ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ПЕРШИЙ

ДО ПАНА ГОЛОВИ РАДИ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ А. ЛІВИЦЬКОГО

У зв'язку з переходом нашої армії через границю Польської Речі Посполитої, перед Урядом УНР повстають нові одповідальні завдання.
Правильне розуміння їх, рівнож як і їх переведення в життя, залежить у першу чергу від безсторонньої оцінки тих військових подій, що розгорталися на терені УНР, починаючи з вересня ц. р. і закінчилися нашою військовою невдачею.
Відхід нашої армії в липні ц. р. через ріку Збруч і далі на лінію ріки Дністер відбувся по пропозиції Польського Головного Командування, яке під натиском ворожих сил примушене було відводити своє військо в глибину Польщі. Під час цього відступу наша армія не тільки не була розбита, але схоронила свою боєздатність і в дечому збільшила її (пр. гарматні частини, кількість кулеметів, організація штабів, технічних частин і т.п.), одночасно привівши себе, завдяки допомозі Польщі, в кращий зовнішній вигляд (одежа, взуття, тощо). Армія залишилась вірною тій умові, яку мав наш Уряд з Урядом Польської Речі Посполитої, і, не дивлячись на те, що перебування нашого війська на території Галичини мало сприяло утриманню його в моральному доброму стані, все ж воно той стан заховало. Маючи в особі нашої армії хоч і нечисленного, але вірного і боєздатного спільника, польське військо, після перших боїв із перемінним успіхом врешті здобуло перевагу над противником і викинуло його з території Польщі. Певна і одповідальна роля в цій справі належить і нашому війську. Спільний наступ польських і українських військ в глибину Правобережної України при такому стані, в якому перебували російсько-комуністичні ворожі сили, після опанування нами лінії Збруча, міг би кінчитися повним погромом противника, а в зв'язку з цим і перспективи на відбудування нашої державности могли б бути світлішими та мати всі ознаки реальної справи.
На великий жаль, польський уряд не використав того вдячного стратегічного становища, в якому перебувало спільне, польське і наше, військо, і під впливом внутрішніх обставин почав у Ризі переговори — спочатку про перемир'я, а потім і про заключення сталого миру, і, хоча шеф Польського Генер. Штабу повідомляв мене в свій час про те, що спільне командування візьме на увагу інтереси української армії при мирових переговорах, а наше дипломатичне представництво в Варшаві мало аналогічні запевнення од польського Міністерства Справ Закордонних щодо підтримки з його боку інтересів УНР у згаданих переговорах, — але вже до моменту самого початку форсування нашою армією лінії річки Дністра, наше командування було напівофіційно повідомлене про те, що, після опанування нами лінії річки Збруча, а польським військом лінії Кременець-Дубно-Рівне українському війську доведеться одному і без спільника провадити дальшу боротьбу з ворогом. Правительству відомо, що наша дипломатія не була в силі перебороти покойових настроїв у Польщі і уберегти уряд її од дальших кроків його, зв'язаних із ходом мирових переговорів у Ризі та добитися дальшого спільного провадження боротьби з метою опанування Правобережною Україною. Завдяки цьому, наша армія повинна була опинитись в ізольованому становищі, а через заключення польсько-большевицького перемир'я, яке давало можливість ворогові вільного пересування військ, і перед значно переважаючими силами противника. Поява на лівому крилі нашої армії російських частин (з армії ген. Перемикіна) не могла компенсувати відсутности на цьому крилі польських військ з одного боку через те, що ті війська були нечисленні, а з другого і через те, що вони були технічно незаосмотрені.
