ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

УРИВКИ З ЛИСТА ДО УКРАЇНСЬКОГО ПОСЛА В ШВАЙЦАРІЇ М. ВАСИЛЬКА

Моя орієнтація, з приводу неї, п. После, читав і чув кілька версій. Деякі з них просто сміхотворні. Аби Ви напевно знали правду в цій справі, я повинен сказати, що жадної орієнтації — крім українсько-державної, у мене не було і не буде. В житті держави, надто такої, що в муках тяжких своє життя виборює, можуть бути моменти, якими тимчасово зазначається характер її реальних відносин до інших держав. Я не буду ні поясняти Вам, ні конкретизувати потреби наших сьогоднішніх відносин, бо причини їх та підстави цілком зрозумілі і на даному етапові нашої державности були і є неминучі. Я ніколи не був максималістом в територіяльних питаннях, бо вважаю таку позицію ілюзорною і, при даному відношенні внутрішніх сил на Україні, просто злочинною... Хай політичні фантасти за це мене болотом обкидають і аґітацію провадять, — я знаю, що той шлях, на якому я стою, скорше до цілі приводить і, замість мрій, тверді підвалини в будівлю держави підведе.
... Мушу поінформувати Вас, п. После, що не я, не наш уряд, а Вранґель перший почав робити заходи, щоб порозумітися зо мною. Ще в серпні до мене приїздив його уповноважений полковн. Нога, аби вияснити можливість спільних акцій. Я в принципі не мав нічого й нині не маю, щоб контакт в акціях був, бо ще небіжчик Бебель казав, що вразі потреби треба мати той контакт і з чортом та його бабою. Я не дав оформлення для цієї справи, поки не вияснив аґентурним шляхом справжньої ситуації у Вранґеля. Результати вияснення дали мені право поставити нашому урядові вимогу: для того, щоб увійти в порозуміння з Вранґелем, необхідне визнання його з його боку: а) самостійности У. Н. Р. і б) нашого нинішнього уряду. Шановний Пане После, Вранґель, без мого війська буде знищений большевиками, бо його армія буде в такому стратегічному становищі, що без співдіяння з моєю не в силі буде далеко на північ посунутися од Таврії. Лише тоді, коли моя армія забезпечить його ліве крило, він при інших умовинах, зможе щось зробити. Беручи це на увагу, я поставив проф. Мацієвичеві та ген. Дельвіґові (моєму військовому представникові в Румунії) умови, аби вони, крім згаданих двох політичних ґарантій, вимагали од Вранґеля ще й передачі мені повного заосмотрення (одежа, зброя, амуніція) на 2 дивізії (себто на 44.000 чоловік кругло). Я знаю, що французи скрізь і завжди говорять, аби було єдине командування і начебто згоджуються і нам допомагати зброєю, коли ми визнаємо верховне командування Вранґеля. Мені не треба Вам поясняти, що на це я ніколи не піду, бо той уряд, який би прийняв таку умову сьогодні, вже на другий би день був усунутий нашою армією. Зрештою я дивлюся на Вранґеля з погляду утилітарного: там, в його армії, є певний % українців, територіяльно відтятих од моєї армії, а я роблю все, щоб при наближенні моєї армії до Вранґелівської ті українці самі перейшли до мене. Мені здається, що вони перейдуть з рушницями і іншою зброєю, і Бог їм у цьому допоможе! Переговори з представником Вранґеля ген. Ґеруа мають провадити в Букарешті проф. Мацієвич та ген. Дельвіґ. Проф. Мацієвич хотів було їхати до Криму в цій справі, але я рішуче висловився проти такої необачної подорожі. Нині до мене перейшла бриґада російська Яковлева од поляків (в 2000 багнетів). Складається вона з донських та кубанських козаків і, згідно з умовою, яку я сьогодні затверджую, має ця бриґада російська виконувати мої накази, од мене платню отримувати аж доти, доки Дону не дійде. Правда в бриґаді є досить бандитів і несталого елементу, але тимчасово вона мені потрібна. Оперувати ця бриґада буде на північному відтинку мого фронту, і до півдня (де Вранґель) я її ніколи не пущу, та вона сама Вранґеля не визнає. Цей факт треба подати до преси і до дипломатичних канцелярій.
Другий російський відділ ген. Перемикіна (зорганізований з росіян, бувших большевиків, що попали до полону польського), кількістю до 3.500 чоловік, (а через деякий час може вдвічі збільшитись), має підпомагати нашому командуванню лише в оперативному відношенні і так само оперувати на північному нашому відтинку. Ген. Перемикін звернувся до мене навіть з належним листом (копію предкладаю), але я одержав сьогодні відомості, що він щось крутить, хоче йти на Черкаси, що я йому рішуче заборонив. Французька військова місія у Варшаві „покровительствує" цьому відділові. Можливо, що ця компанія злякалась большевиків і захоче через Румунію переїхати до Вранґеля. Взагалі російські військові елементи несталі, мало здисципліновані і на них опиратись ризиковно. Коли б я мав, Пане После, рушничні набої до російської системи рушниць, я був би значно вільніший в своїх стосунках до росіян. На жаль, брак набоїв приневолює мене тимчасово рахуватися з ними більше, як я хочу і як цього вимагає справа... Але, я гадав би, було б не зайвим в цій справі поробити певні заходи перед німецьким урядом. Здається мені, що різні перепони щодо транспорту цих набоїв я міг би полагодити. Отже поручаю Вам, п. После, зробити певні дірки в тому німецькому мурі, якого досі ніяк не можна було пробити: потрібні набої до крісів російської системи. Можна попробувати повести розмову про заплату за набої тими марками, які заарештовані німцями. Коли б Ваші заходи принесли корисні результати, Ви зробили б велику послугу армії нашій і цілій державній справі.

3. XI. 1920 р.


* Олександер Лотоцький: „Симон Петлюра", 1936, ст. 17, 47-50.