ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

ДО ГЕН. САЛЬСЬКОГО

Вельмишановний п. Генерале,

В зв'язку з тими матеріялами, що Ви прислали мені з останньою доповіддю про ліквідацію таборів та про Товариство Вояків Армії УНР, в першу чергу уважаю потрібним спинитись над справою товариства.
Я, здається, ще в попередньому листі до Вас писав, що статут затверджений польською владою, не може бути для всіх наших вояків базою їх спеціяльно військової організації. В даному разі ген. О. Удовиченко допустився великої шкоди; отримавши від мене ще перед моїм від'їздом з Польщі директиви в справі опрацювання статуту, він не переслав мені для ознайомлення проекту статуту, а безпосередньо подав його на затвердження полякам. Це зловживання своїм становищем ускладнило на деякий час дану справу, але її ми мусимо полагодити так, як того вимагають інтереси державні. Товариство, зорганізоване на існуючому статуті, треба реорганізувати, відповідно іншим і більш широким потребам. А для цього треба опрацювати свій власний статут, обов'язковий фактично для членів його, де б вони не були. Ясна річ, що цей статут повинен бути затверджений своєю владою і переслідувати завдання не тільки доброчинні а й національно-державні.
В зв'язку з цим і організаційно статут мусить бути так скомпонований, щоб він, збиваючи в одне товариство наших вояків, творив з об'єднання їх живий чинник нашого національного життя і руху за здобуття — відновлення нашої державности.
На мій погляд сама природа завдань, що стоять перед товариством вимагає того, щоб принципи організації його були пройняті симбіозою централізму і автономізму: централізм щодо загального керівництва і напряму праці і автономізм в справах діяльности місцевих філій товариства.
Структура керуючих органів товариства повинна бути скомпонована з додержанням тількищо висловлених вимог, конкретно, до Головної Управи т-ва входять не тільки ті члени її, що живуть в місці осідку останньої, а й голови місцевих філій, охоплюючих членів товариства, що живуть в даній країні. Своєю дорогою схема організації місцевої філії і її складових частин повинна бути пройнята такою ж ідеєю. Отже: до Головної Управи входять голови місцевих філій — польської, румунської, французької, чеської, болгарської, німецької тощо. В цьому випадкові Головна Управа матиме більший моральний авторитет для всієї військової еміґрації, бо інтереси кожної представляються головою місцевої філії. Беручи на увагу географічну роз'єднаність членів Головної Управи, товариство повинно мати в певному місці тіснішу управу, або президію т-ва (терміни не мають значення). Число членів президії повинно бути усталене відповідно до вимог праці т-ва і тих завдань, які воно переслідує. Президія — чи тісніша управа — є орган і виконавчий і ініціятивний в межах окреслених для нього як статутом так і Головною Управою. Остання, очевидно, має ширшу компетенцію і до певної міри є орган, як ініціятивно-директивний, так і контролюючий. Така схема організації головних керуючих органів товариства забезпечує їм певну розмежованість функцій, простір для ініціятиви, енерґії, а одночасно обов'язує до одповідальности нижчих перед вищими. По такій схемі, як я згадував, найбільш доцільно усталити і стосунки на місцях в кожній окремій країні, де маються в певній кількості елементи нашої військової еміґрації. Дякуючи цьому забезпечена буде рухливість виконавчих органів і паралізована буде непотрібна зв'язаність чи залежність їх від вимог „місцевого автономізму", що часто на практиці мертвить живу діяльність всього колективу.
Висловлене вище стосується до структури організаційної самого товариства. Тепер спиняюсь над завданнями товариства.
Вони поділені можуть бути на дві категорії.
Перша — доброчинна. Вона і конечна і зрозуміла, — тим більше, що певна кількість членів т-ва буде оцінювати діяльність його власне по цій ознаці. Зрозуміло, що в напрямку здобуття матеріяльних ресурсів виконавчі органи т-ва, як центральні так і льокальні, будуть примушені розвивати ініціятиву і енерґію. Цей обов'язок повинен і на кожному члені т-ва лежати.
