ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

НІМЕЦЬКІ КОМУНІСТИ ПРО УКРАЇНЦІВ В МАЙБУТНІЙ ВІЙНІ

Німецька комуністична партія 15 травня видала шумливий маніфест, в якому заповідає нову світову війну. З цього маніфесту видко, як уявляють собі німецькі комуністи хід подій нової війни. Отож: з наказу антанти „васали" її відкличуть послів своїх з Москви, після цього розпочнеться бльокада Совєтської Росії; одночасно українські, вірменські та інші „банди" перейдуть кордони Польщі і Румунії і нападуть на „миролюбивих" большевиків; „бандам" цим фінансово і зброєю буде допомагати Антанта. Допомога виявиться крім того в активній підтримці англійської фльоти на Чорному морі. З огляду на таку небезпеку „миролюбива" Москва „примушена буде добути меч" і направити його „проти сусідніх держав", щоб захиститись „од наїзду на землю російську". Власне в оцю трагічну хвилину і розпочнеться нова світова війна. По одному боці стоятиме Антанта з „українськими, вірменськими тощо „бандами", по другому — „миролюбива" комуністична Москва з прихильниками німецької комуністичної партії. Автори маніфесту уявляють собі небезпеку такого розподілу сил; не іґнорують вони також і географічно-стратегічної ситуації, що може в такому разі утворитися, загрожуючи Совєтській Росії. Ця небезпека полягає в можливості безпосередніх комунікацій союзних з Антантою держав-сусідів Росії через територію окупованої Німеччини, яка при цих умовах уявлятиме „вільний терен вільного військового транзиту між Заходом (Европи) і Польщею". Небезпека, на думку німецької комуністичної партії, може бути усунена тільки тоді, коли Німеччина перестане триматися дотеперішньої пасивної політики в питаннях відшкодувань і запровадить у себе уряди рад робітничих та солдатських депутатів, які в спілці з Совєтською Росією дадуть, мовляти б, „последний решительный бой" своїм ворогам. Днем, од якого мала б розпочатися нова світова війна, намічено 16 травня, себто день, коли заповіджено було, — переїздом до Москви, — прибуття з Льозанни до Берліну „тлінних останків" большевицького „подвижника" Воровського, що так таємничо був підстрілений в Льозанні під час ресторанної вечері.
Такий в загальних рисах є зміст маніфесту німецької комуністичної партії. Оголошення його, особливо в даний мент, набуває певного симптоматичного значення: воно ніби відслонює і на око людське виволікає ті пляни та інтенції, що живляться в кругах комуністичних в зв'язку з сучасною европейською політичною ситуацією. Для вірного зрозуміння цих плянів слід перш за все усталити, що згаданий маніфест не є лише одсвітом думок німецьких комуністичних кіл. Він одбиває також і думки Міжнародньої Централі Комуністичної, осередок, нерв, мозок і технічні засоби якої скупчені в Москві, де перебуває і виконавчий апарат її — уряд Совєтської Росії.
В зв'язку з цим видання „маніфесту" із закликом до боротьби за встановлення системи совєтської влади в Німеччині —видається черговою спробою експансії комуністичної Москви на захід і підготовчим військовим засобом на випадок передбачених европейських мілітарних подій. Убивству Воровського, досить неясному і загадковому, при цих умовах надається ніби вага вбивства архикнязя Фердинанда в 1914 p., а відповідальність за нього накидується лордові Керсонові, Франції, цілому взагалі буржуазному Заходові, інакше кажучи — тій коаліції політичних і мілітарних сил, що після загострення англо-совєтських стосунків особливо — вважається комуністами ніби вже як провізорично-певна і актуально-ворожа для Совєтської Росії.
Наскільки відповідає дійсності і найближчим подіям та військово-політична діягноза, що її дають комуністичні дипломати в Москві і Берліні, це — справа занадто скомплікована: ледве чи найдеться в Европі тепер політик, який би міг усталити тут певні терміни і висловити ясні погляди. Непевність, протилежність, депресія, неусталеність політичного життя, економічні кризи, нервовість відносин і настроїв — все це контури темного образу, серед яких губляться ясні лінії, а різного роду комбінації живуть коротким життям: з дня на день, од випадку до випадку.
Через це з великим застереженням, cum grano salis треба ставитись до заповідження „нової війни", чи „війни проти війни", хоч би ці заклики походили від комуністичних центрів, — особливо ж, коли на увагу взяти банкрутство комуністичних експериментів в 1919-1920 pp. в центральних державах Европи і зменшення прихильників комуністичного руху навіть там, де раніш їх було куди більше (Чехія, Італія тощо). Ще з більшим застереженням слід ставитися до тих рожевих надій, які покладаються комуністами на остаточний вислід великого европейського чи світового конфлікту, коли б, звичайно, до нього дійшло. Нема чого й казати, що цього конфлікту комуністи хотіли б і його за всяку ціну спровокували б, коли б їхнє власне становище на тих землях, де вони ще й досі формально і фактично тримають владу в руках, було міцнішим і заповідало б сталість, незалежно від наслідків війни. Та тільки в цій справі самі ж большевики, як реальні політики, політики до цинізму і безоглядної брутальности, не можуть заколисувати себе ілюзіями. Небезпека заворушень, переворотів, повстання в запіллі і різних вибухів невдоволення припускаються ними не тільки в разі невдалої для них війни, а навіть і в умовах певних успіхів на зовнішньому військовому фронті, при чому більш реалістично успособлені діячі комуністичної партії рахуються з можливістю анулювання зовнішніх успіхів внутрішніми розрухами і загостреннями.
