ПРОВІДНА СИЛА
«Просвіти»

Національна ідея має надзвичайно широке поняття, що охоплює систему поглядів етносу, його загальні принципи життєдіяльності, уявлення про основну мету, до якої він прагне у своєму історичному поступі.
Будучи своєрідною філософією життя народу, ці принципи базуються на спільному історичному досвіді, спільній території, культурі, мові, побуті, традиціях і звичаях. Вона завжди жива, як жива українська душа.
Історія переконливо відкинула пропагандистські трюки на предмет того, що національна ідея не спрацювала в Україні. Такі заявки не мають ніяких під собою підстав, а насправді є чистої води провокацією, приниженням гідності українства. Українці були, є і завжди будуть самі собою із своєю національною окремішністю, своїми духовними цінностями, своєю стратегією життя.
Українська національна ідея виростала на багатющому ґрунті нашої духовної культури, засадах народної пісні і думи, українському слові.
Тобто це наша сутність, це те, що дано Богом, і його ніхто не може забрати, це стан нашої душі, генетичний код кожного українця. Як потужна духовна потуга національна енергія у певних історичних умовах гуртує і надихає людей на величні та благородні справи.
Українська національна ідея бере свій початок із глибини віків, у історичному корінні життя наших пращурів. Українці завжди покладалися на власні сили, творчу працю, особисту ініціативу. Все це знайшло свій відбиток у національному характері українців із надзвичайно тонким відчуттям гармонії з природою. Такі риси, як  працелюбність, терпеливість, ліричність, почуття господаря,  розвинуте почуття справедливості — притаманні нашому етносу.
В силу історичної долі територія України, де споконвічно живуть українці, була розшматована між агресивними сусідами, що насаджували свої порядки, свої ідеї, чужі стандарти, але духовна стійкість є настільки сильна в українців, що більшість етносу вистояла і зберегла свою ідентичність проти шаленої асиміляції. Звичайно, дуже багато духовних провідників переходили на службу до чужинців, що й зараз має місце. Отож і маємо у нашій історії, за словами І. Огієнка, дві культури — одна «панська», а друга «мужицька».
У процесі історичного розвитку національна ідея завжди мала своїх носіїв, які не тільки формували її мету і завдання, а й активно пропагували, намагалися її реалізувати серед народу. Тут необхідно виокремити Івана Мазепу, Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Євгена Маланюка, Олега Ольжича та багатьох інших.
Провідне місце в історії української ідеї займає Товариство «Просвіта», де жертовно працювали кращі сини й дочки українського народу. Вони своєю працею возвеличували свій народ, несли людям світло, знання і добро.
«Просвіта» народилася на основі української національної ідеї, духовних цінностей нашого народу, насамперед мови, культури, його традицій і звичаїв. Наука підтвердила, що історичний феномен «Просвіти» полягає в тому, що вона поєднувала завдання національно-культурного руху із вирішенням кон- кретних соціальних проблем українців. Невелика група української національно свідомої інтелігенції 8 грудня 1868 року, зібравшись у Львові на збори, об’єдналась в організацію, щоб спільними зусиллями служити українському народові, відстоювати його ідеали, його національні інтереси, закріпивши основи діяльності у Статуті. Це був внутрішній поклик душі.
Програмно-організаційні засади найбільшої, найвпливовішої і найпотужнішої української організації як у минулому так і тепер визначили напрям розвитку «Просвіти». Це чудовий зразок національно організованої думки другої половини ХІХ — першої половини ХХ століття, яка зуміла не тільки зорієнтуватись за умов іноземного панування, але й забезпечила життя організації, здатної розвиватися, вдосконалюватися, витримувати удари і суспільні потрясіння й вести народ до означеної мети — національної просвіти в загальнонаціональному розумінні, для творення духовних основ нації, через організаційне згуртування народу й вироблення загальнонаціональної психології, державницької свідомості.
Найважливішою рисою «Просвіти» став багато-гранний характер її діяльності, що поєднав просвіт- ницьку роботу через поширення знань, працю на ниві освіти, видавничу і господарську діяльність, кооперативний рух, а найважливіше — національне виховання народу, копітка робота щодо формування національної еліти українського суспільства. Із «Просвіти» вийшла ціла плеяда громадських, політичних і державних діячів.
Національна ідея окремішності неминуче переростає в ідею незалежної національної держави, через яку реалізуються національні інтереси і стратегія філософії багатогранного життя народу. Тільки держава може забезпечити цілісність етнічної території, гарантувати національну безпеку, сприяти розбудові власної економіки, задовольняти духовно-культурні потреби народу.
Саме державницькі ідеї, якими опікувалася «Просвіта», стали основою і провідною силою ІV Універсалу, яким проголошувалась Незалежна Самостійна Українська Держава. Тут знайшли втілення патріотичні ідеї І. Мазепи, які народили українця-самостійника, традиції героїчної Коліївщини, геніальні думи Т. Шевченка, щоб нарешті ожила слава України, в якій буде своя правда, і сила, і воля.