Розподіл грошей не повинен належати тільки центральній інституції. Найбільш доцільним полагодженням справи я уважав би такий: певний відсоток зібраних місцевими філіями грошей чи інших ресурсів виконавчі органи витрачають на місці, згідно з своїми потребами, доповідаючи про це центральній інституції; певний відсоток пересилають вони Головній Управі, чи президії для розподілу нею по усталених титулах — призначеннях, а не в цілковите розпорядження її та витрачення згідно з її міркуваннями. Кожний „титул" витрат повинен мати і свій рахунок і свої відчислення з тих сум, що пересилаються філіями. Так само і президія, здобуваючи з своєї ініціятиви матеріяльні ресурси, мусить поділяти їх по титулах не тільки відповідно волі жертводавців, а й вимогам статуту т-ва, що мусять бути ясно передбачені при самому опрацюванні його і знайти забезпечення у відповідних пактах статуту. Це увільнить виконавчий орган од зайвих наклепів і тертя на цьому ґрунті. Уважаю одповідаючим інтересам справи, коли б параграфами статуту було точно зазначено, що доброчинна діяльність т-ва має місце в цілком певних обставинах. Особливо в справі допомоги грішми. На доброчинні справи т-во може призначати тільки певний відсоток чu частину своїх фондів. Тут мусять бути точні межі, за які статут заборонятиме переходити, бо інакше т-во швидко вичерпає свої засоби, виснажиться і збанкрутує, здискредитувавши саму ідею т-ва. Це треба наперед передбачити і можливу небезпеку усунути відповідними параграфами статуту. Крім того грошова форма допомоги мусить мати місце у випадках виключних — як тяжка хвороба або смерть. Більшу увагу з обсягу доброчинности треба звертати на допомогу в формі посередництва в підшукуванні заробітку, організації спілок для певних цілей тощо.
Друга категорія завдань т-ва полягає в ідейній діяльності його. Коли ясно не зформулювати їх в статуті, то тоді, на мою думку, і саме т-во буде кволим, частина вояків, і то найбільш свідомих та цінних, від нього відсахнеться. Громадянство теж тоді т-ва не підтримає. Через це воно зав'яне і навіть в доброчинній ділянці своєї праці не осягне бажаних наслідків. —
Щодо ідейних завдань т-ва, то вони полягатимуть 1) в плеканні серед членів т-ва та української нації ідеї державности української і традиції оружної боротьби за її реставрацію, 2) в певній праці для осягнення цієї мети1 і 3) в утворенні, шляхом видавництва військової літератури та журналів, певних творчих цінностей з обсягу військової науки і мистецтва — для мене зрозуміло, що осягнення цих завдань в умовинах дійсности сучасної надзвичайно тяжке. Але ми ніколи не повинні забувати одного поучення історії: користь для рідного краю від еміґрації його політичної тільки тоді буває позитивною, коли вона доступними для неї засобами і напруженнями працює для своєї Батьківщини за кордоном, пропаґує дорогі для неї ідеї серед чужинців і витворює ті творчі цінності, що їх не можна ні творити ні розвивати під окупаційною владою у себе дома.
В цьому напрямку нашій військовій еміґрації є над чим попрацювати, бо ніхто інший за неї цю працю не виконає. Як і всяка аналогічна діяльність нашої еміґрації, — і згадана діяльність військової частини укр. еміґрації вимагає певного, опрацьованого в деталях, пляну, концентрованих зусиль і колективних заходів. Коли на все це вона, в особі своїх керуючих органів чи окремих членів зверне увагу, то доконає потрібного діла. Для прикладу скажу: наша оружна боротьба 1917-1920 pp. повинна знайти своє освітлення в європейській військовій літературі, разом з виясненням її причин, значення і неминучости в майбутньому.
Поруч з цією працею т-во повинно поставити собі за завдання утворення укр. військової літератури і журналістики. Виясняти значення цього завдання — зайва річ, бо воно зрозумілим є для кожного, хто розуміє органічну залежність шансів нашої боротьби від попередніх зусиль і підготовчої праці, серед якої й праця військово-літературна доконче потрібна. Не буду спинятись і над тим, що саме в цьому обсягу треба продукувати і видавати. Це вже зазначено на сторінках „Табору", а президія Товариства Вояків Армії УНР має серед членів своїх досить компетентних знавців даної справи. Більш потрібним уважаю спинитись над практичною стороною цієї справи.
