Армію, що спиралася на Естонію і на побережжя Балтицького моря, очолював і керував нею відомий ще з війни на Кавказі ген. Юденіч. Як талановитй військовий діяч він користувався великою популярністю (розгром Енвер-Паші в 1914 р. і успішний штурм сильної фортеці Ерзеруму - діло його рук).20

Одначе, на політиці генерал розумівся слабенько. Ні він, ні його цивільні дорадники (Північно-західній уряд) не зуміли зговоритися з Естонією і налагодити з нею бойову співпрацю.

Загалом, генерал Юденіч не схвалював самостійних рішень, а чекав вказівок Верховного правителя.

Ця армія була невеличка - біля 30-40 тисяч бійців. Вона складалася з добре організованого корпусу Родзянка та відважної, але ж із партизансько-бандитським нахилом дивізії відомого в 1919 р. в Польщі отамана Булак-Балаховича.

Армія ген. Міллера.

З північного побережжя Архангельськ-Мурманськ почав наступ генерал Міллер. Його армія була невелика, але добре забезпечена англійцями.

Ще була така козача "група Дутова", що наступала з прикаспійських степів на поволзьке низів'я.

ІДЕЯ ОПЕРАЦІЇ

Здається, пляни цієї грандіозної операції полягали в тому, щоб одночасово наступом з усіх боків відрізати большевиків від усього світу, посісти найродючіші місцевості кол. Росії, а також вугільні і рудні басейни. Стягши таким кільцем центр Росії, примусити червоних капітулювати або ж викликати повстання, хвилі якого зметуть комісарів.

Головні напрямки наступу.

Сибірська армія Колчака відокремлює від Москви увесь Сибір, Урал, посідає центральну частину Волги і зміцнюється в цих районах. Армія Денікіна захоплює побережжя Чорного моря, Донеччину, Кубань і Кавказ.

Отаман Дутов - зв'язок між цими арміями. Дальший крок - генеральний наступ на Москву з півдня армією Денікіна, із сходу - Сибірською.

Армія Юденіча погрожує, а при нагоді і наступає на Петербург; його ліве крило підтримується Велико-Бритійськими панцерними кораблями.

Армія Міллера просувається на південь, її ліве крило шукає дотику з Колчаком, висунувши окремий відділ Північною Двиною і далі залізницею через Котлас. Центром ця армія прямує на Вятку і звідси загрожує Петербургові зі сходу.

Такі, на нашу думку, були пляни білих. Отже, як бачимо, ідея протибольшевиків полягала в тому, щоб унеможливити червоним захист усіх фронтів, на які наступали білі армії, а неухильно стискувати большевиків.

Настрій, що панував у Совдепії, сприяв намірам і операціям протибольшевицьких угруповань.

Населення боляче вже відчуло шкідливість для себе методів червоної Москви і її комуністичних експериментів. Більшість інтелігенції була ворожа до большевиків, селяни теж зненавиділи большевицьку владу там, де вона перебувала довший час; в інших районах, де влада ця ще не далася в знаки, селяни трималися невтрально. Лишався ще прихильним до большевиків деякий відсоток робітників та безземельний авантуристичний елемент і партія комуністів та радикальні кола жидів.

Таким чином, сила білої, чисто російської коаліцїї полягала: 1) в одночасовому наступі і в значному збільшенні своїх армій під час просування вперед; 2) в багатстві баз, на які вона опиралася; 3) в допомозі Антанти військовою технікою, умундируванням і фінансами; 4) в ворожому проти большевиків настрої більшости населення; 5) в активній підтримці з боку більшости російської інтелігенції, яка охоче і в багатьох випадках з ентузіязмом ставала в ряди білих армій.

Слабість білих: 1) відсутність єдиного, авторитетного для всіх, військойого й політичного проводу, який би своєчасно направляв і корегував зусилля всіх армій в їхньому прагненні до однієї мети. Генерал Денікін не завжди зважав на Верховного правителя. 2) Відокремлення армій великими просторами, чому кожна армія покищо діяла в своєму окремому напрямку. Так, Сибірська армія була цілком ізольована, і тільки після захоплення нею Волги малося на увазі ввійти в зв'язок із Денікіном і Міллером. Юденіч і Міллер на далекій півночі були роз'єднані невтральною Фінляндією. У Добрармії висіло в повітрі ліве крило, на північний захід від нього на 1000 верст не було ще бойового спільника, зв'язаного з білим фронтом. 3) Боротьба партій серед російських протибольшевицьких кіл і шкідлива політика більшости с.-р. із Черновим на чолі, які працювали і на білих, і на червоних, а найбільше для своїх партійних інтересів. 4) Помилковий, шкідливий папрямок у національних питаннях: Верховний уряд намагався розв'язати на загальних всеросійських Установчих зборах усі кардинальні питання щодо розмежування з новими державами, які повстали на терені колишньої Росії й уже почали успішно організуватися й жити самостійно. А бувші окраїни домагалися свого визнання і обіцяли тільки після цього взяти активну участь у загальній боротьбі проти большевиків. Взаємовідносини їх із Росією мусіли би остаточно розв'язатися згодом, після упадку червоних.

Таким чином, щоби здійснити свою мету - оточити Совдепію і позбутися своїх слабих властивостей, білим російським організаціям конче було потрібно втягти в орбіту протибольшевицького фронту і сили бувших окраїн (Естонія, Латвія), а також досягти співпраці з боку Фінляндії і Польщі. Річ Посполита Польська в цей момент уже виявляла поважну силу, проте, поляки були напівпасивні. Пілсудський волів мати сусідом большевиків, а не Білу Росію.

