ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

ЛИСТ ДО В. І. КЕДРОВСЬКОГО

Вельмишановний Володимире Івановичу!

Вашого листа з 5-го серпня я отримав і сердешно дякую за ті цікаві інформації, які Ви подали в ньому. Не мав можливости зразу ж одписати, бо несподівано для себе, через смерть — теж несподівану — М. Василька, опинився в дуже тяжкому матеріяльному становищі, а це й на моральний стан духа вплинуло дуже погано, бо виїхав за кордон, дякуючи допомозі грошовій М. Василька, який це зробив з мотивів патріотичних; на цю допомогу — про неї наші громадяни були поінформовані ще раніш, коли я провадив з ними листування в цій справі — я й жив до смерти М. В. Мав він приїхати до мене, щоб утворити постійний фонд для моєї діяльности за кордоном (малось на увазі певний плян, який вимагав і певної суми грошей, що згоджувався М. В. дати), — але все це несподівано урвалось. Отже я „сів маком", як кажуть, і опинився в становищі гіршому не тільки „від губернаторського", а й „головного отамана". Не знаю ще, як я викручусь з нього. Правда, наші громадяни з Праги та Подебрад, так само і з інших осередків морально підтримують і вимагають „не закривати лавочки" і „триматись до останку", намагаючись водночасно полагодити шляхом самооподаткування матеріяльні умовини мого життя. Але, що з цього вийде; і чи надовго вистачить такої жертволюбности у наших громадян (а вони теж в злиднях живуть!) — трудно сказати. Покищо я і мій сопутник В. Прокопович, живемо швайцарськими „акридами" в формі баклажан (це — покищо найдешевше) та чаєм. Нічого: можна звикнути, як і до папірос, які можна палити на високій горі і при дужому вітрі! — Може якось перетерпимо! Зле те, що все це — гальмує деякі мої пляни і проекти праці. — Посилаю Вам деякі матеріяли про становище на Україні. Вони — уявляють собою доповіді наших людей, що „маршерують" „звідси-туди"; отримують певні завдання, повертають назад. Не всі ці „меркурії" однакової інтеліґенції, через це й доповіді їх одбивають на собі індивідуальність авторів. Очевидна річ, що на підставі таких доповідей не можна робити узагальнень, а проте деякі відомості, що подаються в них, цікаві і характерні. Можу сказати, що останніми часами (3-4 місяці) зносини з „тим боком" стають живішими, що показує на зміцнення нашої там організації. Коли знову не затешеться провокація (хоч принципи технічні організації це виключають), або не об'явиться „новий Тютюнник", то справа буде розвиватись і зв'язувати все нові й нові елементи в протибольшевицькій акції. Гадаю, що послані Вам інформації можуть і Вам стати в пригоді. Коли б Ви захотіли використовувати для тамошньої преси, то я проти цього заперечень не поставлю, але прошу дуже бути обережним і не підводити людей, — отже точні географічні згадки та інший матеріял, який би дав большевикам змогу по ниточці дійти до клубочка, якось уміючи — „замазувати". — „Звідти" вимагають літератури. Дуже велику вагу надаю створенню її; дещо навіть уже в рукописах мається, але на видання нема грошей. Вам я цієї справи не залишу і може таки дійду до реалізації її. — Звичайно, коли б в Америці була наша власна добра організація, коли б галичани-еміґранти не були такими провінціялами та здеморалізованими, коли б наддніпрянська еміґрація в Америці теж була свідома з національного боку, то може б ,,новий світ" дещо допоміг „старому краю". На жаль, Ваш лист виключає будь-яку надію на це джерело. Отже приходиться з наших власних злиднів добувати соки матеріяльні і на створення потрібної в сучасних умовинах аґітаційної літератури для антибольшевицької України. — А проте, як не зле стоять, „наддніпрянські шанси" серед американських українців, я гадаю, що з погляду загальноукраїнського нам треба ставити певні домагання до них, аґітувати за ці домагання, хоч би на перших порах і без особливих бажаних наслідків. Маючи це на увазі, а також і Ваші припущення, що „коли б прийшло до активних подій на Україні, то можна б було дещо зробити", я в додаток до зформульованих Вами завдань Вашої діяльности, накреслив би ще деякі, що випливають з практичної програми нашої національої праці в підготовчий період до отих, згаданих Вами, — можливих подій на Україні. Повинен перш за все зауважити, що не роблю собі ілюзій щодо швидкого наближення їх, особливо після тих „дипломатичних успіхів", які здобули большевики в Лондоні. Але, теоретично кажучи, до них іде, хоч пророкувати час і термін, коли ці події приберуть ширший-рішаючий розмір, надзвичайно трудно. Отже, припустимо, що такі події наступлять. Яку ролю можуть відограти в них, або після них, — коли вони скінчаться успішно для України, — американські українці?
