ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

ПРО ЖОРСТОКИЙ ЗАКОН 1876 РОКУ

 Російське царське правительство з усіх сил затягує петлю над шиєю робочого люду. Всі закони, всі розпорядження, які тільки видає воно для них, не дають просто жити, ні вільно дихати їм. Робітник, чи працює він на фабриці, або заводі, чи продає свою працю тяжку поміщикам та поливає своїм трудженним потом панські лани, не має ні волі, ні постійного куска хліба, ні радости в житті. Йому не вільно по своєму ні жити, ні боротись за поліпшення своєї долі.
Все заборонено, за все карають. Тяжко жити робітникові в російському царстві під жорстоким нелюдським пануванням коронованого ката та його посіпак, всіх отих губернаторів, ісправників, станових, земських начальників тощо.
Та ще тяжче, ніж іншим робітникам, живеться українському робітникові.
Крім всіх інших тягарів, що наче камінь той важкий, придавили його, він терпить ще одну кривду, якої не зазнає його товариш по недолі — робітник російський.
Для того, щоб задурити і отуманити українського робітника, для того, щоб він вічно нидів в темноті духовній, царське правительство заборонило йому вчитися по школах на його рідній мові і читати книжки, написані тією мовою. Таке жорстоке розпорядження видало воно 1876 року.
А зробило так тому, бо добре знало, що то значить для робочого люду його рідна мова. Вона як те повітря для чоловіка; без неї не можна робітникові ні успішно просвітитись, ні правдивими очима поглянути на те, що діється навкруги, ні навчитися боротись успішно з своїми ворогами, боротися так, щоб якомога скоріше позбавитись тих злиднів, якими заповнене все його життя.
Всі вчені люди, ті, що добре і на ділі знають, як краще вести шкільну науку, в один голос кажуть, що вона ніколи не доведе до пуття, коли не буде провадитись на рідній мові.
Та не треба навіть бути і вченим, щоб зрозуміти, що на тій мові, на якій завше говорить робітнича дитина, на якій говорять її батьки, яку вона, як то кажуть, виссала з молоком матері, скоріше може навчитись і читати, і писати, скоріше може просвітитись, прочитати добру, розумну книжку і довідатись про те злиденне життя, яке провадить робітник від малих літ аж до могили, та про ті кривди, які йому роблять його вороги.
Знаючи це все, Українська Революційна Партія видає „Селянина" і всі свої книжки та листки на рідній для українського робітника, найбільш зрозумілій для нього українській мові, бо партія хоче, щоб український робочий люд пізнав своє лихо та своїх ворогів, щоб він не був темний, та щоб та темнота не була для нього якоюсь колодою під ногами в його боротьбі проти ворогів.
Не того бажає українському робочому людові царське правительство. Воно, як той павук, висисає з нього всі сили. Хіба воно боліє або турбується тим, що робітникові нічого їсти, що пан-поміщик або якийсь там фабрикант чи заводчик визискує робітника, платить йому злиденну платню за тяжку надмірно працю, що все життя робітника — то якесь пекло вічних тяжких мук та страждання? Про всі ці болі і муки робочого люду байдуже царському правительству. Йому вони все одно, що сніг торішній. Замість того, щоб хоч щось зробити для поліпшення долі робочого люду та позбавити його від злиднів та неправд, воно ще більше тисне та пригнічує його і з кожним днем пригадує нові закони та нові розпорядження і ними, як тією павутиною, обкручує життя і волю робітників. З тою ж таки метою — затуманити, задурити голову українському робітникові чужою, незрозумілою для нього просвітою царське правительство заборонило в школах по цілій Україні українську мову, завело замість неї російську і строго наказало учителям та учителькам, аби вони ніколи не звертались до дітей-школярів на їх рідній мові і не давали їм до читання книжок, написаних тією мовою. Тим, хто не буде слухатись цього дурного, безглуздого припису, воно загрожувало карами. Такими мірами та острахами хотіло царське правительство забити, як кажуть, баки українському робітникові і зробити його повним своїм невільником, темним та безпросвітним, здатним тільки на те, щоб ним, як худобою, заправляли царські запроданці та різні визискувачі, як от, наприклад, фабриканти, поміщики тощо.
