РОЗДІЛ V

НАШІ СИЛИ

Реорганізація.

Наприкінці відступу завдяки героїчним зусиллям Штабу, на бік якого також стала частина преси, вдалося скоротити отаманів, зменшити кількість тактичних одиниць і створити кадри регулярноі армії. Правда, в боротьбі з отаманією ролю відігравав і природний добір: все авантурницьке, випадкове не витримало тягару походу і розпорошилося. Зникали отаманчики, розвіялося багато поодиноких загонів, пішла додому велика кількість мобілізованих козаків, особливо з Лівобережжя, забравши з собою кріси, предмети обмундировання та амуніцію.

В армії залишився, за невеличким винятком (Холмська дивізія), здоровий і дужий елемент, національно настроєний і переконаний противник большевиків.

Було вирішено перевести до кінця квітня строгу реорганізацію української армії.

Числені окремі частини сполучити в 11 дивізій, в кожній по 3 полки піхоти, з одним гарматним полком і кінною сотнею. Для зручнішого керування ними і маневрування позводити ці дивізії в окремі групи, по 2-3 дивізії. В кожній групі до груп малося додати по бригаді кінноти та важку полкову гармату. Корпуси яко тактичні одиниці касувалися.

На жаль, поляки й большевики своїм погодженим наступом стали на перешкоді до закінчення цієї організації і цілковитого її переведення в життя.

Січовики. От. Коновалець.

На початок наступоної кампанії до розпорядимости нашого командування були такі сили: Група Січових Стрільців - 10 та 11 дивізії С.С. і 9 Залізнична. Штабів для 10-тої та 11-ої дивізій ще не було сформовано і Штаб групи керував всіма своїми частинами безпосередньо, що відбивалося негативно на операціях цієї групи.

Командував групою отаман Коновалець, старшина австрійської служби, діяльний творець січовиків. Був командиром корпуса С.С. при наступі на Київ війська Директорії. У Києві вiдiгравав видатну ролю командира Осадного корпусу. Розумна людина, дуже честолюбна, чудово орієнтувався в різних політичних течіях. Уміє підтримувати свій авторитет і заступництво перед підлеглими і здобути від них поваги. Бойове керівництво військом він покладав на своїх начальників штабів, даючи їм вільну руку і санкціонуючи їх розпорядження.

Взагалі більше політик і дипльомат аніж військовик.

Начальником Штабу під цей час був Генерального Штабу підполковник Безручко.

Частини С. С. складалися з галичан і наддніпрянців на 50%. До них у Києві прилучилися полки з Сердюцької дивізії. Група С.С. це одна з краших бойових частин і з міцною дисципліною, ядро армії Петлюри в його операціях на Київ підчас боротьби з гетьманцями. С.С. виявляли велику самостійність, не завжди рахуючись з розпорядженнями вищого командування, що шкодило справі. Цю групу було краще за інші забезпечено всім потрібним. У неї було найбільше гармат і скорострілів. За нею йшли цілі ешелони з постачанням.

Будучи перетомлені від сильних боїв частини С.С. всеж таки як з огляду на свій склад, так і на моральний стан були ще здатні до активних операцій.

Запорізька група. Полк. Сальський.

Многостраждальна Запорізька група - не мало було над нею зроблено експериментів,12 але цей сильний військовий організм не зруйнувався. Надто міцний фундамент заклали при заснуванні запорізьких частин отаман Натієв і Балбачан. На долю Запоріжців підчас боїв за Лівобережжя було випало тяжке завдання оборони Харківщини, де вони й понесли великі втрати. Надалі вони прикривали район на південний схід від залізниці Фастів-Козятин-Жмеринка. Нарешті, як уже зазначено вище, пробилися до Дністра й обібрані до нитки "дружньою невтральною" Румунією, зосередилися в районі Радивилів-Н.Почаїв. Голі, хворі й беззбройні Запоріжці мали високий дух.

Дуже гарний склад старшин, багато кадрових. Були й такі командири полків, що розпочали свою службу простими козаками в запорізьких частинах і просунулися вгору завдяки своїм великим бойовим чинам на очах Запоріжців. Міцне злютовання поміж старшинами та козаками. Своєрідна й сувора дисципліна. Кожна дивізія ба навіть полк мали свою визначену фізіономію. Дисонанс в Запорізьку групу вносили гайдамаки - елемент надзвичайно хоробрий - називали себе частиною "політичною" і вдавалися в політичні авантури. Керував ними от. Волох.

