ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

ДРУГА КОНФЕРЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІЯЛ-ДЕМОКРАТІЇ АВСТРІЇ* 

27 січня нов. ст. (1906) відбулась у Львові конференція української соціял-демократії Австрії. Скликано її для розв'язання деяких організаційних і програмових питань; головним же мотивом було, очевидно, вияснити відношення партії до проектованого закону про зміну загального виборчого права до парляменту і виробити відповідну тактику в боротьбі за це право.
Ще десять років тому австрійська соціял-демократія подала гасло до цієї боротьби — і одна з її складових частин українська соціял-демократія не переставала від часів своєї появи аґітувати за ці гасла серед широких мас українського народу в Галичині, підносячи скрізь, на кожному зібранні, при кожній нагоді велику потребу в зміні виборчого закону. І коли тепер по всій Галичині рух за загальне виборче право розлився бурхливим потоком, збудив до життя навіть відсталі і темні елементи населення, коли там на тисячних зборах народ грізно і рішуче вимагає від центрального правительства віденського добровільного внесення в парлямент проекту про зміну виборчого права, загрожуючи в противному разі такими ж методами боротьби, якими бореться революційний народ „за кордоном", в Росії; коли в Галичині від часу конституційної австрійської ери не чулось такого високого піднесення народнього життя і народніх сил, — то у всьому треба більше всього завдячувати українській соціял-демократії. Вона підготовила цей рух, вона кидала в народ демократичні гасла, вона шляхом усної і літературної пропаганди проводила всю ту тяжку підготовчу роботу, наслідки якої відбуваються перед нашими очима. Через зміну виборчого закону народні маси, а в першу чергу, робітничі — матимуть змогу впливати на хід державного життя в напівабсолютистичній Австрії і утворювати більш відповідні і сприяючі умови для боротьби робітничої кляси. І коли ці перспективи, які відкриваються для широких народніх мас зі зміною виборчої ординації, являються одним із могутніх моторів народнього руху в цілій Австрії, то в Галичині вони набирають особливої ваги і значення, дякуючи специфічним галицьким відносинам.Політичне і економічне панування польської шляхти руйнуюче відбивається тут на всіх сторонах життя народнього. Галичина ще й тепер — царство польських феодалів. Дякуючи їхньому упривілейованому становищу, народ тут немає жадних майже прав; конституція для нього існує більше на папері, він не може впливати на напрям і характер місцевого законодавства, дякуючи куріям і страшним злочинствам адміністрації під час виборів. Цілком зрозумілим після цього стає страх галицьких верховодів, коли в Галичині подуло новим вітром і народ рішуче виступив на оборону своїх горожанських прав. І адміністрація і краєві посли (знамените „польське коло") почали вживати всіх засобів, аби представити центральному віденському правительству всю ту небезпеку, всю ту шкідливість, яку може принести краєві дарування народові загального виборчого права. Казалось про некультурність і дикість „хлопа", особливо русина, про його ненависть до пана, про варварство, про національну ненависть межи русинським і польським населенням, про нову „гайдамачизну", яка кров'ю і пожежами має зазначити свій шлях в боротьбі за загальне виборче право.1 „В цілях спокою і культури і добробуту населення", (чит. шляхти) правительство прикликалось не допустити до цього грізного постраху і забезпечити населенню можливість спокійного життя. Такі і подібні їм провокації сипались з боку польської шовіністичної преси і лише дякуючи витривалості і тактиці народніх русинських діячів, всі ці заходи польської шляхти не мали успіху. При таких обставинах скликана була конференція.
В порядку денному стояли між іншим, крім а) боротьба за загальне виборче право, ще й такі пункти: в) революція за кордоном (наше ставлення до українських партій на Україні) і с) аґрарна програма.
На з'їзд приїхало більше як 90 делеґатів — селян від різних партійних організацій, розкинутих по всій Східній Галичині. Від одного Збаразького повіту, охопленого наскрізь і більше, ніж який інший повіт Галичини, соціял-демократичною пропаґандою, були представлені делеґати від 40 селянських організацій. Крім цих делеґатів виділялись 7 делеґатів з Буковини, — краю, в котрому лише останніми місяцями почала розвиватися українська соціял-демократія, також із Станиславова, Сокаля, Дрогобича і інших міст Галичини.
Крім того на конференцію приїхали делеґати від інших соціялістичних партій а) від Української Соціял-Демократичної Робітничої партії2 (С. Тагон3); від Польської Партії Соціялістичної (Жонґвилович), від Польської Партії Соціял-Демократії Галичини і Шльонську (посол Дашинський і Діаманд), від Чеської Партії Соціял-Демократичної (Немец — редактор „Pravo Lidu").