Та не пощастило царському правительству виконати свій хижий замір.
Українська Революційна Партія прийшла на поміч до українського робітника: вона відкрила йому очі на його життя, показала на його ворогів, видала чимало книжок та відозв, в яких говорилось про долю робочого люду та про те, як треба боротись за поліпшення її. І всі ті книжки і листки нашої партії були написані так, що кожен, хто тільки вмів читати, або уважно слухав, як їх читали, розумів правду всього написаного там і проймався до дна душі тією правдою. І сталося так добре з цими книжками та листками не тільки тому, що в них містилось правдиве слово про долю пограбованого-пригніченого робочого люду, але також і тому, що написані вони були на зрозумілій для українського робітника, на його рідній мові, а не на тій, яку завело царське правительство по школах та по всіх урядах, з якої він мало розуміє і не багато чого второпає. Книжки та листки нашої партії розширились скрізь по Україні: по самих темних кутках її розвіялись вони і скрізь, куди тільки не попадали, — несли за собою новий світ, нове життя, нові потреби. І скрізь, де тільки зачитувався ними український робочий люд, прокидався він від вікового сну до боротьби з своїми ворогами. Ті книжки просвітили його. Робітник український пізнав свою долю тяжку, довідався про те, до чого запобігають його вороги, аби задурити його, затуманити йому голову і зробити його своїм довічним наймитом-невільником. А як пізнав свою долю робітник — він не міг не боротись за її поліпшення, за визволення своє з-під власти царського панування та панського визиску.
І почалась боротьба завзята, уперта.
З кождим днем вона, як той огонь в вітряну погоду, розростається і шириться по цілій Україні. Український робітник хоче, щоб над ним не панував цар та його посіпаки, а щоб замість них була заведена демократична республіка, де не буде ні пана, ні хлопа, а всі будуть мати однакові права. Український робітник хоче розірвати ті пута, якими з усіх боків опутали його вороги, хоче скинути з очей своїх ті темні облуди, якими ці вороги заволікали від нього світ правди та волі. Він зрозумів, що одною з таких облуд є і той жорстокий нелюдський закон 1876 року, яким царське правительство заборонило йому вчитись по школах на його рідній мові та читати книжки, написані тією мовою. Тому то він бореться між іншим і за те, щоб був скасований цей закон і щоб скрізь по Україні, де тільки говорять українською мовою, були заведені українські школи, а по них вся наука викладалась українською мовою, а не російською, як це є тепер. Звичайно, царське правительство противиться цьому, бо воно завше противиться і нищить все те, що помагає робітникові просвітитись і пізнати свою долю.
Та українському робітникові годі зважати на те, що не до вподоби його заклятому ворогові. Він мусить дбати про свої інтереси, про своє добро, про свою долю, не звертаючи уваги на те, чи подобається чи не подобається це царському правительству. Хай же живе свобідна українська школа! !
Геть царя і все його правительство, що душить тільки українського робітника і не дає йому ні жити, ні вчитися навіть на його рідній мові!
Будемо боротись за заведення демократичної республіки, за те, щоб народом правили вибрані від усього народу, щоб їх оббирали вільними голосами на підставі загального, рівного, прямого, тайного голосування. Будемо боротись за те, щоб нам вільно було про все говорити, читати; щоб можна було збиратись для обговорення своїх справ, страйкувати і єднатись в робітничі спілки-партії.
Будемо боротись за те, щоб нам вільно було заводити школи з нашою рідною мовою, щоб можна було на нашій мові балакати по судах та всіх інших місцях!
Як ми доб'ємось всього цього, тоді краще і скоріше піде наша боротьба і за знищення того гніту панського, під яким стогне цілі тисячі літ робочий люд; тоді скоріше доб'ємось заведення дорогого нам соціялістичного ладу!
* „Селянин", ч. ЗО., червень 1905 р. Редакційна стаття надрукована в той період, коли С. Петлюра був редактором часопису. На думку А. Жука, Петлюра міг бути автором статтей „Про жорстокий закон 1876 р." і „Про національний гніт".