До складу Запорізької групи увійшли 6, 7 і 8 Запорізькі дивізії.

Командування групою в цю тяжку хвилину перейняв Генерального Штабу полковник Сальський (випуска 1912 р. з Академії), розумний, дуже здібний, з великою ініціятивою та ерудицією, не завжди стриманий.

Полковник Генерального Штабу Воскобойників був начальником Штабу. Гарний старшина, криштальово чесний і скромний, святий працівник.13

Між Січовиками та Запоріжцями тривало суперництво за перше місце в Українській Армії, але як ті, так і другі мали свої великі заслуги перед Україною.

Волинська група. полк. Петрів.

Волинську групу було утворено в часи нашого останнього прориву на Проскурів з першої Північної дивізії - частин, підлеглих отамановi Оскілкові, що оперували на Волині проти большевиків - і 4-тої Холмської дивізії, в склад якої входили рештки частин Холмського фронту генерала Осецького, що оперували раніш на Волині проти поляків.

Ці частини деморалізував несподіваний удар поляків у тил в районі Луцька й авантюра Оскілка. Найкраща з цих частин це Північна дивізія. Нею командував отаман Ярошевич (Генерального Штабу генерал-лейтенант російської служби).

При Волинській групі перебувала Юнацька Школа, невелика, але видатна бойова одиниця під командою Генерального Штабу полковника Петрова - він же перебрав командування Волинською групою.

Ген. Штабу полк. В. Петрів випуску 1910 року з Академiї. Хоробрий. Вдало керував своїми частинами в боях, особливо кінним полком Костя Гордієнка. Був для вояків зразком, прикладом своєю відвагою в боях. Здібний, працездатний, творчий, темпераментний, а часами й неурівноважнений в своїх потягненнях. Мав звязки з лівими українськими партіями (есери). Вони згодом висунули кандидатуру полк. Петрова на Військового Міністра.

Запорізька Січ. Отаман Божко.

Друга дивізія (Запорізька Січ) - її перевезено разом з Запоріжцями через Румунію. Командував нею отаман Божко. Дуже цікава особа, типовий отаманчик і авантюрник високої марки, до того ж не цілком нормальний. Мріяв про гетьманство, звичайно про себе. Пробував воскресити всі звичаї Запорізької Січі у тому вигляді, який вона мала в ХVІ столітті. Отаман Божко сформував для особистої охорони бунчуковий курінь, вірно йому відданий. Усі справи обговорювались прилюдно всім курінем під його головуванням.

Божко підписував свої розпорядження тільки гусиним пером. За Божком носили булаву (він її взяв з Музею ім. Поля в Катеринославі) і творив силу різних чудасій.

У справах військових отаман Божко не дуже визнавався, одначе, відзначався особистою хоробрістю та відвагою. Його оточувала ціла зграя авантюрникїв. Всеж треба зазначити, що в стройових частинах Січі було багато хоробрих стійких старшин і козаків; вони не поділяли свавільничих інстинктів свого шефа. Штаб Армії домагався розформування цієї екзотичної бойової одиниці або призначення для неї відповідного начальника. На жаль, наших застережень не було взято під увагу.

Наказний Отаман Осецький з дозволу Симона Петлюри наказав розгорнути Запорізьку Січ і назвати її 2-ою піхотною дивізією. Її начальником лишився отаман Божко. Це невдале призначення відразу ж дало багато сумних наслідків.

3-тя дивізія. Підполк. Удовиченко.

Нарешті сформовано 3-тю дивізію з загонів Шаповала й Шандрука, що тримали фронт проти большевиків вздовж ріки Збруч в Галичині. Начальником дивізії призначено молодого підполковника Удовиченка, що скінчив один курс російської Академії Генерального Штабу. Видатний старшина, шляхетна, скромна людина і талановитий керівник дивізії. В своїх операціях виявляв розумну самодіяльність і велику активність. Завжди своїми рішучими атаками попереджував ворожі зосередження і заміри.

Артилєрія, кіннота та технічне військо.

Через тривалі бої та перегруповання гармату розподілялося в дивізіях і групах дуже нерівномірно. Найбільшу кількість гармат мала група С.С. (гармат в стані чину від 40 до 50, з них дві тяжкіх батарей).

