Як написати бідному американцеві (китайцеві, парагвайцеві,
камерунцеві) українські власні назви? За світовими стандартами та угодами
(зокрема резолюціями ООН: IV/20 — «Про зменшення кількості екзонімів» та V/13 —
«Про переважність національних офіційних форм географічних назв») власні назви в
іншомовних текстах зберігають автентичне написання: San-Jose (місто в США),
Cojijo (провінція Канади), Katja (шоколадка фірми «Bossner»), Katowice, Ajax,
Juventus, Hong Kong, Нercules Poirot тощо. Якщо ж вихідна форма написана
нелатинською абеткою, то її заведено транслітерувати латиницею цієї ж мови.
Навіть назви національних меншин записуються за цими правилами. А ми ж держава —
не чиясь колонія...
Втім, українці привчилися запопадливо калічити свої
власні назви на догоду іншим під впливом російської мови, яка найбільше порушує
це правило: Львів — Львов, Київ — Киев тощо. Тільки за «старшу» мову тепер
править англійська. Ось так, наприклад, готель «Ukraina» набуває
англо-російського вигляду (правильно — Ukrajina). Ось як добре ми знаємо
державну мову. Ось як гаряче любимо «українську»... А про безглуздість
словопотвори Kyiv (К’їв/Каїв/Кийв/Київ) свідчить хоча б те, що самі ж англійці
її не сприймають.
А як бути з читанням? Наприклад, англійський дво-знак ch
[ч] може прочитуватись: [ш] (attach, Chicago), [x] (Loch-Ness, Gallacher), [к]
(Christy). Отже, мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити
«легке» — навіть для невігласів — читання) є нездійсненними. Справді, англійська
літера y («вай») трохи відрізняється від української и; англійська u — це не те
саме, що українська у; англійська та українська е — це теж «дві різниці»...
Недаремно навіть такі одіозні трансформаційні схеми, як таблиця Бібліотеки
Конгресу США (LoC), хоч-не-хоч, змушені вводити нові букви-двознаки, яких немає
в англійській мові: zh, kh тощо. Отож, залишитися в рамках англійської мови
неможливо.
Тому для міжнародного запису українських реалій, які підлягають
юрисдикції нашої держави, потрібна транслітерація в межах української ж мови
(ана-логічно до сербохорватської), а не транскрибування «старшою» мовою — адже
основною вимогою офі-ційного спілкування (документи, телекомунікаційні мережі,
інформаційні банки тощо) є еквівалентність кириличного та латиничного записів.
Наприклад, в англійській транскрипції («правило бур’яка», «феномен пана
Коцького», «синдром Мартина Борулі», «хвороба Булькіна») Зайцев спотворюється в
«Заітсева», Левитський «ототожнюється» з Левицьким, а Черняцький «помножується»
аж ушістнадцятеро!
Офіційна назва Чехії англійською мовою — Czech Republic.
І ніхто не бідкається, що якийсь міфічний англомовний грамотійко прочитає це як
«Кзеч». Не зламали язика англо-американці ні на іспанському Хіхоні (Gijon), ні
на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському Сараєві (Sarajevo). Хіба
тільки ми не слов’яни і навіть не європейці?
Принципи та набутий досвід
транслітерації були узагальнені Термінологічною комісією з природничих наук
Київського університету імені Тараса Шевченка (ТКПН) та затверджені 18. 10. 1995
року Держстандартом України — єдиною повноважною інституцією України в цьому
питанні. Розробка ТКПН була схвалена Комісією ВР з питань культури і духовності,
Міжнародною конференцією з топоніміки (Київ, 1995), Міжнародним комітетом
Інституту відкритого суспільства (OSI/HESP), Міжнародною конференцією «Питання
сучасної ономастики» (Дніпропетровськ, Україна, 1—3 жовтня 1997 року). Переваги
цієї таблиці відзначили й фахівці з Лондонського університету та Британської
бібліотеки. 11. 07. 1996 року Держстандарт доручив ТКПН внести зміни в
українську частину міждержавного транслітераційного стандарту ГОСТ 16876-71 (Ст.
СЭВ 1362-78), а згодом українська латиниця (УЛ) увійшла в Програму міждержавної
стандартизації на 1998—2000 рр.
Ось транслітераційна таблиця УЛ (без
транскрипцій-ної частини):
А а — А а, Б б — B b, В в — V v,
Г г — Gh
gh, Ґ ґ — G g, Д д — D d,
Е е — E e, Є є — Je je, Ж ж — Zh zh,
З з — Z
z, И и — Y y, І і — I i,
Ї ї — Ji ji, Й й — J j*, К к — K k,
Л
л — L l, М м — M m, Н н — N n,
О о — О о, П п —P p, Р р — R r,
С с
— S s, Т т — T t, У у — U u,
Ф ф — F f, Х х — Kh kh, Ц ц — С с,
Ч ч
— Ch ch, Ш ш — Sh sh, Щ щ — Shh shh,
Ю ю — Ju ju, Я я — Ja ja, Ь ь — J j**
* — на початку слова, після голосних та апострофа
** — після
приголосних
Апостроф уживається перед йотованими ja, ju, je, ji, jo та на
межі складених слів для розрізнення йотованих і сполук j із голосними:
Volynj’avto.
Подана схема легко узагальнюється для білоруської та російської
мов (мінімальні зміни у відповідних частинах ГОСТ 16876-71). Держстандарт Росії
підтримав УЛ (лист № 510-34/268 від 12. 05. 1997) — навіть з огляду на те, що
вона не зорієнтована на російську мову.
Практичний додаток до цього
стандарту — комп’ютерна програма «Українська латиниця» (Свідоцтво № 21 ДААСП
України). Доба папірусів минула — і щоб не «потонути» в інформаційному потоці,
без такої програми не обійтися під час роботи з численними інформаційними
банками, документами та друкованою продукцією. Її замовили ряд установ і
міністерств, серед яких — МВС України, Міністерство зовнішніх економічних
зв’язків та головна бібліотека України — Національна бібліотека імені
Вернадського. За адресою clt. x-tend. kiev. ua цю програму можна знайти в
Інтернеті.
Чи довго ще будемо в Європі такими собі Пилипом з конопель або
тією Дунькою, які не тямлять (або не хочуть) написати своє ім’я державною мовою
і зневажають відповідні конституційні норми та міжнародні угоди? Настав час
увести латиницю і в український правопис — як це зроблено в Японії, Китаї,
Болгарії та інших країнах із нелатинською графікою.
Максим ВАКУЛЕНКО,
кандидат фізико-математичних наук, доцент
Київського державного
лінгвістичного університету
До змісту книги ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ПЕРСПЕКТИВУ?
До розділу "Просвіта"