Та хоч як тяжкими не виглядали наші стратегічні перспективи до моменту переходу нашої армії річки Збруча, ми не могли спинити свого наступу й прийняти інше рішення, ніж те, що було прийняте мною в порозумінні з Урядом. Підстави для цього рішення Урядом відомі і спинятись на них я не буду. Згадане рішення полягало в тому, щоб, після зфорсування річки Збруча, швидким наступом на ворога опанувати лінію річки Буга і, зупинившись тимчасово на цій лінії, дати армії відпочити, прийнявши одночасно всі міри до поповнення її всестороннього заосмотрення. Оперативний плян, вироблений в зв'язку з цим рішенням по моїй пропозиції нашим Командуванням був у головних рисах здійснений. Цілковитій реалізації його шкодило заключення Польським Головним Командуванням перемир'я з ворогом. Правда, це перемир'я давало деякі позитивні можливості та вигоди нашій армії. На протязі його спільними заходами пощастило значно збільшити нашу армію (кіньми, людьми) і в деякій мірі заосмотрити її харчами і, за допомогою польського уряду, одягом та взуттям. Завдяки цьому ж перемир'ю урядові апарати наші могли розпочати свою працю на звільненій від ворога території для запровадження ладу та порядку влади УНР. Коли б правительство через свої дипломатичні представництва за кордоном мало сили перебороти ті труднощі, які все стояли перешкодою на шляху успішної боротьби за нашу державність, коли б — кажучи конкретно — ми могли до кінця польсько-большевицького перемир'я одержати від зацікавлених у висліді нашої боротьби з большевиками держав відповідну кількість амуніції військової і деякі технічні та матеріяльні засоби для закріплення нашого запілля, то справа з вислідом нашої вже самостійної боротьби з ворогом могла б виглядати більш щасливою для нас. На жаль, таке не сталося. Брак грошей, брак темпа в праці і реальних методів її у наших уповноважених репрезентантів за кордоном не дав з цього боку бажаних наслідків. Фактично до моменту початку наших самостійних операцій наша армія не мала досить набоїв, і коли б навіть перші кроки сутичок із большевиками були для нас щасливими, все одно дальший вислід боротьби з ворогом, значно перевищуючим нашу армію, був би для нас лихим.
Коли припустити, що держави Европи зацікавлені були в припиненні тієї навали, якою загрожує їй комуністична Росія, то одповідальність за те, що сталося з переходом нашої армії границь Польщі, в значній мірі падає на ці держави. Цим я не хочу сказати, що повна відповідальність не падає на нас і на тих, кому доручено було мною і Урядом дбати про заосмотрення нашої армії.
І коли предметом спеціяльного вищого розслідування буде вияснення всесторонніх причин нашої військової невдачі з випливаючими звідси висновками одповідальности, то так само правительство повинно вияснити, оскільки справді репрезентанти не тільки в Польщі і Румунії, і не тільки військового міністерства чи міністерства справ закордонних, а і уповноважені інших міністерств, як напр. міністерства народнього господарства та фінансів, не могли виконати покладених на них завдань в справі закупу за кордоном військового майна.
Оцінюючи безсторонньо змисл військових подій, що закінчилися нашою невдачею, я кваліфікую їх не як ліквідацію нашої державности, не ліквідацію наших державних зусиль, а як ліквідацію однієї з мілітарних спроб з окупантською владою України. Хоч як не тяжке це становище, в якому опинився Уряд, його апарати та армія по переході на територію Польщі, але, на підставі перебування нашої армії на терені, звільненому від ворога, всякий громадянин Республіки міг переконатись в противному. Можна з певністю сказати, що ніколи на протязі нашої боротьби з російською окупантською владою на Україні, ми не мали такого сприятливого, державно-освідомленого і активно допоміжного відношення з боку населення України, як за останній наш прихід до неї. І ідейно, і психологічно не тільки наше українське населення, але й національні меншини були з нами. Наша армія проходила наперед в глибину нашої території серед сприятливої та освіжаючої атмосфери, довір'я і допомоги. Не було ексцесів. Деякі з державного боку мудрі розпорядження правительства (оголошення вільного торгу) давали населенню можливість відновлення зруйнованого з економічного боку життя України і налагодження нормального товарообміну, так потрібного для задоволення елементарних потреб населення. Почуття законности та одповідальности перед Державою та її владою ясно обозначались у всіх колах населення, і воно спокійно, з повним розумінням ваги справи, виконувало завдання правительства і Головного Командування в справі мобілізації, кінської та хлібної повинности.