Запоріжцям Штаб Армії встиг передати на всі три дивізії не більше як 8 гармат.

Волинська група: Північна дивізія мала артилерійський полк, а Холмська - лише одну батарею.

До третої дивізії полк. Удовиченка передано тимчасово гармату різних частин, а саме до 16 гармат.

Тяжкий гарматний дивізіон Запорізького корпусу Алмазова, що не брав уділу в переїзді через Румунію, теж тимчасово перебував при 3-тій дивізії.

До 2-ої дивізії було приєднано під Волочиськом із загону Ляєра, що оперував на Галицькому фронті, дві легких батареї та одну гавбічну. Всього в Армії залишилося до 120 гармат.

При кожній групі формувалося бригаду кінноти, але ця справа йшла з малим успіхом.

Так лише при групі С.С. малася вже групова кіннота, а саме кінний дивізіон Бориса (до 200-250 шабель при 2-х гарматах).

При Запорізькій групі також організовувалось бригаду з полку Чорних шликів (200 шабель при 2-х гарматах).

При кожній дивізії свої кінна й технічна сотні.

Запасові частини.

Кожна дивізія мала свій запасовий курiнь, з якого брала поповнення. У С.С. були більш розвинені запасові частини. У них був кіш (запасова бригада). Він складався з вишколу (школа навчання молодих козаків), двох запасових куренів для кожної дивізії (з мобілізованих), одного скорострільного куреня, запасової батареї, запасової кінної сотні та запасової технічної сотні.

Загальна кількість багнетів.

Загальне число багнетів і шабель Української Наддніпрянської Армії було приблизно таке:14

Група С.С. (10-та і 11-та дивізії С.С. і 9-та Залізнича) до 4500 багнетів і шабель та до 200 скорострілів.

Запорізька група - 3000 багнетів і шабель та 16-20 скорострiлів на всі три дивізії.

Волинська група, найменше зорганізована, нараховувала 4000 багнетів і шабель та 60 скорострілів.

Запорізька Січ (друга дивізія) - до 1000 багнетів і шабель та 30 скорострілів.

Третя дивізія - 1200 багнетів і шабель і до 50 скорострілів.

Всього 14-15 тисяч багнетів і шабель, 350-380 скорострілів, 120 гармат. Загальна кількість людей доходила більш ніж до 30 тисяч.

Постачання.

Всякого роду припасу для армії, амунiцiї, обмундировання та особливо вогнеприпасу майже не залишалось.

Силу військового майна нами залишено на території України зза неможливости в свій час його евакувати. Воно або попало до рук большевиків або пограбовано місцевим населенням і розікрадено деякими недобросумлінними агентами нашої влади.

Особливо поживилися залізничники.

Всеж міліардове військове майно, яке з великими труднощами вдалося взяти на нашу базу Броди-Тернопіль-Волочиськ захоплено польським військом. Йому дісталися в Красному авіяційна база, в Бродах - найкраща в Росії рухома майстерня і радіосклепи та величезна кількість іншого припасу. Найбільшою ж утратою для Української армії було залишення нами склепів з огнеприпасом та зброєю.

До цього ж і Румунія, як уже зазначено, легально відібрала від нас дорогоцінне військове майно.

Українська Наддніпрянська Армія не мала бази і не передбачалося поповнення наших запасів притоком їх зза кордону. В розпорядимости інтендантства армії було 110 тисяч російського взірця патронів, до 3-4 тисяч гарматних набоїв. Як що брати це на европейський масштаб, то це - нічогісько.

Невелика кількість огнеприпасу ще лишилася безпосередньо при війську.

В частинах відчувалася велика недостача лікарського персоналу і майже повна відсутність різного роду медикаментів.

Ось з якими засобами йшла героїчна Українська армія визволяти свій рідний край.

Про організацію Української Галицької Армії буде сказано далі.

 

-----------------------------------------------------------------------

[12] За командирів корпусу призначалися відомі авантурники або неуки (Данченко, Волох та ін.), ще до того ведено агітацію різними партіями (особливо есерами), які не могли помиритися з організованістю цієї групи.

[13] Помер року 1919 у липні, надірвавшися від перевтоми.

[14] Багнетами я називаю тільки фактичне число бійців в піхоті (сюди не втягнено скорострільчиків, звязок, розвідчиків та гарматчиків).