Головою конференції був обібраний Д-р Яросевич.
Після вступного слова голови, що підкреслив значення конференції „в так важній порі, коли важиться доля українського народу по цей і по той бік Збруча, коли на цілім просторі нашої землі піднялися наші товариші за здобуття кращих умовин життя нашому народові" — виголосили свої привітні промови делеґати представлених на з'їзді партій. З особливим ентузіязмом і приязню були прийняті промови делеґата української соціял-демократії — Тагона і чеської — Немеца.
Після привітів конференція перейшла до обсудження рефератів: а) Наше становище до українських партій за кордоном; б) Боротьба за загальне право виборче; ц) Організаційне питання; д) Аґрарне питання конференція, з огляду на брак часу, не обсуджувала, обмежившись постановою відкрити дискусію на сторінках партійного органа „Волі" з приводу проекту програми аґрарної, укладеного д. Оґродником.
Реферат на тему „Наше відношення до українських партій за кордоном" був виголошений М. Ганкевичем. Виголошений з надзвичайним захопленням — він викликав і своїм змістом і пропонованими в кінці реферату резолюціями цілу бурю оплесків. Подавши критику програм і діяльности українських демократичної і народньої партій, референт довше застановився над діяльністю У. С.-Д. Р. П. — бувшої Р. У. П. „За кордоном, казав він, між іншими партіями працює серед українського народу У. С.-Д. Р. П. Завзяття, з яким вона вела боротьбу і працю серед українського пролетаріяту, належить тим більше піднести, бо тільки вона переорала твердий ґрунт індиферентизму українського народу. На одно звертаємо увагу: коли на Україні були часи тиші, коли мовчали всі партії (українські) за кордоном, то одинокою партією, котра високо несла прапор революційного слова, була Р. У. П. Відси знов вказівка, що і на будуче ширителькою нового життя буде лише вона; що одиноким піонером, поборником волі і поступу буде завсіди тільки пролетаріят, що горнеться під червоним прапором соціял-демократії. Наша організація може похвалитися, що навіть тоді, коли революція не прийняла таких блискучих форм, — вказала на ціле небезпеченство для українського народу того темного царства абсолютизму; вказувала на той тісний зв'язок того, що діялося за кордоном, з нашим рухом в перших початках свого існування, в перших числах „Волі". Тим більшим завданням і обов'язком нашим є підчеркнути тепер на всіх вічах, на всіх демонстраціях, що ми не є обмежені на австрійський кордон, що ми йдемо не тільки до боротьби за загальне право голосування, але що ми повинні прислухатись до руху по той бік Збруча і подавати нашим товаришам-братам руку задля спільної боротьби".
Референт ставить резолюції: одну загальну з приводу революції в Росії, другу — в справі відношення до У. С.-Д. Р. П. Обидві резолюції приймаються конференцією серед загального ентузіязму і бурхливих оплесків.
Текст обох резолюцій слідуючий:
І. „З'їзд Української Соц.-Дем. Партії, зібраний в днях 27 і 28 січня 1906 р. у Львові, пересилає найсердечніший привіт і вирази найвищого подиву усім, що ведуть геройську боротьбу за волю в царській імперії; — в першій мірі революційному соціялістичному пролетаріятові усіх народів, від котрого ударів захитався царат.
З'їзд вітає з найвищою радістю цю боротьбу і має певну надію, що боротьба ця скінчиться незадовго побідою революції і упадком царату. Упадок царату дасть волю і простір робучому людові в його боротьбі за кращу будучність; упадок царату дасть поневоленим народам змогу свобідного розвитку, змогу здобути волю і політичну самостійність.
Упадок царату — це упадок реакції в цілій Европі — це сигнал для соціялістичного пролетаріяту всіх країв, що зближається час визволення працюючих кляс з ярма неволі, визиску і темноти, що зближається час соціяльної революції".
II. „З'їзд української соціял-демократії (в Австрії) пересилає братерський привіт У. С.-Д. П. за кордоном, складає їй вирази подиву для її боротьби і праці, веденої серед тяжких обставин, веденої з тяжким трудом серед байдужого до недавна політично українського народу. Її праця і боротьба, її зріст і розвиток — це для нас запорука, що полум'я революції запалить і українську суспільність та що прийде час, коли над заваленим кордоном, в рядах міжнароднього пролетаріяту, стане з'єднаний український пролетаріят до боротьби за здійснення соціялізму".
Конференція перейшла до другої точки денного порядку: загального виборчого права.
