ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

АМЕРИКАНСЬКИЙ СЕНАТ І ГРУЗІЯ

Грузія опинилась в такому самому становищі, як і Україна: сьогодні обидві окуповані большевицькою Москвою, сьогодні в обидвох країнах функції московських намісництв та генерал-губернаторів виконують „уряди" національних перекінчиків, що дали свій штамп на ганебні акти зфедерування їхніх країн з окупантською Москвою. Як на Україні, так і в Грузії народні маси не помирилися з чужою владою і не спиняють своєї боротьби за відновлення державної незалежности своїх країн. Як грузинський, так і український уряди, не дивлячись на тяжкі умовини своєї праці, не припиняють її, а по можливості продовжують виконувати свої обов'язки.
Наші симпатії на стороні національної Грузії і її борців. Ми певні, що настане час, коли ці симпатії будуть засвідчені спільними чинами активної боротьби проти спільного ворога. З найбільшим вдоволенням ми стежимо за політичною працею патріотів Грузії, поскільки ця праця розвивається на міжнародньому ґрунті і сприяє засвоєнню впливовими чинниками політичного світу ідеї про незалежність Грузії та дружніх з нею країн Кавказу - Азербайджану і країни Північних Гірських народів.
У зв'язку з цим уважаємо приємним подати для ширшого відома наших читачів як на еміґрації сущих, так і під московською окупацією перебуваючих, великої політичної ваги факт про маніфестацію, що відбулась у сенаті Сполучених Штатів Північної Америки на користь Грузії.
На засіданні сенату 11 березня ц. р. сенатор від Нью-Йорку п. Копеленд виступив з проектом резолюції в справі Грузії такого змісту:
,,3 огляду на те, що царство Грузинське на протязі декількох віків утримувало свою непідлеглість, чистоту своєї раси й мови, цілість своїх інституцій і прав проти безперестанних нападів, проти частих наїздів, на які було наражене, і землі його від IV віку були й є зараз заселені народом віри християнської і з огляду на те, що царство змінилося на народню Республіку Грузинську, що була правно організована з конституцією, ухваленою 26 травня 1918 року і з огляду на те, що існування республіки було визнане всіма народами світу за винятком Штатів Північної Америки і мимо того, що уряд російський, визнавши це формально в році 1920, пізніше той же самий напав на республіку, оволодів краєм і зараз має свій контроль на тій землі, — що примусило мешканців перенести свою урядову діяльність з Тифлісу, а пізніше до Батума і до Франції, де й зараз представники республіки урядують; і з огляду на те, що конґрес визнає, що уряд Сполучених Штатів мусить виявити свою догану за несправедливе і нічим не обґрунтоване поводження уряду російського, свою симпатію, — з огляду на це сенат і парлямент Сполучених Штатів постановили, що треба ухвалити покриття коштів на іменування дипломатичного представника при уряді Грузії, якщо Президент визнає потрібним учинити таке призначення".
Проект резолюції сенатора Копеленда був ухвалений сенатом і переданий для мериторичного полагодження Комісії Закордонних Справ Сенату. Ухвалення цієї резолюції є не абиякої політичної ваги актом для майбутньої боротьби Грузії за свою державність. Ми можемо тільки привітати грузинських політичних діячів з успіхом, який вони здобули в своїй діяльності на американському ґрунті, бо, ясна річ, що і внесення резолюції і ухвалення її сенатом було можливим тільки при умові попередньої інформаційно-політичної діяльности відповідальних грузинських чинників — при активній допомозі їм з боку еміґраційного грузинського громадянства.
Прийняття резолюції американським сенатом на користь національної незалежної Грузії саме в той момент, коли большевицька преса намагається прищепити своїм одурманеним читачам ідею можливости порозуміння з великою американською республікою і коли юридичне визнання останньої і матеріяльну підтримку від неї большевики хотять „купити" будь-якою ціною, — являється тим більше симптоматичним і показним. Північні Штати, як раніше, так і тепер стоять на непримиримій позиції щодо СССР.
Та резолюція американського сенату має політичну вагу і з іншого погляду. Вона свідчить, що Північні Штати, щодалі, то більше сходять з того становища, на якому вони стояли в справі майбутности Росії. Як відомо, — з нових держав, утворених на теренах бувшої Росії, вони визнали тільки Польщу і Фінляндію, а потім Вірменію. Щодо решти державних новотворів, то Північні Штати довший час вагалися визнавати їх de jure, виходячи з політичних міркувань про потребу існування великої Росії, — головне із мотивів рівноваги на Далекому Сході і Великому Океані. Тепер і це становище міняється на краще для всіх тих народів, — як ми, українці, — що змагаються за відновлення своєї державности на землях, ґвалтом захоплених Москвою.
Маніфестація американського сенату на користь грузинської державности насовує і деякі рефлексії українського характеру.
Наше громадянство за кордоном не може похвалитися ні внутрішньою консолідацією, ні розумінням тих завдань, які воно повинно переводити в умовах перебування на чужині. Певні групи і окремі особи його провадять розкладову роботу, дезорганізують об'єднавчі зусилля і затроюють здорову атмосферу, так потрібну всім нам в умовах і без того тяжких — перебування на чужині. Все це часом утруднює працю на міжнародньому ґрунті наших одповідальних чинників.
Хай же наше громадянство на прикладі маніфестаційного відношення великої американської республіки до дружньої нам Грузії наочно переконається в політичній доцільності співпраці громадських елементів з урядовими чинниками, хай же воно відчує велику вагу об'єднаних зусиль — і витягне з цього логічні та обов'язуючі його висновки.

В. М.

* „Тризуб", рік видання ІІ, ч. 29, 2 травня 1926 р.