В цей же час на терені між польською армією і Добрармією продерлася на Поділля і успішно змагалася з большевиками і була в силі самостійно звільнити Правобережжя від червоних, і заповнити цю прірву, організована, завзята, національно настроєна, майже стотисячна об'єднана Українська армія.

Доля посилала нового могучого спільника білим арміям. Обурення на Україні на большевиків набирало гострих форм. Розпочався сильний повстанський рух. Нарід чекав свого війська і Уряду УНР з Головним Отаманом Петлюрою на чолі.

Наступ Української армії обіцяв поважні успіхи.

Успіх білих армій.

Колчак спочатку своїх операцій весною 1919 року мав величезний успіх, просунувся аж до Волги і своїм центром опанував Самару. В тилу його лишалися необмежені терени Сибіру і багатий на руди Урал, але большевики, скупчивши сили, відтиснули Сибірську армію і вона почала відворот. Найбільше до цього спричинився Тухачевський - нова червона зірка. Одначе, всієї сили Сибірська армія ще не втратила і не була деморалізована.

Добрармія значно підсилилася спілкою з козаками, що дружньо повстали проти большевиків. Вона, спираючись на порти і родючі, багаті козацькі землі, прямувала через Харків просто на Москву. Особливими успіхами визначився наступ лівого крила цієї армії та Кубанської козацької армії на Північному Кавказі.

Армія Юденіча, прикрившись р. Зах. Буг, збільшувалася і готувалася до наступу. Міллер просувався вперед.

На Україні, як уже зазначено, виникла сильна небезпека для червоних.

Отже, на большевиків ішла загроза з усіх боків.

Червоному командуванню лишалося, для захисту, два способи: 1) діяти по внутрішніх операційних лініях і 2) внести розклад серед ворогів.

Центральне положення Москви, до якої сходяться всі залізничні артерії, великі простори та ізольовані дії білих армій давали червоним надію на успіх.

Необхідно було, скупчивши сили, розбити одну з армій, а проти решти тільки опиратися, потім швидко повернутися проти другого небезпечнішого ворога. Разом із цим, большевики вживали всіх заходів, щоб дезорганізувати білих та посварити їх поміж себе - в цьому був єдиний порятунок.

Червона армія.

Троцький стояв на чолі Революційного воєнного совєта і, за допомогою старшини генерального штабу, реорганізувавши червону армію, підсилив її комуністами, збільшив її кількість мобілізацією, переважно робітництва. Чисельність армії тоді дійшла до мільйона люду. Загалом, ця армія не мала ще великої ударної сили.

Червоній Москві допомагали німці. Вони мали надію, використавши комуністів, розвалити Антанту і досягти реваншу, бодай дійти перегляду Версальського трактату.

Отже, сила большевиків полягала: 1) в залізній організованості комуністичних верхів та бажанні їх за всяку ціну залишитися при владі; 2) в скупченні всієї влади в руках Совнаркому (диктатура); 3) в безоглядному, нічим не стриманому терорі і геніяльній провокаторській здібності зруйнувати на внутрішньому фронті і знищити всякий замах опозиції різних ворожих організацій; 4) в демагогічності й знанні психології народу та влучній пропаганді. Троцький і Ленін, щоб придбати собі нових прихильників, при потребі висували такі гасла, що не відповідали ідеям комунізму. Також комуністи запозичили в буржуазії націоналізму і ним зручно оперували, прикидаючись "собирателями земли русской" під червоним прапором: 5) в надзвичайно вмілій агітації серед европейської опінії і народніх мас. Всіх незадоволених - чи то соціяльно, чи національно - комуністи брали під свій захист і опіку.

Нарешті, у червоної армії був ще один плюс - це здібність оцінити важливіший і небезпечніший напрямок і на ньому скупчити всю свою колосальну енергію і максимум зусиль, а також уміння внести заколот у ряди своіх ворогів.

Висновки.

Отже, і в червоних і в білої коаліції були великі сили і можливості. Червоні мали загалом більше війська, але його треба було вживати і на зовнішніх, і на внутрішніх фронтах.

Проти червоних - вороги навколо, небезпека з тилу, брак амуніції і військової техніки, слабий залізничний рух, погроза зсередини, господарська розруха, але в них - одна залізна воля, яка не спиниться ні перед чим, навіть не завагається знищити весь нарід, аби тільки досягти своєї мети, і могутня, майже непереможна, пропаганда.

Ворог не об'єднаний, Антанта, що мусіла взяти твердий провід у свої руки, не має сталого політичного пляну. Франція веде власну політику, Англія силкується якнайбільше використати для своєї економіки завірюху на сходї. Вона однією рукою дає, ніби помагає, другою сама ж псує справу.

До того ж ні Антанта, ні російські кола не вжили всіх заходів, щоб притягти до боротьби і всі новоутворені держави, використавши їхнє національне піднесення і свіжу, молоду творчу енергію, і таким чином збільшити свої сили і замкнути оточуюче коло.

Найбільша небезпека була для лівого крила Добрармії (головної, ударної сили білих), а тому активна участь у загальному наступі Української армії набирала великого значення.

Всього у білих було до 400 тисяч бійців на 10-тисячоверстовому фронті, а тому перемога тієї чи іншої сторони багато залежала від того, на який бік терезів кине свого гострого меча майже 100-тисячна Українська національна армія.

 

-----------------------------------------------------------------------

[20] Це був генерал обережний, що пильнував державного скарбу та добробуту своїх підлеглих. Для всього персонального складу своєї армії ген. Юденіч приховав у банках відповідну квоту, яку кожний співучасник або його родина при ліквідації армії, на випадок неуспіху, мав змогу одержати й забезпечити своє існування хоч на перші часи.