УКРАЇНСЬКА ЛАТИНИЦЯ
ЯК ЗАСІБ ПРЕДСТАВЛЕННЯ
ДЕРЖАВНОЇ МОВИ
В МІЖНАРОДНОМУ СПІЛКУВАННІ

Як написати бідному американцеві (китайцеві, парагвайцеві, камерунцеві) українські власні назви? За світовими стандартами та угодами (зокрема резолюціями ООН: IV/20 — «Про зменшення кількості екзонімів»  та V/13 — «Про переважність національних офіційних форм географічних назв») власні назви в іншомовних текстах зберігають автентичне написання: San-Jose (місто в США), Cojijo (провінція Канади), Katja (шоколадка фірми «Bossner»), Katowice, Ajax, Juventus, Hong Kong, Нercules Poirot тощо. Якщо ж вихідна форма написана нелатинською абеткою, то її заведено транслітерувати латиницею цієї ж  мови. Навіть назви національних меншин записуються за цими правилами. А ми ж держава — не чиясь колонія...
Втім, українці привчилися запопадливо калічити свої власні назви на догоду іншим під впливом російської мови, яка найбільше порушує це правило: Львів — Львов, Київ — Киев тощо. Тільки за «старшу» мову тепер править англійська. Ось так, наприклад, готель «Ukraina» набуває англо-російського вигляду (правильно — Ukrajina). Ось як добре ми знаємо державну мову. Ось як гаряче любимо «українську»... А про безглуздість словопотвори Kyiv (К’їв/Каїв/Кийв/Київ) свідчить хоча б те, що самі ж англійці її не сприймають.
А як бути з читанням? Наприклад, англійський дво-знак ch  [ч] може прочитуватись:  [ш] (attach, Chicago),  [x] (Loch-Ness, Gallacher), [к] (Christy). Отже, мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити «легке» — навіть для невігласів — читання) є нездійсненними. Справді, англійська літера y («вай») трохи відрізняється від української и;  англійська u — це не те саме, що українська у; англійська та українська е — це теж «дві різниці»... Недаремно навіть такі одіозні трансформаційні схеми, як таблиця Бібліотеки Конгресу США (LoC), хоч-не-хоч, змушені вводити нові букви-двознаки, яких немає в англійській мові: zh, kh тощо. Отож, залишитися в рамках англійської мови неможливо.
Тому для міжнародного запису українських реалій, які підлягають юрисдикції нашої держави, потрібна транслітерація в межах української ж мови (ана-логічно до сербохорватської), а не транскрибування «старшою» мовою — адже основною вимогою офі-ційного спілкування (документи, телекомунікаційні мережі, інформаційні банки тощо) є еквівалентність кириличного та латиничного записів. Наприклад, в англійській транскрипції («правило бур’яка», «феномен пана Коцького», «синдром Мартина Борулі», «хвороба Булькіна») Зайцев спотворюється в «Заітсева», Левитський «ототожнюється» з Левицьким, а Черняцький «помножується» аж ушістнадцятеро!
Офіційна назва Чехії англійською мовою — Czech Republic. І ніхто не бідкається, що якийсь міфічний англомовний грамотійко прочитає це як «Кзеч». Не зламали язика англо-американці ні на іспанському Хіхоні (Gijon), ні на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському  Сараєві (Sarajevo). Хіба тільки ми не слов’яни і навіть не європейці?
Принципи та набутий досвід транслітерації були узагальнені Термінологічною комісією з природничих наук Київського університету імені Тараса Шевченка (ТКПН) та затверджені 18. 10. 1995 року Держстандартом України — єдиною повноважною інституцією України в цьому питанні. Розробка ТКПН була схвалена Комісією ВР з питань культури і духовності, Міжнародною конференцією з топоніміки (Київ, 1995), Міжнародним комітетом Інституту відкритого суспільства (OSI/HESP), Міжнародною конференцією «Питання сучасної ономастики» (Дніпропетровськ, Україна, 1—3 жовтня 1997 року). Переваги цієї таблиці відзначили й фахівці з Лондонського університету та Британської бібліотеки. 11. 07. 1996 року Держстандарт доручив ТКПН внести зміни в українську частину міждержавного транслітераційного стандарту ГОСТ 16876-71 (Ст. СЭВ 1362-78), а згодом українська латиниця (УЛ) увійшла в Програму міждержавної стандартизації на 1998—2000 рр.
Ось транслітераційна таблиця УЛ (без транскрипцій-ної частини):
А а — А а,  Б б — B b, В в — V v,
Г г — Gh gh, Ґ ґ — G g,  Д д — D d,
Е е — E e, Є є — Je je, Ж ж — Zh zh,
З з — Z z,  И и — Y y,     І і —  I i,
Ї ї — Ji ji,  Й й — J j*,    К к — K k,
Л л — L l,     М м — M m, Н н — N n,
О о — О о, П п —P p,  Р р — R r,
С с — S s,  Т т — T t,  У у — U u,
Ф ф — F f, Х х — Kh kh,   Ц ц — С с,
Ч ч — Ch ch, Ш ш — Sh sh,   Щ щ — Shh shh,
Ю ю — Ju ju, Я я — Ja ja, Ь ь — J j**
 * — на початку слова, після голосних та апострофа
** — після приголосних
Апостроф уживається перед йотованими ja, ju, je, ji, jo та на межі складених слів для розрізнення йотованих і сполук j із голосними: Volynj’avto.
Подана схема легко узагальнюється для білоруської та російської мов (мінімальні зміни у відповідних частинах ГОСТ 16876-71). Держстандарт Росії підтримав УЛ (лист № 510-34/268 від 12. 05. 1997) — навіть з огляду на те, що вона не зорієнтована на російську мову.
Практичний додаток до цього стандарту — комп’ютерна програма «Українська латиниця» (Свідоцтво № 21 ДААСП України). Доба папірусів минула — і щоб не «потонути» в інформаційному потоці, без такої програми не обійтися під час роботи з численними інформаційними банками, документами та друкованою продукцією. Її замовили ряд установ і міністерств, серед яких — МВС України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків та головна бібліотека України — Національна бібліотека імені Вернадського. За адресою clt. x-tend. kiev. ua цю програму можна знайти в Інтернеті.
Чи довго ще будемо в Європі такими собі Пилипом з конопель або тією Дунькою, які не тямлять (або не хочуть) написати своє ім’я державною мовою і зневажають відповідні конституційні норми та міжнародні угоди? Настав час увести латиницю і в український правопис — як це зроблено в Японії, Китаї, Болгарії та інших країнах із нелатинською графікою.

Максим ВАКУЛЕНКО,
кандидат фізико-математичних наук, доцент Київського державного
лінгвістичного університету

 

До змісту книги ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ПЕРСПЕКТИВУ?

До розділу "Просвіта"