Може не зайвим буде згадати, перш ніж дати відповідь на це запитання , про ту ролю, що її одіграли вони під час і після Великої Війни. Я оцінюю цю ролю як невідповідну і дуже незначну: а) ні канадійські українці, ні з З'єднаних Штатів не утворили своїх власних леґіонів на зразок польських, а пішли до тамошніх частин, як гарматне м'ясо, б) Вони не поставили до відповідних урядів ні наперед, ні після рішучих домагань, дотичних визнання України, як незалежної, — отже за ціну пролитої крови нічого не отримали; в) вони не зуміли своєчасно зацікавити „нафтових королів" Америки галицькою нафтою, випустили через це найбільш реальне знаряддя для переговорів у Парижі (позакулісових) , це перехопили поляки і продавши більшу половину нафтових промислів Галичини французько-американським акціонерам, отримали суверенітет над нею. Пропаґанда їхня — теж була замала і не мала наслідків. Ті доляри, що були зібрані для Петрушевича, — це єдина допомога американської України для „старого краю", але й вони — доляри — пропали марно. Думаю я, що й та збірка грошей, яка тепер провадиться на цю мету, матиме таку ж саму сумну долю. — 3 усього цього досвіду випливає наука для майбутнього:
1) Треба засвоїти американським українцям думку, що Галичина без України Наддніпрянської не повстане. Знаю, що це трудно, але з другого боку без довбання в голови цієї ідеї роля американських українців буде зведена до нуля в часи ренесансу українського державного руху.
2) Треба пропагувати ідею створення військових частин з американських українців на той випадок, коли б рух на Україні почався. І не так для бойових-оперативних завдань, як для запільних (жандармерія, залоги в більш зросійщених містах тощо).
3) Слід пропаґувати ідею створення національного укр. консорціюма для позичок майбутньому українському урядові, б) отримання від нього концесій на Україні і в) заключення відповідних торговельних умов на постачання краму тощо. Коли б дійшло до відновлення укр. державности, то на цьому полі американські українці могли б добре заробити; щождо уряду, то для нього краще, щоб заробляли українські „акули", як чужоземні!
Оці три завдання я уважаю за найбільш відповідальні для праці серед наших земляків в Америці. Можливо, що вони — й нездійснимі, а може навіть і на національну „маніловщину" скидаються, але зформулувати не зашкодить, коли підходити до даної справи з погляду інтересів цілої укр. нації та доцільного використання окремих частин її, — в тому числі і тієї, що опинилась в Америці. Звичайна річ, що коли б ця частина була свідома, державне вихована і пройнята загальноукраїнським державним ідеалом, то можна б було і інші завдання до неї ставити. Але після Ваших інформацій про „Америку" — це річ зайва: допомоги наддніпрянцям „Америка" не дасть, для праці антибольшевицької на самій Україні грошей не пришле; так само і на інші наші творчі змагання уваги реальної не зверне. Отже й не спиняюсь на цьому, щоб не бути в очах власних смішним і наївним. Деякі надії можна мати на працю тих „православних" українських елементів, що тепер ніби організуються арх. автокефальної церкви Теодоровичем, — в тому разі, коли й вони не здеморалізуються, що в американських умовах річ можлива. Теоретично я припускаю, що в цьому напрямку дещо можна зробити, коли взятись тактовно і обережно за справу. Відомості, що доходять про Теодоровича ніби — добрі. В кожному разі тримати його в курсі подій і змагань наших — було б не зайвим, хоч і тут треба на увазі мати вимоги конспірації, обережности, щоб не скомпромітувати його і не підвести зносинами з ним наших „автокефалістів" на самій Украні. Згадую про це через те, що певен в догляді большевицьких аґентів над діяльністю Теодоровича. — Ваш намір, увійти в зносини з „аложенами" (литовці, грузини, білоруси) можу тільки вітати і це не шкодить. — Був у Празі, Варшаві і Львові „о. Павло Крат" (з Канади), отримав я аж три листи про його розмову з тамошніми нашими людьми. Він подавав багато обіцянок в справі допомоги з Канади. Висловив думку, що моя подорож до Америки мала би певні наслідки навіть в смислі