ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

Організація "Української Трудової Громади" в Державній Думі

Переходячи від фактів культурно-просвітнього характеру з поля нашого національного життя за минулий місяць до політичних, ми мусимо спинитись на результатах виборів з України до Державної Думи. Як зазначено вже було в минулій книжці „України",1 українські політичні партії, як організовані групи, брали, рівняючи, не дуже активну участь в виборах. Наслідки виборів навівали певний сум в свідомих національне кругах українського громадянства, щодо національної свідомости послів з України і їх активних виступів у Думі в справі оборони українських інтересів. Цей сум зростав в міру того, як закінчились вибори і почались сесії Державної Думи. Поруч з організацією народніх послів по політичних плятформах, серед них відбувався також процес організації і по національностях для спільної боротьби і оборони національних інтересів того народу, який їх послав своїми заступниками в парлямент. Одні тільки посли українські не виявляли на перших порах ніяких тенденцій до національної праляментської організації. Принаймні в часописах не чутно було ніяких втішних звісток в цій справі. Одначе виявилось, що сум і песимістичні висновки українського громадянства були передчасні. Потреба в самостійній парляментській організації давно вже настигала серед послів з України, і для того, щоб надати цій потребі реальних форм, бракувало тільки енерґійних організаторів. Вони знайшлися, почасти серед самих же послів, почасти серед петербурзьких українців. Спільними заходами влаштовано було з ініціятиви чотирьох послів: Довгополова (посол від Нижнього Новгорода), свящ. Гриневича (посол з Поділля), Хвоста та Рубіса (обоє з Чернігівщини) підготовче зібрання, на котрому, як сповіщає спеціяльний кореспондент „Ради" з Петербургу, 2 малось обміркувати ось які питання: — 1) чи варто при Думі видавати газету для трудових українських мас, 2) на якій мові, скільки раз в неділю і по якій програмі (партійній чи безпартійній лівій) видавати її, 3) вибір редакційного комітету і запрошення співробітників для газети з членів першої Думи і з літераторів українських і великоросійських, 4) чи треба партійним і безпартійним українським депутатам для обміркування і оборони в Думі економічних і національних інтересів і для організації мас українського народу єднатись в окрему групу, на зразок торішньої української і цьогорічних: козацької, мусулманської, польської та ін. думських груп".
Після довгих і цікавих дебатів, що виникли на зібранні, присутні посли обібрали з-поміж себе спеціяльну комісію, якій доручили виробити доклад про ті принципи, на яких могли б з'єднатись українські посли в Українську Трудову Громаду". В склад цієї комісії увійшли депутати: Н. І. Довгополов (Нижній Новгород), Нечитайло (Київщина), Нумчак, свящ. Гриневич (Поділля), Сайко (Полтавщина), Рубіс і Хвіст (Чернігівщина). Ця комісія виконала доручення і виготовила відповідний доклад — деклярацію, прочитану послом Рубісом на зібранні українських послів 11 марта. Деклярація по своєму змістові аналогічна із змістом такоїж деклярації загально російської трудової парляментської фракції і тільки детальніше розроблена в тих точках, де йде річ про спеціяльні інтереси України. Тут деклярація вимагає: а) рівноправности української мови в установах громадських і державних на Україні, б) націоналізації школи і в) політичної автономії України, річ про яку українські посли мусять зняти [питання] 3 тоді, коли Державна Дума переглядатиме державні закони. Повний текст деклярації ще не оголошений в пресі, і через це ми не можемо тут навести його в цілому. Газетні відомості подають тільки звістку, що деклярацію цю прийнято було в цілому за вислів поглядів українських послів на загальне політичне становище Росії, на ті засоби, через які можна поліпшити це останнє і — зокрема — за вислів поглядів, щодо становища України. Сподіваючись в слідуючій книжці спинитися довше над фактом організації українських послів в самостійну парляментську фракцію, ми тут обмежимось тільки загальними увагами з приводу цього величезного, з національного боку, політичного акту. Значення його полягає в тому, що він в великій мірі може допомогти зростові національної свідомости українського народу. Останній, виходячи саме тепер із стадії політично-національного ембріона, не може уявляти з себе свідомої цілком своїх національних прав політичної одиниці. І для того, щоб ця свідомість прибрала певні і зрозумілі для народніх мас форми, необхідно ще покласти чимало праці з боку більш свідомих груп українського громадянства. Українська Трудова Громада Державної Думи, як політична організація заступників народніх при найвищій державній інституції, в цій справі може зробити чи не більше, ніж яка інша політична українська організація. Користуючись в своїй діяльності більш сприяючими умовинами, ніж ті, в яких доводиться працювати українським політичним партіям, вона має і більше надій на бажані наслідки своєї діяльности. Виступаючи в Державній Думі одностайно, самостійно, принаймні в тих справах, які торкатимуться інтересів України, як нації, вона буде збуджувати національну свідомість українських мас, маніфестуючи своєрідність національних, культурних, політичних і господарських інтересів України, відмінних в багато дечому від аналогічних інтересів інших націй і інших країн Російської держави. А коли зважити, що сьогочасні політичні умовини не дають можливости українським політичним партіям як слід розвинути свою діяльність, щодо національного усвідомлення і політичної організації українських народніх мас, то діяльність в цім напрямку українських послів набуває саме тепер особливої ваги. Та політично-національна плятформа, яку прийняла Українська Трудова Громада, через свій ясно визначений соціялістичний напрямок, забезпечує їй певний бажаний успіх і прихильність серед українських народніх мас. І треба тільки побажати, щоб українські посли виявили побільше енерґії в тій великій справі, за яку вони взялись. Добрий приклад їхній буде імпульсом для такої ж енерґійної праці над політично-національним усвідомленням і організацією українського народу в певну політичну силу і з боку всіх, кому дорогими є інтереси рідної країни, хто хоче їй активно допомогти в її новому національному житті.

1 В 1907 році С. Петлюра провадив відділ ,, 3 українського життя" в журналі „Україна". Тут передруковано окремі розділи з цих оглядів.
** „Україна", березень 1907, ст. 136-139.
1 Див. стаття Д. Д-ко. „З українського життя".
2 Див. ч. 58.
3 Ред. вставка.