Державницький дух, свіжий вітер свободи породив і окреслив масовий героїзм у боротьбі за національні інтереси саме серед простого народу. Коли провідники УНР потонули у безплідних дискусіях та невизначеності, то люди, які виросли на чорному хлібі народної, «мужицької» культури, одразу все зрозуміли. Національний дух розцвів буйним цвітом у душах більшості українців. Але, на жаль, цей дух і стихійна визвольна дія нації не мали політичного проводу, що очолив би націю і керував її боротьбою.
Яскравою зіркою на українському небосхилі сяє героїзм молодих і свідомих лицарів, які пішли у вічність у 1918 році під Крутами за волю України. Тим самим показали силу духу і незнищенність української нації. Вони пішли захищати Батьківщину, яку найбільше любили, на відміну від тих політиків, котрі розпустили військо і повірили у примари якоїсь демократії. Вони загинули за власну віру, за українську ідею.
Як продовження славних традицій героїв Крут понесла український факел мужності, лицарства і геройства за святу українську справу Українська Повстанська Армія. Це одна з найсвітліших сторінок в українській історії. Вояки УПА, натхнені національною ідеєю, жертвували життям в ім’я великої мети.
І скільки б усілякі зайди не називали їх бандитами, вони для нас, українців, — справжні герої, лицарі духу українського. Саме висока національна ідея стала рушійною силою, основою героїзму для молодих крутян у 1918 році, вояків УПА під час війни 1941—1945 років і у 70-х для Олекси Гірника як вияв незламної сили духу проти російського поневолення.
Сьогодні Україна, як ніколи, потребує культу лицарства, культу величі й самоповаги, щоб почуватися вільно і гордо у цьому світі. Бо, як показує життя, ні багатющі чорноземи, величезні природні багатства, ні розум, ні мільйони убієнних не можуть бути запорукою процвітання і достатку, задоволення культурно-духовних потреб. Над цим усім ми маємо поставити культ сили духу, бо духовне — первинне.
«Просвіта» стояла біля витоків українського національного відродження. Сьогодні одним із основних завдань є виховання і об’єднання національної еліти, яка працюватиме для форму- вання саме нації і національної держави. Консолідуючим фактором суспільства є українська мо- ва — той політичний чинник, який може сконсолідувати український народ. Нині маємо Конституцію України, де ст. 10 закріплено державність української мови, маємо Державну програму розвитку мов (1990), постанову Кабміну від 8.09.1997 року, маємо Раду з мовної політики при Президентові України, рішення Конституційного Суду (грудень 1999 року), а стан з українською мовою дійшов до критичної межі. Такого не було навіть за  комуністичних часів.
Процес руйнації української мови, української духовності розпочався в 1994 році із сумнозвісної інавгураційної промови Президента України, коли було заявлено про надання російській мові статусу офіційної. Цей процес продовжується досі. І результат усім нам очевидний.
Причин можна назвати багато, але головна в тому, що відсутня тверда, послідовна і принципова позиція державної влади у цій справі. Точаться лише пусті балачки. Висувається хибна теза про первинність економіки, всього матеріального, а духовне, питання мови відсувається на другий план, а то й до уваги не береться.
Українська мова демонстративно ігнорується більшістю вищих посадових осіб у державі. Мо-ва — це дух нації. До того часу, доки буде ігнорува- тися посадовцями духовна основа суспільства, тобто весь комплекс духовної сфери, то про будь-яке поліпшення не можна і мріяти.
Така політика веде не до згуртування нації, її миру та злагоди в суспільстві і зосередження уваги еліти на вирішенні пекучих соціально-економічних проблем, а до загострення суперечностей у духовній сфері.
Окрім того, відсутня державницька політика у сфері міжконфесійних стосунків. Викликає подив і нерозуміння загравання влади то з однією, то з іншою гілкою Православної церкви.
Крім шкоди та загострення суперечностей на релігійному ґрунті, це нічого не дасть.
Як показує практика, в цій ситуації «Просвіта» не вдається до плачів, не чекає манни з неба, а наполегливо повсякденно працює. Можливо, ще не так, як цього хотілося б, але твердо і послідовно рухаємося вперед, щоб бути біля чистих українських джерел, бо в іншому випадку 40-річний стандартний термін — поки всі плакальники не вимруть.
Один із механізмів утвердження української справи, національної ідеї «Просвіта» використовує і буде ще інтенсивніше використовувати — це звернення до міжнародних організацій, міжнародної спільноти про факти грубих порушень національних прав українців на одержання освіти, інформації рідною мовою та задоволення духовно-культурних потреб.
Ми налаштовані рішуче, не зупинимося ні перед чим у відстоюванні національних інтересів українського народу!

Микола НЕСТЕРЧУК,
відповідальний секретар Товариства «Просвіта»

 

До змісту книги ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ПЕРСПЕКТИВУ?