грошовому. Очевидно, що такого оптимізму я не поділяю і думаю, що при сучасних умовинах вона користи не дала б! Оповідав про свої розмови з архиєпископом Кентер в справі з'єднання автокефальної церкви з британською, хоч сам Крат є пресбітеріянським пастором! Той, ніби справою зацікавився! Все це на мене справляє неясне враження і я не знаю, чи всі проекти Крата є ніщо інше, як „блеф", чи може дещо в них і варте уваги?! Обіцяв Крат і до мене приїхати, щоб персонально деякі справи обговорити. В цьому разі я, звичайно, матиму свій „аромат" від Крата, але цікаво б було і від Вас отримати, коли це можливо, деякі відомості про Крата, а так само і ознайомитись з Вашими міркуваннями щодо запроектованої ним моєї подорожі до Канади, в доцільність якої, — підкреслюю це, — я не вірю. — Ще більш нереальним уважаю я плян Крата моєї подорожі з ним в Лондон для розмов з Мак-Доналдом на тій підставі, що й англійський прем'єр належить до пресбітеріянської церкви, пастором якої числиться Крат. Та сьогодні власне побачення з Мак-Доналдом ні до чого і не довело б. Треба Вам знати, що Мак-Доналд — покірливий виконавець лівої частини Робітничої Партії в Англії, а сама партія ця все більше підпадає впливові Москви. Большевики сипнули великі гроші і піймали в свої сітки чимало робітничих англійських лідерів. Дякуючи цьому, і умова лондонська була підписана, як буде підписана певно така ж умова і з французами. Щодо Франції — то тут большевики розвивають тепер шалену аґітацію, поставивши собі за мету утворити 100,000 армію прихильників з робітників. Що з цих заходів вийде, — трудно сказати, але в цьому напрямку направляються всі зусилля большевиків, як довелось мені дізнатися з певних джерел. — Тим часом на польсько-совєтському кордоні большевики систематично роблять „нальоти" організованими і озброєними бандами. Мають вони плян викликати заворушення на місцях, щоб, коли пощастить їх роздути, приєднати і Галичину і Бесарабію, і Волинь і Білорущину до Союзу С. С. Р. На жаль, польська політика на „кресах" остільки дурна — зоологічна, що витворює навіть серед українських сеймових послів орієнтацію на Москву, чого ці політики й не ховають. Частина українських послів (У.С.-Д.Р.П.) є фактично філією большевицькою (Пащук, Приступа) і отримують навіть гроші за свою працю (як мене давно вже про це інформували) від своїх „хлібодавців". Але про це, як і про наші справи, напишу Вам іншим разом, коли трохи полагодяться умовини мого існування. — Мої найщиріші побажання успіху в Ваших персональних справах: знайти матеріяльний ґрунт для життя, — тоді й громадська Ваша праця матиме більш позитивні наслідки навіть серед несприятних американсько-українських обставин. Коли матимете змогу, напишіть про свої враження від побачення з архиєпископом Теодоровичем (чи Хведоровичем?).1
Посилаю Вам копію мого листа в справі організації наукового з'їзду укр. еміґрантів-учених. Не знаю ще, що вийде з цього проекту і чи „раскачаются" наші професори. Справа, яку я порушую, є лише частиною більш ширшої програми тієї практичної праці, яку слід, на мій погляд, перевести нам, щоб і самим більше зорганізуватись біля творчих завдань і більший розголос дати нашій справі, бо під лежачий камінь і вода не тече! В зв'язку з цим — чи не могли б Ви довідатись, коли, звичайно, це не обтяжить Вас, що то за організація Карнеґі і яким шляхом можна б було до неї знайти шлях нам для українських наукових сил?
На цьому покищо й кінчаю свого листа. Радий був установити з Вами контакт. Буду інформувати Вас про найцікавіші новини з життя на Україні. Може вони дадуть Вам зайві моральні сили в умовах одірваности від дорогої справи?
Стискаю Вам руку і бажаю всього найкращого.
9. IX. 1924 р. Б.
П.
Листи тепер адресуйте так:
V. PROKOPOVITCH, Pension de 1'Universit?. Rue de Candolle,
4. Geneve. — Suisse. — Europe.

* Передруковано з ориґіналу, що зберігається у В. І. Кедровського.
1 Я вичитав з газет, що він на православному з'їзді в Канаді виступав з докладом про ідеали й завдання Автокеф. Церкви. Де цей доклад надруковано і чи надруковано ? Цікаво б було його прочитати.