ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

ВРОЗМОВА З ПЕТЛЮРОЮ
(В справі українського війська)

З приводу дебатів на засіданні Малої Ради ЗО серпня, де говорилося про вороже відношення до українства Оберучева та Кирієнка, Оберучев в розмові з співробітником „К. М."1 висловив деякі думки про Генеральний Військовий Комітет і про українське військо. Маючи це на увазі, голова Генерального Комітету С. Петлюра мав учора розмову з співробітниками кількох київських газет, в котрій сказав слідуюче:
„По питанню українізації війська командуючий округою висловив думку, що українізація шкідлива для справи оборони держави і волі. В цьому його погляди дуже розходяться з поглядами багатьох авторитетів у військовій справі, котрі не раз висловлювали свої думки в цій справі.
Треба сказати, що ні в одній з тих частей, які стоять на позиціях, українізація не переводилась там же, а робилось це тільки тоді, коли частина відводилась в резерв. Щодо того, чи ослаблює це силу фронту, то тут різні авторитетні особи, котрі мають бойову практику і командують корпусами та цілими арміями, як напр. ген. Брусілов, ген. Гутор, командуючий Н. армією ген. Парський, ген. Данілов, ген. Щербачов і інші надають українізації велике значення, як чинникові, що зміцнює і відпорну, і ударну силу війська.
Не раз командуючі округами та великими військовими одиницями звертались до Генерального Комітету, щоб він присилав українські доповнення та українські маршеві роти для підвищення бойової здатности військових частин і кращого в них порядку. Не дивлячись на те, що процес українізації дивізій не був скінчений, ті українізовані дивізії, що були за останній час у боях, виявили витривалість і задовольняли всі бойові вимоги, що засвідчено і командирами цих дивізій. Треба зауважити, що самі ці командири зовсім не українці.
Ніяк не можу згодитися з командуючим округою, що формування українських частин є „явным узаконением скопления дезертиров и самовольно отлучившихся солдат", бо в той час, коли починалось формування українського полку, взагалі було поширено дезертирство в російському війську. Вжитими правительством заходами ці вояки завертались і, збираючись на розбивочних пунктах по можливості відправлялись на фронт. Але на пунктах були не тільки дезертири, а і вояки, що мали відпустки. Ці люди захопились організацією українського війська і взяли участь у творенні українських полків. Вішати завше всіх живих і здорових собак на українські комплектування я вважав би принаймні незручним та несприяючим утворенню спокійної атмосфери в наш переходовий час.
Освітлення діяльности Генерального Комітету в розмові командуючого округою зовсім не відповідає дійсності і оперте на неправильних даних, котрі дістав Оберучев. Мушу зазначити, що Генер. Комітет, сприяючи поповненню фронтових частин, все робив тільки силою морального авторитету і того довір'я, котре до нього мають вояки-українці.
Ніякого фізичного апарату власти для прискорення посилки ешельонів у нього нема і не було. Ні один ешельон не пройшов на фронт по сепаратному розпорядженню Генер. Комітету, а всі маршрути для ешельонів давав Генеральний Штаб. Треба мати на увазі, що українські ешельони відправлялись при нашій допомозі в той час, коли взагалі через відомі причини, доповнення на фронти ішли слабо.
Я маю тверду певність, що тепер, після уроків корніловщини, коли так гостро почувається зусилля демократії для боротьби з реакцією та її наслідками, будуть уникнуті ті завади, котрі не давали можливости досягнути єдности революційного фронту в нашім краю і що, зосібна, справа українізації війська, яка має велике державне значення, не буде гальмуватись так, як це робилось досі" — закінчив Петлюра.

* „Нова Рада", Київ, ч. 128, 2 вересня 1917 р.
1 „Киевская Мысль", ред.