Об'єктивно і на підставі трилітнього досвіду кажучи, ніколи наш нарід не був таким близьким до нас, ніколи він так вірно не розумів нас. І, хоч під примусом військових обставин, під переважаючою силою ворога, щоб зберегти нашу армію для майбутньої успішної для нас боротьби, ми перейшли на чужу територію, влада якої дала нам тимчасовий захист і приют, наш нарід залишився з нами, а ми з ним. Він буде тужити за нами і чекати нас. Бо він вірити буде, що пішли тимчасово, що од нього одірвалися найкращі сини його, сини великої самопосвяти та самопожертви. І як торік він чекав приходу нашого війська, як свого спасителя, так і тепер та сама глибока віра в наш поворот на рідну землю ще більш поглибиться і дасть йому моральні сили, щоб перенести і цей новий терор большевизму і нову руїну нашого краю під чужою владою, і все те тяжке лихоліття, що обрушилося на його бідолашну голову.
Маючи на увазі головне, що є базою для будівлі нашої державности і стимулом у нашій державній і мілітарній боротьбі, а саме настрої населення України і його стремління для створення Української Державности, його вороже відношення до большевиків, правительство, в новому розумінні тієї одповідальности, яка падає на нього, як на Уряд, який іменем Республіки і Народу працює для поліпшення його долі в майбутньому, повинно напружити всі свої сили, увесь свій державний розум і енерґію, щоб та віра народу в нас, як носителів державности, його не обмилила, а, навпаки, якнайскорше дала доказ обґрунтованости тієї віри.
Опинившись в умовах перебування на чужій території, правительство не повинно ліквідувати ні себе, ні своєї державної роботи, а, навпаки, вжити всіх заходів до скріплення свого становища і зміцнення тих кроків, яких воно повинно вжити в інтересах майбутнього відновлення праці на теренах України. Ці завдання я поділив би на дві категорії. До першої відношу комплекс певних заходів політично-дипломатичного характеру, що мають своєю метою зацікавити долею УНР рішальні світові чинники. До другої категорії відношу: 1. міри, направлені до схоронення нашої армії, що перейшла на терен Польщі — її реорганізацію; 2. реорганізацію самого Уряду в цілях приспособлення його до потреб майбутньої боротьби і 3. консолідацію всіх сил громадянських в суцільне і однолите ціле, перейняте однаковим розумінням державних потреб і почуттям обов'язку перед Державою.
Уважаю необхідним висловити деякі уваги з приводу зформульованих мною завдань, які стоять перед Урядом.
Треба вважати, що уряд Совєтської Росії зручно використав мирні настрої деяких кругів Речі Посполитої і нині, зліквідувавши армію Вранґеля в Криму і примусивши нашу армію відійти на терен Польщі, він усе зробив для того, щоб утруднити внутрішнє становище Речі Посполитої Польської.
Не виключена можливість нової швидкої навали большевизму як на Польщу, так і на Румунію. Правительство повинно повести належну працю в напрямку інформації урядів згаданих держав і встановлення належного контакту з ними в разі відновлення большевицької офензиви. Праця правительства в цьому напрямку не повинна обмежуватись лише згаданими державами. Межі дипломатичної праці повинні бути поширені на рішальні круги Европи, діловий язик з якими мусить бути найдений за всяку ціну. Правительство повинно дати й самому собі й нашому війську точну і недвозначну відповідь на запитання: чu лежить в інтересі европейських держав активна допомога в тій чu іншій формі антибольшевицьким силам.