Відповідний реферат на цю тему був виголошений Вітиком. Вияснивши значення загального виборчого права для українського пролетаріяту і зазначивши провокаційне становище в цій справі польської шляхти і цілої галицької адміністрації, референт прийшов до висновку в необхідності спокійної витривалої тактики в боротьбі за це право з боку ширших мас українського народу.
Умотивована резолюція прийнята одноголосно конференцією, в справі тактики щодо боротьби за загальне виборче право, звучить так:
„З'їзд української соціяльної демократії заявляє, що загальне, рівне, безпосереднє і тайне право виборче є справою неминучою і конечною. Не можна собі прямо уявити Австрії, яко держави, коли б в найближчій порі не було заведене загальне, безпосереднє, рівне і тайне право виборче. Коли б правительство не зважилось дати це право, — Австрія стала б руїною, яко держава. З'їзд вітає радісно незвичайний рух нашого українського пролетаріяту, який в останніх часах розвинувся за загальним, безпосереднім, рівним і тайним виборчим правом. Цей рух, це — грізне мементо, що пролетаріят в Галичині не дасть покривдити себе в своїх правах.
З'їзд протестує проти підлих клевет, немов би то сучасний рух українського пролетаріяту був звернений проти поляків, або щоби він мав який антижидівський характер.
З'їзд заявляє, що цей рух, — це тільки боротьба за право до життя і розвитку українського пролетаріяту.
З'їзд признає, що в інтересі ворогів робочого народу лежить, щоб в нас дійшло до кривавих розрухів, до заведення виїмкових законів, до пролиття невинної крови нашого хлопа і робітника.
Супроти цього з'їзд застерігає перед викликуванням всяких розрухів. В інтересі справи загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосування лежить, щоби наші віча і збори були тепер спокійні і поважні. Наш клич на тепер: „Організуймося! Будьмо готові! Наш народ жде спокійно і домагається. З'їзд, однако, застерігає, що всяка проволока зі сторони правительства може викликати необчислені наслідки".
Менше, порівнюючи, місця і часу присвячено було на конференції одному із актуальних питань української соціял-демократії в Австрії — питанню організаційному. Як відомо, до цього часу українська соціял-демократія в Галичині не практикувала в своїй діяльності закладання професіональних організацій, обмежуючись лише працею в товариствах культурно-просвітніх і лише в слабій мірі закладанням товариств політичних. Між тим питання про професіональні організації, особливо в місцях, де континґент населення складають виключно русини, стає для партії із найважніших. В рефераті по організаційному питанню Меленя центр ваги організації спадає на організації культурно-політичні та мужів довір'я по повітах; на них повинна головно спиратися організаційна робота. Не можна не згодитись з думкою автора ст. „По конференції" в час. „Воля" в ч. 3-4. В. Л(евинського), що такий плян організації не відповідає сучасним завданням партії і мало забезпечує її дальший розвій в будучому. По тих об'єктивних даних, які кидаються в очі при огляді і оцінці діяльности української соціял-демократії в Австрії, видко, що вона переживає якраз тепер момент переходу від status nascendi до широкого розвитку, тому то партія при виборі форм для своєї праці і організації партійної діяльности мусить рахуватися з новими завданнями і потребами. Цілком зрозуміло, що така форма організації, яку рекомендував на конференції Мелень, — є трохи примітивною і анахроністичною і уваги автора цитованої нами статті мають безумовно слушність. Ми гадаємо, що в міру зросту партії, саме життя примусить українську соціял-демократію в Галичині сучасні форми її організації доповнити професіональними спілками.
Полишаючи на боці інші резолюції конференції, що мають технічне або другорядне значення, ми мусимо визнати, що актив тієї праці, яку виконано було під час конференції, досить значний і позитивний.
Може вперше, за всі часи існування української соціял-демократії, вона почувала себе справжньою зорганізованою колективною силою з досить великим впливом на робочі маси і на життя цілого українського народу в Галичині; може вперше від Брюнського партайтаґу (1899 p.), коли офіціально вона почала існувати, в ній почувалося таке інтенсивне життя і напруження революційної енерґії; може вперше від часів своєї появи партія справді стала партією пролетарських мас, а не окремих, хоч і працьовитих та діяльних, осіб.

Симон



*) „Вільна Україна", ч. З, 1906 p., Петербурґ. 36
1 Робилось і відповідні заходи, аби викликати і hajdamaczyznu etc.
2 Недавня Р.У.П., що на ІІ черговому з'їзді прийняла нову назву,
3 Псевдонім С. Петлюри. — Ред.