Микола Капустянський, Ген-Штабу Генерал-Хорунжий
Wyprawa Ukraińskich Armii Na Kijów-Odessę
(krótki wojenny-historyczny przegląd)

Przedmowa do drugiego wydania

Od autora. Plan pracy. Źródła.

Części I-II   (KSIĄŻKA Pierwsza)

Wstęp

Sytuacja na Ukrainie w grudniu  1918-go roku

Ogólny pogląd na wydarzeniu z 14 grudnia 1918 roku po 1 czerwca 1919 roku

Przyczyny naszych porażek

Organizacja Armii  UNR

Nasze siły

Organizacja sił bolszewickich na prawobrzeżu

Przejście Ukraińskiej  naddnieprzańskiej  armii do ogólnego

Przejście frontu i wyjście Ukraińskiego wojska
na linię Starokonstantynów-Proskuriw-Каmieniec Podolski

Proskuriwska operacja

Pierwszy okres Proskuriwskiej operacji

Ocena pierwszego okresu  Proskuriwskiej operacji

Drugi okres proskuriwskiej operacji (16.VI. - 25.VI.)

Uparte walki na naszym lewym skrzydle

Przegląd drugiego okresu Proskuriwskiej operacji

Trzeci okres Proskuriwskiej operacji

Przegląd operacji

Dodatki do częsci. І-ІІ

częsc ІІІ   (Książka Druga)

Przedmowa

Sprawa zawieszenia broni

Ocena warunków zawieszenia broni

Nowe widoki galicyjskiej armii i przygotowania do przejścia za Zbrucz

Usposobienia naszych armii

Cecha rządów  Naddniestrzańskiegi i Naddnieprzańskiego

Postępy w walce pod kamieńcem od  8 VII do 13 VII 

Przegląd walk od 8-gо do 13-gо VІІ.

Wachania dyktatora Petruszewicza

Walki w rejonie Jarmolińca od 13 VII do 15 VII  i wydarzenia na kierunku  Nowouszczyk

Przegląd walk z 13 do 15.VІІ. włącznie

Obrona Kamienieckiego zgrupowania i marsz Galicyjskiej Armii na Wielką Ukrainę

Atak 1-szej sowieckiej dywizji i nasz kontratak

Ocena ataku 1szej sowieckiej dywizji i nasz kontratak

Atak na Proskuriw

Wapniarska operacja

Polacy i ich stosunek do Ukraińskiej armii

Krótki przegląd strategicznej sytuacji na przeciwbolszewickim froncie w związku z operacjami armii Ukraińskiej

Piąta armia i sytuacja na polskim froncie

Kijów i Odessa

Przygotowania do operacji na Kijów i Odessę

Źmerińska operacja

Ocena Żmerińskiej operacji

Wyższy urząd kierowania armiami  UNR

Ofensywa na Kijów-Odessę

Pertraktacjie  z Polską

Ogólna ocena sił i kierunków

Pierwsza faza nastania Środkowej grupy na Kijów

Wschodnia armijska grupa (Naddnieprzańska armia) 

Sytuacja na Ukrainie do 22.VІІІ  ewentualne plany czerwonego dowództwa

Bojowe działania Ukraińskich Armii z 23 do 27.VIII

Działania Środkowej armii grupy i walki z 23 do 27.VIII . Druga faza

Działania naddnieprzańskiej armii przeciwko 45-ej sowieckiej dywizji

Ocena

Zdobycie Kijowa i walki za Korosteń

Dodatki do częsci. ІІІ

Metodyka. Ogólne orzeczenie.

©  Materiały do wojennej historii. Książki pierwsza i druga. Мюнхен - 1946. UNRRA Team 1066.  Książka pierwsza: В-во "Хвильового", Buch und Kunstdruckerei Hanns Lindner-München 23.  Książka druga: Drukarnia С. Слюсарчук, Мюнхен, Розенгаймерстр 46а. 27 Oct. 1946.

ген. Микола Капустянський, 1940-і роки МИКОЛА КАПУСТЯНСЬКИЙ (1.II.1879 - 19.II.1969) —  wybitny ukraiński wojskowy i polityczny działacz, generał-chorąży Armii UNR 1904-1905 рр.Urodził sie w  Czumakach, Katerinosławskiej gubernii. Uczestniczył w Rosyjsko-Japonskiej wojnie.  W 1912 roku ukończył Akademię Sztabu generalnego w Petersburgu. Podczas Pierwszej światowej wojny był pułkownikiem Generalnego sztabu rosyjskiej armii i kierownikiem sztabu dywizji.

Latem 1917 roku Kapustianski stał się jednym z inicjatorów kształtowania ukraińskich wojskowych części w rosyjskiej armii. W sierpniu 1917 jego mianowano go kierownikiem sztabu pierwszej dywizji Pierwszego Ukraińskiego Korpusu pod dowództwem Paweła Skoropadskiego. У січні 1918 - начальник штабу Північно-Західного фронту, де йшли запеклі бої з більшовиками. За Директорії УНР виконував обов'язки Головнокомандуючого з військових операцій, а згодом генерал-квартирмайстра штабу Армії УНР. У серпні 1919 під час спільного походу Армії Української Народної Республіки та Української Галицької Армії на Київ і Одесу очолював оперативні відділи об'єднаних армій.