Ця відповідь повинна бути віднайдена якнайскорше, бо від своєчасного отримання її залежати буде і доля нашого війська, яке перейшло на терен Польщі, і характер тих мір та заходів, які повинен Уряд вжити до нього. У зв'язку з цим я вважаю потрібним, щоб Уряд через Міністерство Зак. Справ дав точні директиви нашим представництвам за кордоном, дав повноту точних інформацій в цій справі і — що найважніше — взяв би працю цих представництв під повний і систематичний контроль. Належна робота в Міністерстві Зак. Справ повинна бути точно опрацьована, а переведення програми повинно відбутися з належною інтенсивністю і енерґією, що одповідає інтересам держави. І коли Уряд буде певний, що відповідь на згадане запитання, таке важне для дальшої долі нашої державности, буде мати позитивний характер, то воно повинно точно уяснити питому вагу УНР в цій справі і зробити без ілюзії і перебільшень чи зменшень і належні консеквенції з цього.
Я маю на увазі вироблення ясної лінії, яку Правительство УНР має запровадити в своїй політичній роботі за кордоном, вступивши в найбільш сприятливі стосунки з тією чи іншою державою в інтересах УНР. Треба признатись, що ми ніколи ще не мали ясного в цій справі погляду, і що такої лінії не було в нас. Дуже часто наші закордонні представництва вели політику на власну руку, не рахуючись ні з реальним відношенням сил на Україні, ні з державними інтересами її, оскільки вони залежать від міжнародніх відносин, і підпадаючи впливу тих держав, при яких вони акредитовані.
Ясна річ, що дружні відносини з урядом Речі Посполитої Польської, не дивлячись на те, що переговорами в Ризі і нанесено великий удар нашим державним інтересам, мусять бути заховані і поглиблені в спосіб, що одповідае інтересам УНР. Так само треба реалізувати і далі підтримувати постанову Уряду від 19 листопада ц. р. про ратифікацію Ризької конференції прибалтицьких держав. Порушуючи наші змагання до закріплення позицій УНР в міжнародніх авспіціях, ми повинні найти можливість безпосереднього і актуального зношення з державами Европи, зацікавивши їх долею УНР і тією цілком реальною вигодою, яку вони можуть мати від цього.
Змагання кожної з новітніх держав, що стремлять до самостійного життя, маючи в своїй основі великі ідеалістичні мотиви об'єктивної цільности, переконливі в справедливості цих змагань кожного, — ніколи ще, як учить історичний досвід, не могли найти підтримки і допомоги з боку інших держав без реального зацікавлення останніх в долі новітніх держав і народів. Таким, може тяжким і тернистим шляхом, що може і вимагає жертв, будувались у минулому Румунія, Сербія, а за наших часів Польща, Югославія, Грузія, Латвія. Таким єдиним можливим шляхом повинні і ми піти в своїй праці по збудуванню нашої держави. На свої тільки власні сили, як про це говорили і говорять деякі круги нашого громадянства, ми покладатись не можемо, — як не можемо ми збудувати держави, додержуючись вимог територіяльного максималізму, — як не можемо добитись державної незалежности без певних матеріяльних жертв в обсязі економічного життя краю. Ці жертви, як учить той же історичний досвід уже повсталих держав, сторицею окупаються працею повсталих на ній і то в найближчому часі.

Відношення до державних формувань Чорноморського басейну

Одночасно з формульованими нижче завданнями, правительство повинно не забувати і про ту ролю, яка випадає Україні в системі державних образовань Чорноморського басейну. Україна повинна стати центром уваги для таких державних образовань, як Кубань, Дон, бо вона повинна підтримувати федеральні течії Терського, Донського козацтва та союзу гірських народів, перетворивши їх у конфедералістичні, не забуваючи разом із тим про останнє звено в ланцюзі Чорноморського басейну — дружню нам Грузію, яка, хоч і віддалена від нас далекими просторами, але при нормальному стані речей може представляти реальний інтерес для нашої державности. Вже нині треба розпочати підготовну роботу серед згаданих державних образовань у тому напрямі, який привів держави Балтицького басейну до ухвал Ризької конференції, санкціонованих і нашим Урядом, постанова якого в тій справі ратифікована мною.