Я уявляю її собі так: 1) певний відсоток членських вкладок відчисляється до видавничого фонду т-ва; 2) видання т-ва обов'язкові для кожного члена, при чому філії самі передплачують видання т-ва для кожного свого члена; 3) справа громадської допомоги для цієї справи в значній мірі залежить від ініціятиви і рухливости центральних органів його. Все це дає підстави для утворення фонду видавничого. В міру розвитку діяльности т-ва в цьому напрямку невиключеним є приплив грошей спеціяльно для даної мети і з України. — В кожному разі параграф про видавничу діяльність повинен увійти до статуту. Історія виправдає військову еміґрацію, коли вона не все, що хоче в цьому напрямку зробити, виконає, але ніколи не вибачить їй, коли військова еміґрація не дбатиме про здійснення тих пактів національної програми, що покладаються потребами сьогоднішньої нашої праці виключно на неї.
Хочу ще зупинитись над вимогами, які повинно товариство ставити своїм членам ще перед вступом до т-ва. Ці вимоги, на мій погляд, мусять бути почасти моральної натури, а почасти й національно-державної. Т-во повинно взяти на увагу сумний досвід з деморалізацією навіть одповідальних чинників армії, захитаність і непевність, що виявилась на ділі, декого з них; небезпеку злої волі і навмисних розкладових заходів з боку ворогів укр. державности. Зірвати т-во з середини, використавши для цього, шляхом підкупу, навіть членів його. Сумних прецедентів в цьому напрямку ми мали досить. Треба рахуватись, що большевики, напр., все зроблять, щоб захитати т-во, бо воно самим фактом свого існування являтиме небезпеку для них. Отже: сторожкість, і обережність і подвійна перевірка моральної незаплямованости, державної вихованости та самопосвяти ідеї т-ва мусить бути передумовою вступу до нього. Утворене і укомплектоване по цим принципам т-во може відограти колосальну ролю в долі нашої Батьківщини: воно не тільки збереже традиції оружної боротьби за нашу соборність і державність не тільки витворить цінності творчого характеру, потрібні для військового будівництва, але й виховає континґент фанатично відданих ідеї української державности борців, що творитимуть моральну силу майбутньої української армії і фермент її творчого життя.
Ще одна увага. Для мене ясним є, що т-во свої одповідальні завдання може виконати тільки тоді, коли воно не тільки ідейно, але й органічно зв'язане буде з Державним Центром, як джерелом і хранителем української державної ідеї. Цей зв'язок і контакт треба забезпечити відповідним чином. В противному разі т-во зійде на манівці, може стати матеріялом чи тереном для різних партійних експериментів, а врешті розвалиться, не виконавши тих великих завдань, що повинно їх поставити собі в своїй діяльності. Все це так само слід передбачити і небезпеку на цьому ґрунті мудро усунути.
Висловленим покищо і обмежую свої міркування з приводу Т-ва Вояків Армії УНР. Думаю, що в головному вони є властивими кожному воякові патріотові і державникові, який знає ціну пролитої нами крови і хоче побачити, що пролито її не дурно. Звичайно, коли прийдеться такі міркування втілювати в ляпідарні параграфи статуту (нашого власного!) товариства, — треба взяти на увагу вимоги елястичности і національної доцільности: думаю, що за допомогою юристів з нашого ДЦ все це, Ви, п. генерале, перетворите у відповідний проєкт статуту, який буде одповідати і інтересам справи і потребам наших вояків, що давно вже повинні мати свою власну широку організацію з її спеціяльними завданнями. Порозумівшись з президією т-ва, Вам пощастить закінчити нелегку працю в цьому напрямку, кожен крок якої я наперед вітаю, бажаючи Вам найбільшого успіху. Радив би також Вам з цього приводу увійти в зносини з представниками наших військових осередків по інших країнах.
З правдивою повагою до Вас
П.
25. IX. 1924 р.

* Друкується вперше з копії, що зберігається в архіві Бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі. Ориґінал пропав під час другої світової війни, коли Бібліотека була вивезена Німецьким Військовим Командуванням.
1 Цей параграф не може бути деталізований в статуті з цілком зрозумілих причин.