Після завершення Визвольних Змагань 1917-1921 рр. Микола Капустянський був інтернований у польському таборі Ланцут. Згодом жив у Польщі, з 1923 року - у Парижі. Брав активну участь у житті української громади у Франції, де в 1932 організував громадсько-культурну організацію - Український Народний (пізніше - Національний) Союз, в 1932-38 - голова УНС. Капустянський був одним з засновників і провідних членів Організації Українських Націоналістів. У січні-лютому 1929 став учасником Першого Конґресу Українських Націоналістів, на якому обраний заступником голови Президії Конґресу. Увійшов до складу Проводу Українських Націоналістів, а згодом призначений військовим референтом ПУН (з 1933 - співкерівник референтури разом з ген. В. Курмановичем).

У 1930-х рр. ген. Капустянський керував перевишколом колишніх старшин Армії УНР і УГА у станиці ОУН неподалік Данціґа, з 1930 видавав у Франції журнал "Військові Знання". В серпні 1939 учасник II Великого збору ОУН у Римі. З лютого 1940 після розколу в організації належав до ОУН (М). Протягом Другої світової війни виконував обов'язки заступника голови Української Національної Ради в Києві.

В післявоєнний час жив у Німеччині. В липні 1948 був призначений міністром військових справ Уряду УНР в екзилі. Помер і похований у Мюнхені (Німеччина). Автор книги "Похід Українських армій на Київ-Одесу в 1919 р." (1921-22, 1946), числених статей на воєнну тематику.

Довідник з історії України

Василь Заєць

ДО 125-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ КАПУСТЯНСЬКОГО

Про нього українські військовики з великою повагою говорили: "Головний мозок нашої армії!"

Народився Микола Капустянський 1879 р. в селі Сумаки на Катеринославщині. Навчався в Чугуївському військовому училищі. 1912 р. закінчив академію Генерального штабу.

Під час Першої світової війни командував піхотним полком, виконував обов’язки начальника штабу піхотної дивізії. Всім серцем привітавши українську революцію, Микола Олександрович все своє подальше життя віддав боротьбі за волю і долю українського народу. Він на противагу переважній більшості тодішніх політичних лідерів України, добре розумів, що новопостала держава зможе вистояти на нещадних вітрах історії тільки тоді, коли нація перетворяться з плебея на аристократа, а для цього необхідно було мати потужну армію. Тож наприкінці 1917 року Капустянський перевівся в 34-й армійський корпус генерала Павла Скоропадського, допоміг його українізувати й перетворити на 1-й Український корпус. Найкращі операції, здійснені корпусом проти більшовиків, були розроблені полковником Капустянським. Генерал Скоропадський, відвідуючи Центральну Раду, брав з собою Капустянського: гострий на язик полковник знав, якою мовою розмовляти і як поводитися з тим чи іншим політиком.

За короткий час популярність полковника настільки зросла, що йому було зроблено чимало досить вигідних пропозицій, зокрема стати начальником штабу відомої монархічної Південної добровольчої армії. Але він усім відповідав: "Я - український офіцер!"

Під час протигетьманського повстання Капустянський підтримав Директорію. З прибуттям до Києва армії Директорії пішов працювати в її штаб.

Був дуже цілеспрямованим, комунікабельним, чуйним. Цікаве таке порівняння. Командири дивізій в скрутний час зверталися до командира армії Василя Тютюнника з благаннями забезпечити їх набоями і чули відповідь: "Набоїв нема. Де я візьму їх?" По-іншому відповідав начальник оперативного відділу штабу Капустянський: „Голубчику! Потерпіть! Ви ж „залізні”!

Після поразки національних визвольних змагань Капустянський разом зі штабом армії виїхав до Польщі. Тут він закінчив військово-стратегічне дослідження "Похід українських військ на Київ-Одесу", де піддав суворій критиці політику Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, лідерів Західно-Української Народної Республіки, що призвело до розриву з багатьма колишніми друзями.

Через кілька років Микола Капустянський став членом Української Військової Організації, очолюваної полковником Євгеном Коновальцем.

У 1934 р. генерал-хорунжий Капустянський організував у Парижі Українську громаду. Після того як до неї увійшли ще кілька українських товариств, виник Український Народний Союз, який став одним із співзасновників Організації Українських Націоналістів. Як член Проводу ОУН, Капустянський займався переважно військовими питаннями, активно виступав у націоналістичній пресі.

Наприкінці 1941 р. з дозволу німецької влади Капустянський створив у Києві Українське Військове Товариство ім. Павла Полуботка. Та вже 13 грудня того ж року гітлерівці почали арешти членів ОУН, і Капустянський емігрував до Відня.

В 1948 р. в Німеччині постала Українська Національна Рада, до якої Капустянський увійшов як представник ОУН. Незабаром його було підвищено у званні до генерал-поручника, згодом - генерал-полковника.

Помер видатний український військовий і громадський діяч Микола Капустянський 1969 р. у Мюнхені.

"Нація і Держава", 26 липня 2004 р.