При такій ситуації заклик одної з експозитур комуністичної Москви — німецької комуністичної партії — не можна розглядати інакше, як певного роду перестраховку своїх розрахунків, чи як шахматний хід застрашування супротивника: ану ж і на цей раз пощастить щось од зненавидженої, але потрібної большевикам Антанти вирвати, і таким чином, відтягти момент справжніх мілітарних конфліктів, витворювати та брати чинну участь, в яких большевики сьогодні не хочуть, бо бояться наслідків своїх же акцій.
Звичайно, — при неясності загальноєвропейської ситуації всякі розрахунки можуть завести, переплутатись і викликати певне „розрядження" політичної ситуації, серед якої позначається вже й певні реальні групіровки ворожих сил і можливу конфіґурацію котрих намічає 15 травня німецька комуністична партія, чи вірніше, уряд комуністичної Москви. В цій конфіґурації уділяється певне місце й українському чинникові, термінологічне позначеному як „українські банди". Не ходить тут про терміни: лайлива лексика комуністичної мови не знає літературної пристойности і всяку організовану силу, ворожу принципіяльно до неї, інакше й не характеризує, як „банда". Більше значення має той факт, що українського чинника наш принципіяльний противник не іґнорує і ясно здає собі справу в тому, що чинник цей опиниться у ворожому таборі. В даному разі діягноза зроблена вірно; коли б справді дійшло до великих політично-військових пертурбацій, то реальні інтереси вимагали б од українських організованих сил, од цілої української нації, щоби вона виразно стала проти московсько-комуністичного бльоку з його комуністичними чи не комуністичними спільниками і в рядах коаліції, що буде боротися з цим бльоком. Інтереси передбачености і психологічного розрахунку наказують більше, а саме: організаційно до такої коаліції вступати не тоді, коли прийде діло до чинної акції, а в моменти попередньої підготовчої праці. Ясна виразність в цій справі не тільки не пошкодить, але, навпаки, буде позитивним придбанням реальної політики нашої національної програми поскільки ця програма повинна мати ясні лінії в обсязі так званої „міжнародньої орієнтації". Не можна тут не пригадати, що ми й досі покутуємо за ті помилкові кроки, яких допустилися проводарі нашої політики в 1918 році, приставши до орієнтації на Центральні держави, зокрема на Німеччину, порозуміння з котрою і серед тодішніх обставин і серед теперішніх не було і не є відповідаючим інтересам української державности. Ті обставини, що утворюються тепер, на ближче майбутнє, не тільки не зміняють напрямку зазначеної нами вище орієнтації на протимосковську коаліцію, а навпаки підкріплюють правильність його. Ми гадаємо, що уміщуючи нас українців, в цій коаліції, німецька комуністична партія не все договорює, коли має на увазі тільки „банди" українські, що прийдуть з Европи боротися на рідну землю за знищення на ній московсько-комуністичної окупації. Німці завжди мали добру інформацію і розвідку. Так було за довоєнних часів, так стоїть справа і тепер. Ті інформації, що їх вони мають тепер про становище на Україні, можуть переконати, що антимосковським і антикомуністичним духом просякнуті не лише „банди", але і ціле населення України, яке, звичайно, використає кожну сприяючу для себе ситуацію, а військову й поготів! І хоч це населення в сьогоднішніх умовах не має широких відомостей про загальноєвропейську ситуацію, хоч воно навіть в момент великих вибухів позбавлене буде можливости судити, чи ці вибухи лежать на лінії інтересів загально-антантської коаліції, чи ні, все одно вибухи ці будуть одповідати згаданим інтересам. Отже, акція „українських банд", тих, що прийдуть з Европи, і тих, що утворяться на терені України, — буде „совпадати" і в своїх інтенціях і в своїх політичних цілях. Не даром же большевицька влада на Україні з скаженою лютістю переводить тепер страшні репресії над українською людністю: заповнює тюрми українською інтеліґенцією, тисячами розстрілює заарештованих і запідозрених в зносинах з українськими повстанчими організаціями і винищує цілі села гарматним вогнем, запалюючи ними всі будівлі та вбиваючи під час канонади всіх мешканців даного села, як це твориться, починаючи з весни цього року, на Полтавщині, Харківщині і Київщині.1 В цих репресіях відчувається певний плян, послідовність і розрахунок; обезсилити свого майбутнього „противника", який в умовах окупації виглядає в ролі „внутрішнього ворога", а при першій відповідній міжнародній ситуації стане і ворогом зовнішнім.
Висловлені вище міркування, навіяні текстом згаданого „маніфесту". Вони потрібні були, щоб з'ясувати український момент в ньому з погляду інтересів української державности і в площині, зазначеній лише межами загальної схеми можливих подій і групіровок, оскільки вони уявляються на підставі діягнози авторів „маніфесту".
Ясна річ, що міркування ці прибирають умовний характер і теоретичне значення на сьогодні, коли ще не має цілком виразних симптомів мілітарних подій і небезпечних для європейського миру політичних конфліктів. Але вони можуть придатися на завтра, бо політичні контури цього завтра ми повинні уявити собі вже тепер і заздалегідь. В кожному разі ми мусимо своєчасно усталити своє місце в евентуальних подіях. Ми бачимо, що за нас уже думають, а в підрахунках своїх нас беруть на увагу. Було б убійчим для нашої справи, коли б ми і тут виступили zu spaet, що так фатально давало себе відчути в нашій минулій боротьбі.

С. Торнтон


* „Трибуна України", ч. 2-4, 1923. Друкувалась у таборовій друкарні в Польщі, місце не зазначено.
1 Говоримо про це на підставі цілком певних даних, хоч большевицькі газети свідомо утаюють од своїх читачів про ці розправи.