Я розумію відповідальність і складність цієї праці, яка стоїть перед Урядом УНР. Не зважаючи на наше тяжке фінансове становище, для цієї мети мусять бути найдені необхідні засоби. Тї засоби мусять бути предоставлені правительством п. міністрові зак. справ, щоб він міг виконати поставлені йому завдання, або він, маючи загальну лінію, вироблену правительством, міг мати, — під його контролем, — вільну руку виконання поставленої йому задачі.
Для мене зрозуміло, що це завдання, яке ставиться п. міністрові зак. справ не може бути осягнене лише силами цього міністерства. До участи в цій роботі правительство повинно використати відповідних представників і інших міністерств, як от народнього господарства та фінансів, але ні в якому разі не допускаючи до сепаратних командировок і безконтрольної праці представників окремих міністерств. Повинно бути економними в людях і до згаданої такої відповідальної праці притягати лише тих, хто має відповідний стаж, знання і інші відповідні дані. З тими т. зв. місіями, які посилаються на певний термін, а свою працю протягають на строки, значно довші, не можучи, чи не вміючи закінчити її своєчасно, в цілях економії треба покінчити негайно.
Належні заходи в цій справі кожний міністер повинен вжити своєчасно і під контролем п. прем'єра міністра перевести, доложивши мені про вжиті міри.
. . .Консолідація сил нації для однієї великої цілі збудування самостійної Народньої Республіки мусить бути, з огляду на вищесказане, одною з чергових і невідкладних задач правительства.
Воно повинно притягти до участи в цій великій справі різні групи нашого громадянства, використавши всі творчі сили, які мають серед нього. Хоч умови перебування на чужій території Уряду, громадянства і війська не дають можливости скликання передпарляменту, як про це було заповіджено, але разом з тим, я б хотів, щоб правительство в своїй роботі на чужій території так бажаний контакт із громадянськими кругами схороняло і поглибило в формі влаштування нарад, конференцій і переговорів. Зокрема правительству необхідно звернути увагу на нашу закордонну еміґрацію, прищепивши їй дух здорового державного інтересу до чергових завдань державного будівництва і почуття національно-державної дисципліни. Слід завжди пам'ятати правительству про ту розкладову роботу, яку провадять підступним та хитрим способом вороги нашої демократичної республіки, уміло використовуючи наші невдачі, помилки і вносячи розбрат в наші національні демократичні круги.
Ці вороги, розпоряджаючи часто великими грішми, ведуть провокаційну роботу серед нашої армії, підкопують серед неї довір'я до правительства і роблять усе, щоб розбити нашу єдність, щоб знесилити почуття національної дисципліни та поваги до тих, хто стоїть на чолі нашого державного життя і серед неймовірних труднощів, про які часто і не знають ширші круги громадянства, провадить із великою самопосвятою покладену на нього відповідальну працю. На це треба звернути особливо пильну увагу в даний мент після нашої невдачі, коли свідомі і несвідомі вороги нашої державности будуть усе робити для поглиблення своєї гадючої роботи. Все зазначене в моєму листі при пляномірному і інтенсивному переведенні в життя приведе нас до здійснення поставлених перед нами великих завдань і дасть нам можливість по повороті на рідну землю дальше керування державними справами Республіки передати в руки правомочного господаря її — Парляменту.
Прошу Вас, Пане Прем'єре, ознайомити з моїм листом Раду Міністрів, зміст його на нараді панів міністрів докладно обговорити і в порозумінні зі мною в життя перевести.

З правдивою пошаною Петлюра (в. р.)
28 листопада 1920 року.

*3 рукопису Є. Онацького: „У вічному місті" (Спогади, 1920 рік) — зберігається в УВАН у США.